Хто така є Марія Коріна Мачадо, лауреат Нобелівської премії миру 2025 року

Склалася унікальна ситуація з визначенням  того, хто мав би отримати цю премію. Заздалегідь всі були прикуті не до питання про те, хто отримає премію, а до людини, яка на неї зараз навряд чи могла розраховувати, — до президента США Дональда Трампа. Втілити в життя заповітну мрію — отримати Нобель світу — йому не допомогли ні певні висловлювання про власні заслуги, ні закулісні зусилля членів американської адміністрації, ні підтримка низки світових лідерів. На Нобелівський комітет не вплинуло навіть узгодження першого етапу мирної угоди між Ізраїлем та ХАМАСом напередодні оголошення лауреата. Тепер надії Трампа будуть пов’язані з наступним 2026-м роком.

Оголошуючи лауреатку, у Норвезькому нобелівському комітеті назвали її «сміливою та відданою справі борцем за мир», «жінкою, яка зберігає полум’я демократії в умовах наростаючої темряви» та «одним із найяскравіших прикладів громадянської мужності в Латинській Америці останніх років».

Марія Коріна Мачадо народилася 1967 року в Каракасі у вкрай заможній родині. Її предки займалися виробництвом та продажем какао, потім стали одними з найбільших торговців країни, а у XX столітті контролювали її електроенергетичну галузь (зокрема, володіли компанією Electricidad de Caracas) та сталеливарну промисловість. Марія Коріна Мачадо на початку проявила себе в галузі благодійності: заснувала Фонд Atenea («Афіна»), який допомагав дітям-сиротам та безпритульникам Каракаса, а також організацію Oportunitas, метою якої є підтримка неповнолітніх, які живуть в умовах крайньої бідності.

У політику Мачадо прийшла в 2002 році, коли з колегами по опозиції заснувала організацію захисту політичних прав Sumate («Приєднуйся»). Ця організація стала відома 2003 року, коли ініціювала збір підписів за референдум про відставку лідера Венесуели Уго Чавеса. Голосування не призвело до бажаного опозицією результату: 59% підтримали президента.

У 2010 році Мачадо виграла вибори до парламенту, де відкрито сперечалася з Уго Чавесом, звинувачуючи його в корупції та узурпації влади. Через два роки вона заснувала ліберальний рух Vente Venezuela, який зазнавав звинувачень у «іноземних зв’язках». У березні 2014 року опозиціонерка, офіційно представляючи не свою батьківщину, а Панаму, виступила на засіданні Організації американських держав з доповіддю про ситуацію у Венесуелі. У відповідь влада позбавила її повноважень депутата.

Але політична кар’єра Мачадо не закінчилася: 2023 року вона заявила про намір балотуватися у президенти та пообіцяла повести всю опозицію за собою. Мачадо виграла праймеріз і, як заявили в Нобелівському комітеті, у результаті «стала ключовою фігурою, що об’єднує, в колись глибоко розколотій політичній опозиції».

Венесуельський режим не дав опозиціонерці можливості взяти участь у виборах і вона підтримала представника іншої партії – Едмундо Гонсалеса Уррутію. Сотні тисяч добровольців по всій країні мобілізувалися, подолавши політичні розбіжності. Вони пройшли навчання як спостерігачі, щоб забезпечити прозорість та чесність виборів. Незважаючи на погрози переслідування, арешту та тортур, громадяни по всій країні охороняли виборчі дільниці та фіксували результати до того, як режим зміг знищити бюлетені та спотворити підсумки. Дії об’єднаної опозиції до та під час виборів були новаторськими та сміливими, мирними та демократичними, — описали у Нобелівському комітеті події 2024 року. — Марія Коріна Мачадо показала, що інструменти демократії — це також світові інструменти. Вона втілює надію на інше майбутнє, в якому захищаються основні права громадян та чути їхній голос». Так чи інакше, Ніколас Мадуро тоді утримав владу у своїх руках і утримують її досі.

Життєвим принципом лауреатки можна вважати цитату з промови борця за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці Симона Болівара: «Ніщо не таїть у собі стільки небезпек, як тривале користування владою одним і тим самим громадянином. Народ звикає йому коритися, а він звикає наказувати, що породжує узурпацію та тиранію». Мачадо визнавалася в одному з інтерв’ю, що дуже любить цю цитату.

Це ставлення виявлялося в неї, серед іншого, і в поглядах на Росію та Україну. Мачадо стверджувала, наприклад, що венесуельці здебільшого підтримують боротьбу українців за суверенітет і цілісність країни, а за Росію насправді — лише чавісське керівництво Венесуели.

Марія Коріна Мачадо отримає медаль, диплом, 1 млн шведських крон (1,19 млн доларів) та загальне визнання. При цьому голова Норвезького комітету Йорген Ватне Фріднес уникнув відповіді на запитання журналіста про те, чи можна чекати лауреатку на грудневому урочистому врученні премії: відомо, що вона ховається на території Венесуели, але її точне місце з міркувань безпеки не розкривається.

Згідно з заповітом Альфреда Нобеля, який помер у 1896 році, премія миру присуджується тому, хто «зробив найбільше або досяг найкращих результатів у зміцненні братства між народами, ліквідації чи скороченні чисельності постійних армій, а також в організації та просуванні мирних конгресів».

«Марія Коріна Мачадо відповідає всім трьом критеріям, встановленим Альфредом Нобелем. Вона зуміла об’єднати опозицію своєї країни. Вона ніколи не відступала перед мілітаризацією венесуельського суспільства. І вона постійно виступала за мирний перехід до демократії», — констатували 10 жовтня в Нобелівському комітеті.

Право висувати кандидатів мають члени парламентів та урядів, глави держав, судді у міжнародних судах, професори соціальних наук та ректори університетів, інші лауреати, колишні та нинішні члени норвезького Нобелівського комітету. Марію Коріну Мачадо висунули організації та представники університетів Майамі, а також члени Конгресу США, включаючи Марко Рубіо, — тоді сенатора, а нині держсекретаря.

Цього разу було подано 338 заявок — на 244 фізичні особи та 94 організації. Роком раніше претендентів було менше – 286.

Список висуванців оприлюднять лише через 50 років, тож усі імена стануть відомі лише 2075-го. При цьому, тим, хто висунув кандидатів, не заборонено розповідати про це. Наприклад, відомо, що група викладачів норвезького університету OsloMet висунула на премію репера Noize MC та співачку Монетку — за те, що «представляють своїми голосами нове покоління, яке дуже активно висловлюється за гуманістичні цінності». А група професорів із США, Німеччини та Великобританії номінувала політв’язня, колишнього муніципального депутата Олексія Горінова — «за мужність і вірність ідеям світу, виявленим у неволі».

Серед багатьох номінантів були білоруський опозиціонер Микола Статкевич, азербайджанський правозахисник Губад Ібадоглу, мільярдер Ілон Маск, самоанський підприємець Лелей ТуїСамоа ЛеЛаулу.

Як завжди, зі своїми прогнозами виступали експерти. Найбільш авторитетними вважаються передбачення директора Інституту досліджень проблем світу (PRIO; Осло). Цього року до шорт-листу PRIO увійшли американський Комітет із захисту журналістів; Кімнати екстреного реагування Судану («групи, які створюють [у Судані] громадські кухні, допомагають евакуювати людей, надають медичну допомогу, ремонтують інфраструктуру та надають інші базові послуги»); Бюро з демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ та Центр Картера; Жіноча міжнародна ліга за мир та свободу; Міжнародний суд ООН та Міжнародний кримінальний суд.

Тим часом букмекери вважали фаворитами згадані вже Кімнати екстреного реагування Судану, Дональда Трампа, вдову Олексія Навального Юлію, сирійську активісту Абір Хадж Ібрагім, організацію «Лікарі без кордонів», Всесвітню продовольчу програму ООН та президента України Володимира Зеленського.

При всьому різноманітті кандидатів увага всього світу цього разу була прикута лише до одного претендента — Дональда Трампа. Пообіцявши у своїй січневій інавгураційній промові увійти в історію «миротворцем та об’єднувачем», він увесь рік старанно працював над цим завданням. І працював, як упевнений він сам, вкрай успішно. Виступаючи наприкінці вересня на Генасамблеї ООН, глава Білого дому похвалився тим, що за сім місяців завершив сім воєн, завдяки чому врятував «мільйони життів».

9 листопада президент Трамп дав зрозуміти, що тепер у його скарбничці вісім досягнень. «Ми досягли миру. Думаю, буде мир, що триватиме, може бути вічний світ», — заявив він, коментуючи узгодження першого етапу угоди між Ізраїлем і угрупуванням ХАМАС. При цьому він висловив сподівання, що на черзі — примирення Росії та України.

У тій же вересневій промові на Генасамблеї Трамп запевнив: «Усі кажуть, що я маю отримати Нобелівську премію миру за кожне з цих досягнень». Це, звісно, ​​явне перебільшення. Наприклад, за даними соцопитування, проведеного The Washington Post і Ipsos, про те, що глава Білого дому гідний Нобелівської премії, згодні лише 22% американців. Навіть серед республіканців такої позиції має меншість — 49%.

Втім, можливо, Трамп насправді хотів сказати не «всі», а «всі члени американської адміністрації, що діє», — і тоді він недалекий від істини. За даними західних ЗМІ, спецпосланник Трампа Стів Уіткофф, який залучений до вирішення російсько-українського та палестино-ізраїльського конфліктів, порушував питання про кандидатуру Трампа у приватних бесідах із європейськими колегами. Ідею вручення Трампу Нобелівської премії просував публічно та непублічно та держсекретар Марко Рубіо. Крім того, як повідомило агентство Bloomberg, у липні особисто президент США зателефонував своєму давньому знайомому Єнсу Столтенбергу — екс-генсеку НАТО та нинішньому міністру фінансів Норвегії — і обговорив із ним не лише тарифи, а й премію миру.

Влада Норвегії почала заздалегідь готуватися до того, що невірний — на переконання Трампа — вибір лауреата позначиться на норвезько-американських відносинах. «Це буде рішення Нобелівського комітету. Важливо пам’ятати, що він є незалежним», — нагадав глава МЗС Еспен Барт Ейде. А один із норвезьких чиновників, розмовляючи з Bloomberg на умовах анонімності, пожартував, що збирається взяти лікарняний на 10 жовтня на випадок негативної реакції Трампа.

В Осло згадували історію 2010 року: після присудження премії китайському дисиденту Лю Сяобо Китай, по суті, заморозив відносини з Норвегією на шість років і заблокував імпорт лосося на підставі «санітарних причин». Зв’язки було відновлено лише 2016-го. Таку ж різку реакцію теоретично можна було очікувати і від Дональда Трампа.

Протягом року ціла низка лідерів заявила про висування Трампа на Нобелівську премію. Серед них виявилася влада Пакистану, Камбоджі, Ізраїлю, Руанди. Останніми стали лідери Азербайджану та Вірменії Ільхам Алієв та Нікол Пашинян, які пообіцяли відправити до Нобелівського комітету спільну заявку. Обґрунтування у кожному з цих випадків були приблизно однаковими: Трамп приніс мир у ті країни та регіони, де цього світу вже навіть не чекали.

За кілька днів до оприлюднення імені лауреата до голосів на підтримку Трампа приєднався Форум сімей заручників та зниклих безвісти — організація, яка представляє родичів ізраїльтян, викрадених ХАМАС. «Зараз на столі лежить всеосяжний план президента Трампа щодо звільнення всіх заручників, що залишилися, і остаточного завершення цієї жахливої ​​війни. Вперше за багато місяців у нас з’явилася надія, що наш кошмар нарешті закінчиться», – зауважили вони.

Вже в день оприлюднення лауреата, 10 жовтня, помічник президента РФ Юрій Ушаков розповів: якби Трамп попросив про це, Росія б підтримала нагородження його Нобелівською премією. А вже після оприлюднення імені лауреата Володимир Путін заявив: «Гідний чи не гідний чинний президент США Нобелівської премії — я не знаю, але він реально багато робить для того, щоб вирішити такі складні, що роками, а то й десятиліттями тривають кризи».

Зважаючи на те, що прийом заявок закінчується 31 січня, з формальної точки зору всі ці голоси звучали на підтримку кандидатури Трампа у 2026 році. У гонці-2025 він брав участь, зокрема, завдяки конгресуменам від республіканців Клаудії Тені, яка номінувала Трампа за досягнення першого терміну — підписання Угод Авраама. Повідомлялося, що ще одну заявку подавав депутат Верховної Ради України Олександр Мережко. Але пізніше він відкликав її, пояснивши: «Я вважав, що моя номінація підштовхне Трампа до справедливого світу, але знову не дотримався обіцянок».

До речі, наприкінці вересня в Раді зареєстрували ухвалу з пропозицією висунути Трампа на здобуття премії — але в результаті вона так і не набрала потрібної кількості голосів.

Ще 30 вересня Трамп визнав, що шансів на здобуття премії небагато: її «віддадуть якомусь хлопцеві, який не зробив жодного чорта». А 9 листопада, буквально за кілька годин до оголошення імені лауреата, він на зустрічі з президентом Фінляндії Олександром Стуббом заявив: нехай у Нобелівському комітеті «вирішують, як вважають за потрібне», головне, що своєю миротворчістю він «зупинив вісім війн за дев’ять місяців». “Я врятував життя, і саме це для мене важливо, особливо в російсько-українському конфлікті”, – додав президент США.

У свою чергу Стубб підтримав Трампа, давши зрозуміти: республіканцю, який, ймовірно, залишиться в Білому домі до 20 січня 2029 року, можуть дати премію, скажімо, 2026-го. Але для цього йому доведеться досягти реальних результатів. Наприклад, припинення вогню між Росією та Україною (Володимир Зеленський 9 жовтня пообіцяв, що номінує Трампа, якщо він досягне цього). Або успішного втілення в життя амбітного мирного плану щодо Палестини. Або, наприклад, досягнення з Китаєм твердих домовленостей про ненапад на Тайвань (президент острівної держави Лай Цінде днями заявив, що Трамп напевно отримає бажану премію).

Щоправда, навіть у такому разі залишаться фактори, які знижують шанси Трампа. По-перше, як зазначав заступник голови Норвезького Нобелівського комітету Асле Тойє, тиск, як правило, дає зворотний результат: «Деякі кандидати надто активно тиснуть, і нам це не подобається». По-друге, нікуди не подінеться максимально войовничий стиль лідерства консерватора-ізоляціоніста Трампа — як усередині країни, так і у зовнішній політиці. Трамп не уособлює собою класичну миротворчість. Швидше можна говорити про «примус до світу». У цьому плані вибір 2025 виглядає більш гармонійно.