«Короткий повідок» для губернаторів

Наслідки президентської ревізії закону про держслужбу

Дев’ятого листопада внаслідок бліцкригу президентської команди були внесені зміни до закону про державну службу. Суть змін — виключення посад голів місцевих державних адміністрацій (далі – МДА) з посад державної служби та, відповідно, відмова від конкурсного порядку призначення на ці посади, і зняття обмежень щодо партійно-політичної діяльності голів МДА.

Причини такого рішення для більшості на поверхні — це наближення президентських виборів і намагання вибудувати чітку «вертикаль», в тому числі здатну забезпечити необхідний для голови держави результат виборів. Проте потрібно ширше оцінити всі наслідки того, що відбулося, — і з точки зору змісту, і з точки зору процедури.

Перше. Порядок відбору і призначення на посади голів МДА стає закритим для суспільства. Ми повертаємося до часів Кучми і Януковича, коли відбір претендентів на посади голів місцевих держадміністрацій був кулуарним, базувався на особистій відданості та/або бізнес-квотах, а іноді йшлося навіть про можливість банальної купівлі таких посад.

Хоча й тут не все просто. Адже, за Конституцією, подання кандидатур на посади голів МДА Президенту робить Кабінет Міністрів. У вказані періоди, насправді, глава держави і його оточення спочатку визначалися з кандидатом, а уряд лише для проформи виконував свою роль.

Проте в України існували й інші часи. Коли були конфліктні відносини Президента з Кабінетом Міністрів (зокрема, в період Ющенка–Януковича), уряд намагався тримати за собою перше слово у відборі кандидатів і не поступався своїми конституційними повноваженнями. І в той період багато посад голів МДА залишалися вакантними, бо Президенту не подобалися кандидати, подані Кабміном. Мабуть, у нинішній президентській адміністрації на такий варіант не розраховують …

Отже, якщо останні 1,5 року кожен громадянин, який відповідає кваліфікаційним вимогам (освіта, досвід), міг претендувати на посаду голови райдержадміністрації чи облдержадміністрації, то тепер він такого права не має. Якщо останні 1,5 року суспільство могло спостерігати за конкурсним змаганням (бачити результати тестів, спостерігати он-лайн за співбесідами з кандидатами тощо), то тепер це стає утаємниченою монополією влади. На жаль, остання відмовилися від започаткованої демократичної традиції прозорого і професійного відбору на посади голів місцевих держадміністрацій.

Друге. Іншими наслідками змін є вплив на професійність та стабільність роботи власне МДА, політизація їх роботи. Оскільки голови місцевих державних адміністрацій втрачають захищеність законом щодо призначення на 5 років, то можна прогнозувати, що при кожній зміні уряду та/або президента в нас буде знову кадрове «оновлення» під нову владу, нову коаліцію, нових партнерів. Звичайно, за зміною голови МДА майже завжди йде зміна керівників структурних підрозділів, формування власних «команд». Тож зміною статусу посади голови місцевої держадміністрації підриваються основи для професіоналізації нашої державної служби, адже її обов’язковою умовою є стабільність. Звичайно, це погано і для стабільності держави в цілому, оскільки з частою періодичністю державний апарат на місцях стає бездіяльним, завмираючи в очікуванні нового керівника та його політики. Наслідки постійного кадрового вимивання Україна відчуває багато останніх років.

Про політизацію роботи місцевих державних адміністрацій ще також не всі забули. Коли МДА перед виборами перетворюються на передвиборчі штаби, а потім, у разі програшу, всі працівники отримують статус «папєрєдніків».

Третє. Партійно-бізнесово-політичне призначення голів місцевих держадміністрацій може мати також два деструктивних наслідки і для реформи місцевого самоврядування та захисту державних інтересів. Тепер ситуативні партнери влади можуть значно простіше «виторговувати» в неї райони та цілі області. Чи завжди бізнес-групи пропонуватимуть на посади голів МДА патріотів і професіоналів, — питання відкрите. Але уряд і президент самі позбавили себе можливостей для маневру.

Посилюється також інший ризик — конфлікти між міськими самоврядними владами в обласних та районних центрах із головами місцевих державних адміністрацій, які тепер представлятимуть не стільки державу, як певну політичну силу.

Також тепер значно погіршуються шанси на врегулювання великої прогалини в державному механізмі — в Україні немає державного нагляду за законністю актів місцевого самоврядування. Якщо при аполітичному керівникові МДА (аналогу префекта) дискусію про необхідність запровадження цього інституту ще можна було довести до результату, то тепер на правовий нагляд від партійних назначенців місцеве самоврядування навряд чи погодиться. Якщо ж такий нагляд буде впроваджено силою, то конфлікти на місцевому рівні між місцевими держадміністраціями й самоврядуванням лише зростатимуть.

Четверте. Правда, можна пробувати дивитися на ситуацію оптимістичніше. Наче нічого катастрофічного не сталося. Президент і так призначав на посади голів МДА тих, кого був готовий призначити. Конкурси на посади, де у влади не було фаворитів, могли просто не оголошуватися. Сама конкурсна комісія (з питань вищого корпусу державної служби) майже повністю контрольована владою. Навіть по законній квоті громадськості — половина фактично теж була заповнена представниками влади. А про орієнтири офіційних делегатів у цій комісії від Президента, уряду, Нацдержслужби годі й говорити.

Тобто виходить, що владу лякала прозорість конкурсів та потреба підбирати адекватних кандидатів на посади. Якщо так, то ситуація ще гірша ніж могло здаватися. Адже, виявляється, у влади немає гідних кандидатів, яких не соромно показати суспільству та висунути на конкурсне змагання.

Пʼяте. Ухвалені зміни погані і для самих голів місцевих держадміністрацій. Тепер замість того, аби служити державі і відчувати захищеність законом (призначення здійснювалися на 5 років), вони вступають у повну залежність від тих, хто може їх звільнити у будь-який момент. І замість роботи в правовому полі по виконанню законів, голів МДА знову переводять на «короткий повідок» роботи по дзвінку з Києва.

Шосте. Є ще одне відкрите питання до президентського оточення. А чи добре подумали там, як тепер офіційно будуть з’являтися кандидати на посади голів місцевих держадміністрацій? Адже для того, щоб їх подати главі держави, тепер уряд повинен якось унормувати відповідну процедуру.

Тож з ухваленням цих змін отримаємо наслідком порушення Конституції, яка передбачає, що порядок діяльності органів державної влади визначається законом. Тепер же порядок добору на посади голів МДА має бути врегульований урядовим підзаконним актом.

Сьоме. Але ще більше вражає не зміст ухвалених змін до закону про держслужбу, а саме «дійство» в парламенті 9 листопада. Вражає підкилимністю, недемократичністю та неправомірністю. Текст законопроекту, який був підготовлений у президентській адміністрації, чомусь утаємничено вносився не самим Президентом чи його фракцією, а ситуативними партнерами. Рішення профільного комітету «через коліно»; голосування одразу за основну і в цілому; порушення закону про регламент Верховної Ради щодо процедури першого і другого читання, традиційне порушення права депутатів на поправки до законопроекту; незрозумілі поправки «з голосу»; і «вишенька на торті» — кнопкодавство. Про публічні консультації, експертне обговорення цього законопроекту взагалі не йшлося. Складається враження, наче в цій країні не було ні Майдану, ні Революції Гідності.

Отже, знову стає актуальним головне питання: чи маємо ми шанси побудувати правову демократичну державу, якщо влада діятиме такими методами та перешкоджатиме формуванню професійної державної служби?

Джерело: LB.ua.