Металургійний комбінат «Криворіжсталь»: як іноземний інвестор наштрикнувся на профкоми і страйкоми

Четвертого лютого Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову, якою були залишені без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили Публічному акціонерному товариству «АрселорМіттал Кривий Ріг» у задоволенні його позову до Національної служби посередництва і примирення про скасування її розпорядження про реєстрацію колективного трудового спору з найманими працівниками позивача. З цього можна зробити висновок про те, що юристи зазначеної державної установи правильно зрозуміли уроки поразки, яку зазнали рік тому в аналогічному спорі, й більше не йдуть так безоглядно, як минулого разу, назустріч забаганкам потенційних страйкарів.

Індуси суттєво переплатили за комбінат

Транснаціональна корпорація «АрселорМіттал» – найбільший іноземний інвестор в історії незалежної України, тож саме його досвід будуть вивчати всі серйозні ділові люди, перед тим як ризикнути вкладати великі гроші в економіку країни. Його прихід на наші терени супроводжувався доволі драматичними подіями. Як відомо, влітку 2004 року Фонд державного майна під «чуйним» керівництвом тодішнього Президента Леоніда Кучми продав за 4,26 мільярда гривень 93 % акцій металургійного комбінату «Криворіжсталь» такому собі консорціуму під назвою «Інвестиційно-металургійний союз», який за півроку до того на паях було створено двома наближеними до «імператора» олігархами – Рінатом Ахметовим і Віктором Пінчуком. Причому умови конкурсу були написані так, що ніхто інший виграти його не міг. Після перемоги Помаранчевої революції комбінат було реприватизовано й знову виставлено на продаж, і в жовтні 2005-го його на відкритому й прозорому аукціоні за 24,2 мільярди гривень придбав громадянин Великобританії індійського походження Лакшмі Міттал, фірма якого тоді називалася «Міттал Стіл» й була зареєстрована у Німеччині – одним словом повний інтернаціонал.

Критично налаштовані аналітики обережно зазначали, що така ціна була зависокою, якщо користуватися класичною методикою, коли вартість підприємства визначається з розрахунку на одну тонну готової продукції. Але в тому то й справа, що в ринкову ціну, окрім об’єктивних факторів, закладаються ще й суб’єктивні очікування від майбутніх прибутків, які можуть виправдатися, а можуть і ні. У 2005-му очікування були дуже високими. На той момент «АрселорМіттал» уже володів десятками металургійних підприємств, розкиданих по різних країнах планети, причому з дуже різними режимами, в тому числі диктаторськими й корупційними, проте підприємливий індус умів з усіма знаходити спільну мову. В нього був непоганий досвід роботи і в країнах, утворених на уламках Радянського Союзу. Так, у 1995 році він придбав розташований у Казахстані Карагандинський металургійний комбінат, який згодом отримав назву «АрселорМіттал Теміртау», тож про його українську покупку ніяк не можна сказати, що поліз у воду не знаючи броду. Але якщо казахське підприємство стало для тамтешньої влади священною коровою, то криворізьке – чимсь на кшталт білої ворони.

Прибутки рікою не потекли

Життя показало, що маючи найбільше доменних печей та іншого обладнання можна виробляти найбільше чавуну, сталі й прокату. Маючи таку потужну мережу ринків збуту, яку має «АрселорМіттал», можна зробити підприємство найбільш високодохідним серед інших підприємств галузі. Але цього не досить, аби зробити його ще й стабільно прибутковим – для цього потрібно дешеві джерела необхідних для виробництва матеріалів – у першу чергу залізної руди і коксівного вугілля. А з цим у «Криворіжсталі», згодом перейменованої на «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі – АМКР), якраз і не склалося, оскільки всі хороші залізорудні кар’єри й вугільні шахти прибрали до рук вітчизняні олігархи, які погоджувалися продавати чужакові свою продукцію не інакше як утридорога. В пошуках виходу з ситуації комбінат навіть придбав ще не освоєне залізорудне родовище, а вугілля став завозити з Америки, що значно підвищувало собівартість продукції. Через це АМКР й не має стабільної прибутковості: у 2018 році, наприклад, 9,5 мільйонів гривень прибутку, а у 2019-му – 2,3 млрд грн збитків. Тож стверджувати, що за 15 років корпорація відбила вкладені в комбінат 24 мільярди гривень (коли ще «долар був по п’ять») було би сміливим перебільшенням.

Крім того, призначені індусом менеджери ніяк не могли налагодити звичні для керівників інших аналогічних підприємств України стосунки з місцевими органами влади та правоохоронними органами, внаслідок чого комбінат регулярно наражається на різні неприємності. Так, у липні 2019 року СБУ, під приводом розслідування порушення екологічних норм, провело на АМКР масштабні обшуки. У зв’язку з цим були проведені переговори керівництва підприємства з керівництвом країни, на яких була досягнута домовленість про те, що Кривий Ріг отримає від комбінату 50 мільйонів гривень на капітальний ремонт футбольного стадіону. Цей випадок яскраво характеризує вітчизняну спецслужбу: в той момент, коли агенти країни-агре­сора сформували в українському парламенті цілу фракцію, в неї знайшовся час на захист екології. Щоб надати своїм діям вигляд пристойності, «чекісти» пояснювали, що знайшли там ознаки екоциду, хоча цим терміном можна охарактеризувати ситуацію з атмосферним повітрям не лише в Кривому Розі, а й у Маріуполі з Запоріжжям, де місцевих мешканців труять підприємства Ріната Ахметова.

Непрості стосунки з трудовим колективом

Проте найбільш видовищними для засобів масової інформації були конфлікти адміністрації АМКР з трудовим колективом. Придбаваючи комбінат, покупець уклав з урядом угоду, за умовами якої його працівників не будуть звільняти за скороченням штатів. Попри це його персонал зменшився з 50 до 20 тисяч осіб, хоча й цих двадцяти тисяч явно забагато, як за мірками розвинутих країн, для щорічного виробництва 5,3 мільйонів тонн чавуну, 5,3 мільйонів тонн сталі й 4,7 мільйонів тонн прокату, які АМКР задекларував у 2019 році.

Варто визнати, що скорочення проходило в класично ввічливому стилі. Наприклад, створювалася приватна автотранспортна фірма, до якої пропонували перейти на роботу частині працівників автотранспортного цеху, приваблюючи більшими зарплатами. Люди погоджувалися й на замовлення того ж АМКР виконували ті самі перевезення, але з однією суттєвою різницею – комбінат, залежно від своїх потреб, міг замовити їхні послуги, а міг і не замовити, й це було вигідніше, аніж платити своїм штатним працівникам зарплату незалежно від того, є для них робота, чи немає. Таким чином людей, відповідно до взятих перед урядом зобов’язань, формально не звільняли за скороченням штатів: ці люди спочатку звільнялися за власним бажанням, а вже потім скорочувалися звільнені штатні одиниці.

Попри таку ввічливість не всім подібне скорочення було до вподоби. Можливо, невдоволення дуже сильно підігрівалося ззовні, але факт лишається фактом – 27 березня 2018 року 272 делегати, обрані від тоді ще 24-тисячного трудового колективу АМКР, висунули до адміністрації комбінату 12 вимог, серед яких, зокрема, було недопущення необгрунтованих скорочень робочих місць, щорічне фінансування фізкультурно-оздоровчої роботи, регулярне прибирання вбиралень і бань, а головне – підвищення середньомісячної заробітної плати до рівня не менше 1000 євро в гривневому еквіваленті за курсом НБУ. Керівництво комбінату забарилося з відповіддю, у зв’язку з чим конференція оголосила про початок трудового спору, про що повідомила адміністрацію АМКР і відділення Національної служби посередництва і примирення (далі – НСПП) у Дніпропетровській області, після чого центральне правління НСПП своїм розпорядженням від 6.04.2018 р. офіційно зареєструвало колективний трудовий спір і всі 12 згаданих вище вимог.

Слід зазначити, що така реєстрація зовсім не є порожньою формальністю: хоча рішення НСПП мають лише рекомендаційний характер, але, виходячи з положень Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», наявність зазначеної реєстрації дає можливість вважати страйкарів уже не порушниками трудової дисципліни, а учасниками колективного трудового спору. Чим останні, судячи з усього, й скористалися, коли 16 травня 2018 року зупинив роботу цех залізничного транспорту АМКР, парк якого налічував 92 тепловози. Це фактично паралізувало роботу підприємства, оскільки без підвозу матеріалів зупинилися агломераційне, доменне, сталеплавильне і прокатне виробництво. Правда, через чотири дні нормальну роботу підприємства було відновлено, але ще до того АМКР звернулося до Окружного адміністративного суду Києва з позовом до НСПП про визнання протиправним зазначеного вище розпорядження і його скасування.

Із матеріалів цієї справи, зокрема, можна дізнатися, що на комбінаті діяли первинні організації аж трьох професійних спілок: Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів, Незалежної профспілки гірників України і Профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості, кожна з яких брала участь у даному процесі як третя особа. Розглянувши матеріали, суд встановив низку порушень з боку НСПП під час реєстрації спору. Так, у роботі конференції трудового колективу з названих вище 272 делегатів була присутня лише 21 особа, яка на той момент не була штатним працівником АМКР, що зводило нанівець норму представництва, передбачену положеннями Закону СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями», який ще досі є чинним і підлягає застосуванню. Крім того, було порушено норми Положенням про порядок реєстрації Національною службою посередництва і примирення висунутих найманими працівниками, профспілкою вимог та колективних трудових спорів (конфліктів), затвердженого наказом НСПП від 29.03.2018 №18, зокрема не було проведено обов’язковий для подібних випадків аналіз висунутих вимог на предмет їх відповідності нормам Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Виходячи з цього ОАС Києва рішенням від 14.11.2018 р. задовольнив позовні вимоги АМКР, а спроби НСПП переінакшити результат справи були перекреслені постановою Верховного Суду від 5.03.2020 року.

Історія протистояння між профспілками комбінату та його адміністрацією на цьому, звичайно, не закінчилася. Так працівники, не всього колективу, а лише одного цеху залізничного транспорту невдовзі висунули ще чотири вимоги, звернувшись до НСПП з проханням офіційно їх зареєструвати. Цього разу чиновники служби провели їх ретельний аналіз і відмовили в реєстрації однієї з них, яка полягала в забороні залучення в порядку аутсорсингу до навантажувально-розвантажувальних робіт працівників інших підприємств, які не перебувають у штаті АМКР. Інші ж три були визнані цілком відповідними нормам закону й зареєстровані, так само як і був зареєстрований сам факт наявності трудового спору. Проте юристи комбінату, очевидно, окрилені попереднім успіхом, спробували оскаржити розпорядження НСПП в судовому порядку, але цього разу зазнали невдачі, оскільки суди всіх трьох інстанцій відмовили в задоволенні позову АМКР.

Юрій Котнюк