На порозі робо-ери

Правові виклики, спричинені технічним прогресом

Коли ми чуємо слово «робот», то одразу ж згадуємо науково-фантастичні фільми про механізми, які борються з людством, розрушаючи все навколо й створюючи свою власну імперію існування. Проте в результаті надзвичайно швидкого технічного прогресу в наш час робот вже більше не є предметом вимислу людини, він виходить із закулісного існування нашої фантазії та втілюється в життя в різноманітних його (робота) проявах, таких, як славнозвісний автомобіль без водія, винайдений компанією Google; перший у світі побутовий робот-компаньйон, що вміє розпізнавати емоції людини, робот Пеппер (Pepper), «адвокат зі штучним інтелектом» Росс (Ross), робот-поліцейський Енбот (Anbot), військові роботи та навіть роботи для інтимних відносин.

Небезпеки технічного прогресу

Що несуть за собою такі технічні винаходи? Чи готове людство до нової ери співіснування людини та машини? З якими питаннями ми зіштовхнемося в першу чергу? Низка питань сколихнула світ і продовжує хвилювати суспільство XXI століття. Право, як регулятор суспільних відносин, приймає на себе надзвичайний виклик щодо найбільш ефективного регулювання питань, пов’язаних із відповідальністю в так званому оновленому суспільстві. Оскільки технічний прогрес рухається з потужною швидкістю, презентуючи все нові розробки майже кожного дня, право не повинно відставати. На жаль, це не є реальністю на сьогодні, оскільки, існує великий розрив у регулюванні навіть базових питань щодо відповідальності за шкоду, спричинену роботом.

Питання щодо шкоди, спричиненої роботом людині чи майну, яке їй належить, є одним із найактуальніших питань, що обговорюються на міжнародній-правовій арені. Коли Вільяма Смарта, професора з комп’ютерних технологій Університету Вашингтона, запитали, навіщо потрібно приймати нові закони, які б регулювали діяльність роботів, а не діяльність програмного забезпечення зі штучним інтелектом, то професор відповів наступним чином. Він підняв ноутбук угору й промовив: «Ця річ не може підкрастися до мого ліжка посеред ночі та заколоти мене, але робот зможе». Слова Вільяма Смарта підкреслюють актуальність та необхідність в ефективній регулятивно-правовій базі, яка повинна бути розроблена й повністю відповідала б прогресу в робо-індустрії.

Робоправо

Хоча поки що немає такої регулятивно-правової бази, яка б могла чітко регулювати питання, що з’являються в зв’язку з технічним розвитком у робо-сфері, на сьогодні вже існує чимало проектів та ініціатив, присвячених детальному дослідженню, обговоренню та розробці рекомендацій, що слугували б прийняттю нових нормативно-правових актів. Так, наприклад, Європейська Комісія виділила 1.9 млн євро для проекту, відомого під наз-вою «Робоправо» (RoboLaw), розпочатого в 2012 році за участю експертів з права, інженерії, філософії та покращенні людини. Даний проект був присвячений дослідженню етичних та юридичних викликів, що спричинені стрімким прогресом в робо-індустрії. У 2014 році за результатом діяльності експертів було розроблено Рекомендації щодо регулювання роботів (далі – Рекомендації), які приділяють найбільшу увагу наступним видам робо-механізмів: автомобілям без водія, комп’ютерним інтегрованим хірургічним системам, роботизованим протезам та роботам по догляду за людиною.

Експерти провели аналіз з точки зору етики та права, приділивши особливу увагу розробці правового механізму, який зможе бути приведений у дію для регулювання техніки в широкому розумінні, а також роботехніки зокрема. При тому вони зіштовхнулись із дилемою, яка існує в регулюванні техніки, а саме регулювання техніки на ранньому етапі її розвитку.

Це непросте завдання, оскільки мало що відомо щодо потенційних ефектів, які можуть бути спричинені новими видами техніки. Нелегким також є завдання й регулювання на етапі повного розвитку техніки, бо тоді регулятивне втручання може бути витратним, радикальним, а то й подекуди й не можливим, оскільки дія роботів вже буде невідклична. Тому експерти дійшли думки, що варто все ж таки регулювати розвиток роботехніки на більш ранніх етапах, і, звісно, таке завдання вимагає інноваційних підходів. Не погодитися з цим важко, оскільки необхідність регулювання на ранніх стадіях є актуальною для забезпечення та гарантування надійного та безпечного співіснування людини та робо-механізму.

Автомобілі без водія Розглядаючи окремі види робо-техніки, варто звернути особливу увагу на автомобіль без водія, оскільки даного прогресивного виду транспорту все більше й більше з’являється на магістралях Сполучених Штатів Америки, окремих країн Європи та Японії. Поява такого автомобіля викликала багато полеміки серед політичних діячів, страхових компаній та експертів в автомобільній промисловості. Тим не менше процес триває.

Так Великобританія бере активну участь у проведенні досліджень автономної техніки, що підтверджується виділенням із бюджету 100 млн фунтів стерлінгів до фонду автономних автомобілів, а також ініціативою лідерів автомобільної індустрії, зокрема компанії Jaguar Land Rover, інвестувати в дослідницький мультимільйонний проект автономних автомобілів. Починаючи з 2009 року, автомобілі для безводійного керування з метою їхнього тестування вже подолали понад 1.5 млн миль. Як заявляється, автомобіль Google був створений для того, щоб стати найбезпечнішим видом дорожнього транспорту і тим самим знизити ризик дорожньо-транспортних пригод, 90 % яких спричинені людським фактором (за даними Міжнародної організації по запобіганню дорожньо-транспортних пригод).

Також передбачається, що з появою прогресивного автомобіля життя людей з вадами покращиться, оскільки, наприклад, людина з вадами зору, яка мріяла про досвід за кермом автомобіля, тепер матиме змогу сісти за кермо й вільно дістатися до потрібного місця. Це надасть незалежність і певний рівень свободи, а отже, й покращить якість життя людей з вадами. Також пересуваючись у такому автомобілі, людина матиме більше часу для себе, який вона зможе використати для роботи чи відпочинку – те, що водій не може собі дозволити, під час керування звичайним автомобілем. Звичайно, в такій ситуації йдеться про рівень повної автономності автомобіля, який ще планується досягти.

Варто відзначити, що на сьогодні, особа, яка бере участь у тестуванні автономного автомобіля, повинна мати водійські права, перебувати за кермом автомобіля під час його руху та мати змогу втрутитися в процес керування, якщо така необхідність виникне. Бо хоча безводійний автомобіль і було створено як найбезпечніший вид дорожнього транспорту, на жаль, вже за період їхнього тестування (2010 рік по сьогодні) такі авто були фігурантами у 18 дорожньо-транспортних пригодах. Проте, як стверджує сама компанія Google, ні в одному випадку автомобіль без водія не став першопричиною ДТП… до відносно недавнього часу. В лютому цього року, згідно даних компанії, автономний автомобіль вперше спричинив ДТП, зачепивши автобус у Каліфорнії. Згідно даних протоколу ДТП, постраждалих немає, але дана подія ще раз нагадала про неминучість юридичної головоломки з появою такого виду транспорту.

Хто відповідатиме за ДТП?

Хто насправді відповідальобговорення, адже на практиці вона потягне за собою правові наслідки. Йдеться про «проблему вагонетки», що є предметом численних дискусій стосовно функціонування безводійного автомобіля. Якщо розглядати програмне забезпечення як «водія» автомобіля, то виникає питання щодо потенційного рішення, яке може прийняти «водій» у розрізі «проблеми вагонетки», коли постане вибір між життям пасажира автомобіля та життям п’яти пішоходів у випадку ДТП.

Чи зробить автомобіль вибір на користь відвернення більшої шкоди, спричинивши меншу, чи все ж таки, він повинен гарантувати надійність його пасажирів у будь-якому разі?

Право на захист особистої інформації

Окрім вище обговорюваних відкритих питань, звичайно, існує, ще одне не менш важливе питання, що турбує суспільство, – це право на захист особистої інформації, а саме, мова про збір даних про місце знаходження безводійного автомобіля; час затрачений на дорогу; шляхи, якими автомобіль звичайно рухається і тому подібне. Даний вид автомобіля буде підключений до всесвітньої мережі інтернет, а отже, його власник повинен постійно слідкувати, щоб системне забезпечення було оновленим та захищеним від вірусів. Проте, як захистити себе від професійних хакерів, які можуть зламати систему й отримати особисті дані – це питання являється відкритим. В той час, коли ці та інші питання залишаються на обговоренні, лідери в автомобільній індустрії стрімко будують плани на близьке майбутнє.

Ось, наприклад, Toyota планує запустити фірмові безводійні автомобілі вже до 2020 року, а засновник компанії Tesla Ілон Маск прогнозує, що його компанія отримає відповідне схвалення щодо безводійних автомобілів Тесла в 2019 році. Toyota та Tesla, звісно, не єдині автомобільні виробники, які займаються дослідженням та розвитком автономних автомобілів. Audi, BMW, Ford, Honda, Nissan та інші провідні автомобільні концерни зацікавлені розвитком концепту автономного автомобіля. А чи з’явиться такий винахід техніки на дорогах України в найближчий час?

Соціальні роботи

Поява соціальних роботів у світі викликала не менше захоплень та хвилювань, аніж поява автономних автомобілів. Вони представлені в різноманітних їх видах: від зооморфних до гуманоїдів, актроїдів до андроїдів тощо. Хоча мета в них різна, їхня спільна ознака – це здатність ефективно взаємодіяти з людиною, керуючись загальновживаними правилами в соціумі. Оскільки роботи вже задіяні не лише у важкій промисловості, але також з’явилися і в лікарнях, офісах, житлових приміщеннях, то нові нормативно-правові акти повинні бути видані з метою регулювання техніки безпеки та збереження особистої інформації. Згідно Рекомендацій, питання відповідальності є нагальним предметом для обговорення серед науковців та практиків. У створенні робота бере участь багато сторін, і дуже часто одна така сторона не уповноважена контролювати чи навіть розуміти функціонування робота в цілому. Крім того, різне оточення та велика кількість споживачів зможуть втрутитися в системне програмне забезпечення робота, таким чином впіймати злочинця стане неймовірно важко. Більше того, вчені прогнозують, що поведінка робота може розвиватися самостійно на підставі складності його механізму та неочікуваного середовища. Все це породжує ряд питань про юридичний статус робота та притягнення до відповідальності винної особи за шкоду, спричинену ним (роботом).

Щодо можливості надання роботу юридичного статусу

Щодо юридичного статусу робота, варто відзначити, що на сьогодні робот класифікується, як «звичайний пристрій» або «власність, що належить особі» (Рекомендації). Деякі вчені порушують питання про можливість прирівнення робота до малолітньої особи або надання йому статусу «посередника». Проте, з іншого боку, надання роботу окремого юридичного статусу було б занадто щедро і ймовірно потягло б за собою зайві проблеми.

Розглядаючи питання статусу, варто звернути увагу на окремі важливі особливості, а саме на питання контролю над діяльністю механізму. Якщо, наприклад, робот – це річ, яка повністю підконтрольна своєму власнику й не може діяти самостійно без керівництва іншої особи, то, в такому разі, цей робот, звичайно, доцільно класифікувати, як «власність, що належить особі». З іншого боку, якщо робот є квазі-автономним або повністю автономним зі штучним інтелектом та має змогу покращувати свою діяльність із часом, реагувати на навколишнє середовище й, відповідно, приймати самостійні рішення, то класифікація такого робота як просто «власність» було б недостатньою.

Хоча й група експертів з ЄС припускає, що технічно можливо надати роботу статус «юридичної особи» та, відповідно, його зареєструвати, дозволити роботу володіти своїм власним майном та надати йому право захисту в судовому порядку, на даний час є не зовсім доцільним. А отже, наразі соціальні роботи залишаються без окремого статусу та визначаються як «некласифіковані рухомі об’єкти» (Альберто Санфелью, Альберт Пунсола та інші). Й хоча з цього випливає, що на виробників соціальних роботів покладається велика відповідальність за їх функціонування, стаття 7 Директиви Європейського Союзу «Про відповідальність за якість продукції» (85/374/CE) обмежує таку відповідальність наступним чином.

Згідно вказаної статті директиви: «Виробник не несе юридичну відповідальність, якщо він доведе, що стан наукової та технічної бази знань на час, коли продукт було випущено, не дозволяв виявити дефект продукту».

Тому питання про відповідальність так і залишається відкритим і, ймовірно, буде вирішуватися по-різному, зважаючи на деталі в кожному окремому випадку. А поки дане питання правового характеру дискутуються, ми вже явно бачимо, як соціальні роботи заполоняють простір домівок та офісних приміщень. Ось, наприклад, робот-компаньйон Бадді (Buddy), розроблений французьким підприємством Блу Фрог Роботікс (Blue Frog Robotics) для домашнього вжитку, вже був випущений до передпродажу в лютому 2016 року в кількості 1000 роботів по $ 699 за одиницю.

Бадді є багатофункціональним роботом, завдяки 3D баченню він швидко розрізняє й розуміє рухи людини, розпізнає обличчя своїх власників від гостей та навіть пильнує за домівкою, коли всі відсутні, і повідомить про проникнення в дім злочинців через вбудований у нього безпровідний інтернет.

Бадді рухається завдяки трьом колесикам, та, маючи датчики, вивчає світ навколо. Він «спілкується» з власниками, виконуючи різноманітні команди господаря, починаючи від будильника вранці та вмикання світла, програвання улюблених музичних композицій і порад щодо кулінарних рецептів, викладання математики дітям й читання їм казок, до гри в хованки. В той час, як Бадді випустили на передпродаж, його «конкурент» соціальний робот Пеппер, розроблений компанією Альдебаран (Aldebaran), був проданий у кількості 1000 штук за одну хвилину.

Соціальний аспект питання

Поява та широке розповсюдження роботів викликає суспільне хвилювання щодо ситуації на ринку праці, адже вчені передбачають, що протягом наступних 30-ти років роботи можуть замінити людину в більшості професій. І дійсно, той факт, що роботи вже витіснили працівників із деяких робочих місць, слугує підґрунтям для таких хвилювань. Згідно відомостей англійської служби новин BBC, найперші професії, які будуть замінені роботами, це найнижчі ланки офісних робіт, які виконуються повторювано; водії таксі; робітники фабрик та заводів; офіціанти; журналісти і навіть лікарі… Юридична професія не є виключенням, а саме, як повідомляло видання FORTUNE в травні 2016 р., глобальна юридична фірма Бейкер і Ностетлер (Baker&Hostetler) нещодавно заявила, що найняла робота-юриста, який був створений Росс Інтелідженс (ROSS Intelligence).

Робот, якого назвали Росс, буде задіяний у практику банкрутства, яка наразі нараховує близько 50 юристів. Росс розуміє запитання й надає відповідь на основі гіпотези, підтверджуючи її посиланнями та цитатами. Кажуть, що робот проводить дослідження набагато ефективніше, оперативно відкидаючи зайві результати. Крім того, він постійно слідкує за новинами в законодавстві й має можливість повідомляти про нещодавно-прийняті судові рішення. Робот здатний навчатися з досвіду, збагачуючи свій багаж знань та покращуючи свою оперативність. Як повідомляє директор та співзасновник компанії Росс Інтелідженс Ендрю Ерруде, популярність робота Росс зростає, оскільки інші юридичні фірми висловили свою зацікавленість у придбанні такого робота й уже підписали ліцензії на Росс.

На цьому процес не зупиняється, готельна індустрія, теж починає запрошувати на роботу працівників зі штучним інтелектом. Перший у світі готель, що знаходиться в Нагасакі, (Японія), «Хенн-на Готель» (Henn-na Hotel), наймає на роботу майже виключно роботів. Не варто дивуватися зустрівши ресепшионіста у вигляді актроїда, такого собі гуманоїда, який посміхається й допомагає зареєструватися в готелі, або який перестилає постільну білизну та прибирає кімнату.

Хтось знаходить це кумедним, хтось, можливо, страшним, але висновок напрошується один – роботи заполоняють наш простір і тільки з часом ми зможемо побачити справжні переваги та недоліки такого світового технічного прогресу.

Як висновок хочеться зазначити, що правове регулювання не повинне стати наперекір прогресу, а навпаки ефективно регулювати відносини, які складатимуться уже в так званому оновленому суспільстві, в той час, як виробникам роботів варто завжди пам’ятати три закони роботів, які ще відомі, як Закони Асімова, автора в жанрі наукової фантастики: 1) робот не повинен завдавати шкоди людині, або, через пасивність, дозволити людині пошкодитися; 2) робот повинен підкорятися наказам людини, окрім випадків, коли такі накази суперечать Першому закону та 3) робот повинен захищати своє власне існування, якщо тільки такий захист не конфліктує з Першим або Другим законами.

Що стосується людства в цілому, то хотілося б сподіватися на те, що робот зі штучним інтелектом у подобі людини матиме щось «людське» всередині і ні за яких обставин не порушить Закон номер 3. ний за ДТП: водій прогресивного автомобілю, який не втрутився в керування, постраждала сторона чи сама техніка, яка спрацювала хибно або не спрацювала належним чином? Директива Європейського Союзу 85/374/EEC «Про відповідальність за дефектну продукцію» встановлює режим суворої відповідальності, покладеної на виробника за неякісний продукт, що спричинив смерть особі або тілесні ушкодження чи шкоду власності.

Згідно положень даної директиви, виробник безводійного автомобіля може бути притягнений до суворої відповідальності за ДТП. Головний інженер компанії Volvo Ерік Колінг висловився стосовно цього позитивно, підтвердивши, що концерн, готовий буде взяти на себе повну відповідальність за ДТП, якщо така пригода спричинена недоліком в автомобільному дизайні. Проте поки невідомо, чи дійсно концепт притягнення до суворої відповідальності виробника за ДТП буде ефективним у Європі. Наприклад, у Великобританії, сторона з вини якої було спричинено ДТП, буде притягнена до відповідальності лише тоді, коли всі обставини у справі будуть детально проаналізовані.

Достатньо цікавим і важливим є факт закріплення на федеральному законодавчому рівні США визначення «водія» в безводійному автомобілі, яким стало програмне забезпечення Google, а не людина. З цього випливає ряд питань, таких як, чи потрібні програмному забезпеченню водійські права; хто відповідатиме за ДТП з фатальним результатом: програмне забезпечення чи особа, яка знаходилася за кермом, але не втрутилася; хто платитиме штраф чи відбуватиме покарання з позбавлення волі, якщо безводійний автомобіль визнають причиною ДТП? Визнавши програмне забезпечення «водієм» означає, що виробники таких автомобілів понесуть більшу відповідальність за аварії на дорогах. Питання щодо притягнення до відповідальності пасажира такого безводійного автомобіля в кінцевому результаті залежатиме від рівня контролю над керуванням таким автомобілем.

У Каліфорнії питання стосовно відповідальності за ДТП, спричинене контрольованим безводійним автомобілем, було закріплено наступним чином: якщо водій безводійного дорожнього транспорту все ще повинен пильнувати за дорогою і бути готовим втрутитися в керування своїм транспортом, водій буде притягнений до відповідальності, якщо його авто спричинить ДТП. Проте неясною є ситуація з приводу відповідальності за ДТП, спричинене таким транспортним засобом, який не має гальм та керма. Дане питання наразі залишається дискусійним. Проблема моральноетична

Крім питання про відповідальність, гостро постає проблема моралі та етики, яка хоч і є поза темою даної статті, все ж має вагоме місце для даного

Мар’яна Журавель,
бакалавр з права,
Національний юридичний університет
імені Ярослава Мудрого, магістр права
з міжнародного корпоративного управління
та фінансового регулювання,
Університет Уорвік (University of Warwick),
Великобританія