admin
11 лютого 2020 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про визнання нечинними окремих положень розпорядження Кабміну № 742, яке було прийняте ще 5 жовтня 2016 р. і стосувалося деяких питань опалювального сезону 2016/2017 року.
Попри те, що з моменту прийняття даного урядового рішення минуло більше трьох років, воно й досі вважається чинним, а його скасування може вплинути на долю багатьох справ із багатомільйонними позовними вимогами, які нині розглядаються в господарських судах. Правда, їх вирішення матиме значення вже не для самого Нафтогазу, який і раніше ігнорував це спірне розпорядження КМУ, а для його дочірнього утворення – Акціонерного товариства «Укртрансгаз», яке своїм майном розплачувалося за це ігнорування.
На перший погляд може здатися дивним, що між собою судяться акціонерна компанія і її єдиний та стовідсотковий акціонер, яким уряд є по відношенню до НАКу, але так уже вийшло, що КМУ, принаймні колишній його склад, очолюваний Володимиром Гройсманом, насправді не контролював Нафтогаз, оскільки той ще за часів прем’єрства Арсенія Яценюка в обмін на кредити був переданий під контроль структур, пов’язаних із Міжнародним валютним фондом. І саме вони формували його менеджмент і визначали його політику.
З огляду на цю обставину чвари між урядом і Нафтогазом виникали доволі часто, але цього причиною спору стало питання поставок природного газу підприємствам житлово-комунального сектора, які займаються опаленням будинків і забезпеченням їх гарячою водою. На момент виникнення спірних правовідносин Нафтогаз на вимогу КМУ постачав їм паливо за пільговими цінами: Закон України «Про ринок природного газу», зокрема його стаття 11, дозволяє уряду покладати такі спеціальні обов’язки на суб’єктів ринку природного газу, одним з яких є й Нафтогаз. Але таке покладання повинне бути, по-перше, оформлене окремим рішенням Кабміну у формі постанови чи розпорядження; по-друге, повинне мати тимчасовий характер, тобто в урядовому рішенні має бути зазначена кінцева дата його дії; по-третє, витрати державних чи приватних компаній, пов’язаних із виконанням цих обов’язків, мають бути компенсовані урядом.
Так от, діюча на той момент постанова КМУ № 758, яка охоплювала період з 1 жовтня 2015 р. до 1 квітня 2017 року, вимагала від Нафтогазу постачати газ тепловикам за пільговими цінами лише за умови, що рівень розрахунків з їх боку за раніше поставлене паливо не нижчий за 90 відсотків. Але 5 жовтня 2016 року урядом було прийняте те саме спірне розпорядження, один із пунктів якого вимагав від Нафтогазу в холодний період року продовжувати поставки газу теплогенеруючим підприємствам, тобто виділяти їм номінації, незалежно від рівня розрахунків.
Слід зазначити, що розпорядження подібного змісту було не першим і не останнім – Кабмін щоосені ухвалював подібні рішення, як до 2016 року, так і після, але Нафтогаз ігнорував їх виконання й паралельно оскаржував у суді правомірність даних актів. Але така вже специфіка газової галузі, що споживач може одержувати газ навіть у тих випадках, коли йому ніхто не виділив номінації. Так, перш ніж потрапити до конкретної котельні, газ має пройти довгий шлях із газосховища через газотранспортну систему, оператором якої донедавна був Укртрансгаз, а потім через газорозподільну систему, оператором якої є один із сорока облгазів. А якраз другим пунктом спірного розпорядження Кабміну на ці самі облгази покладався обов’язок доставляти паливо теплогенеруючим підприємствам незалежно від наявності номінацій. Причому облгази, на відміну від Нафтогазу, в переважній більшості випадків його виконували.
В результаті виходило так, що тепловики-боржники щороку споживали близько двох мільярдів кубометрів газу, які їм ніхто не постачав. Таким чином у ГТС утворилася чимала діра, яку її оператор Укртрансгаз для підтримання постійного тиску в системі змушений був закривати своїм коштом, купуючи газ за комерційною, а не пільговою ціною, причому в того ж самого Нафтогазу. Як бачите, останній мав із цієї ситуації чималий зиск: замість того, щоби продавати газ тепловикам за пільговою ціною, він продавав його Укртрансгазу за комерційною.
У кінцевому підсумку в дурнях лишився саме Укртрансгаз, який невдовзі почав судитися з тими, хто в такий от спосіб здійснював несанкціонований відбір. Тільки на роль відповідача він попервах чомусь обрав облгази: подавши проти їх усіх кілька десятків позовів про стягнення заборгованості за послуги балансування, він тим не менше всі до одного їх програв. Верховний Суд вирішив, що в діях відповідачів не було несанкціонованого відбору, оскільки вони правомірно виконували розпорядження уряду забезпечити доставку палива теплогенеруючим підприємствам.
Спіймавши облизня на цьому напрямку, Укртрансгаз у серпні–вересні 2019 року почав масово подавати позови про повернення безпідставно набутого майна до тепловиків, які споживали газ без номінацій. Але, судячи із семи десятків уже ухвалених місцевими господарськими судами рішень, поки що безуспішно. В переважній більшості судді, посилаючись 742-ге та інші подібні йому урядові розпорядження, вирішували, що спірні обсяги газу, на які вказує позивач, тепловикам повинен був постачати Нафтогаз, а отже, це майно не можна вважати набутим безпідставно.
Тут варто зазначити, що з 1 січня 2020 року Укртрансгаз уже не є оператором ГТС – замість нього нею тепер керує інше належне державі підприємство. Та попри це Укртрансгаз не припинив свого існування – нині він лишається оператором підземних сховищ газу, а також виконує низку інших функцій, серед яких і доведення до логічного завершення всіх ініційованих ним судових справ. Тож тепер, коли розпорядження КМУ визнане нечинним, у нього мають збільшитися шанси виграти в апеляційних господарських судах ті справи проти тепловиків, які він програв у судах першої інстанції.
До цього лишається додати, що свій позов Нафтогаз виграв не з першого разу: в минулому році Окружний адміністративний суд Києва і Шостий апеляційний адміністративний суд відмовили в його задоволенні, написавши, що Кабмін, видаючи спірне розпорядження, діяв у межах своїх повноважень, а суб`єктивна незгода з ним посадових осіб НАК «Нафтогаз України» жодним чином не свідчить про його неправомірність. Попри те Верховний Суд своєю постановою від 19 вересня 2019 року скасував рішення попередніх судів і направив справу на новий розгляд до ОАС Києва. На думку, суддів не було належним чином досліджено питання про те, чи є дане розпорядження уряду протиправним втручанням у господарську діяльність Нафтогазу й порушенням його права на свободу підприємницької діяльності.
Нагадаємо, що ця постанова ВС була ухвалена вже після того, як уряд Гройсмана пішов у відставку, поступившись місцем іншим людям, які давно й плідно для себе співробітничали з МВФ, працюючи у фінансованих його структурами різноманітних «експертно-аналітичних центрах». З цієї причини, чи ні, але вже інший суддя ОАС Києва – Павло Вовк – знайшов причину, з якої розпорядження КМУ може бути визнане таким, що суперечить чинному законодавству. Воно по суті своїй покладає на Нафтогаз, як суб’єкта ринку природного газу, спеціальний обов’язок постачати газ певній категорії споживачів навіть у тих випадках, коли вони за нього не платять. Причому зі змісту цього урядового розпорядження витікає, що воно не обмежено в часі дії, а згаданий вище профільний закон вимагає, щоб такі нормативно-правові акти мали кінцеву дату, до якої вони чинні. Саме ця обставина й була визнана достатньою підставою для визнання нечинним спірного нормативно-правового акту. Втім, попереду в цієї справи ще проходження двох наступних інстанцій, тож не виключено, що інші судді, в разі зміни політичної ситуації, знайдуть не менш вагомі аргументи для того, щоб визнати позовні вимоги Нафтогазу необгрунтованими.
Юрій Котнюк
Коментарі
Loading…