«Наганяї Генпрокурора», або Відкрите поле беззаконня

Із якою метою та на якій правовій основі Генпрокурором проводились так звані «кущові» оперативні наради в Житомирі  та Дніпрі й до якого результату вони могли призвести?

Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, перетворилася на сьогодні в найбільш небезпечне соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави, а небувале зростання злочинності — загрозу для законослухняних громадян та їх конституційних прав і законних інтересів. Її сучасний стан характеризується значним зростанням кількості тяжких злочинів проти життя та здоров’я громадян, проти власності, застосуванням вогнепальної зброї та вибухівки, збільшенням рецидивної злочинності, а також значним зниженням рівня протидії злочинності з боку правоохоронців (понад 70% злочинів залишаються нерозкритими). Саме тому, зважаючи на такий критичний стан справ, держава повинна була негайно вжити адекватні заходи щодо врегулювання даної проблеми та забезпечити дотримання законності та захист своїх громадян.

Однак, протягом останніх 3 років спостерігається фактичне згортання діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, в тому числі й організованою, а сприятливим підґрунтям цього виявилися непродумані й бездарні «реформи» та заполітизована кадрова робота з підбору, підготовки та розстановки кадрів, задіяних саме на цьому напрямку.

Зростаюча криміногенність: причини

Я продовжую наполягати, що однією з основних причин погіршення криміногенної ситуації в державі є прийняття в жовтні 2014 року антиконституційного закону «Про прокуратуру», яким органи прокуратури були позбавлені конституційної функції нагляду за додержанням прав і свобод громадян та повноважень, які були передбачені Перехідними положеннями Основного Закону України, щодо продовження здійснення нагляду за додержанням законів, в тому числі і  правоохоронними органами по боротьбі зі злочинністю. В результаті таких, вибачте, «реформ», була знищена сама правоохоронна система, а кожен правоохоронний орган, який залишився чи новостворений в результаті таких «перетворень» або зруйновані, або професійно нездатні, існують кожен сам по собі, а тому  й не виконують належним чином покладених на них завдань.

А найбільшим неприйнятним є те, що сьогодні ніхто не в змозі і не вправі відреагувати на їх бездіяльність чи відсутність результатів у роботі, ніхто в системі органів державної влади не може проаналізувати, вивчити та виявити причини такої бездіяльності і встановити винних службових осіб із числа відповідальних керівників цих відомств, які неналежним чином виконують покладені на них завдання з розкриття й розслідування злочинів. Фактично відсутня і координація діяльності всіх правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, в тому числі із корупцією, організацією якої раніше займались Генеральний прокурор і його підлеглі. Тобто головне, чого добилися «реформатори», то це усунули Генерального прокурора й підпорядкованих йому прокурорів від виконання функцій арбітра в питаннях додержання  в правоохоронній діяльності вимог законів.

Усе це неминуче призвело (я про це попереджав ще в 2014 році), зокрема, до безконтрольного використання коштів державного бюджету, в зв’язку з чим і відчувається брак матеріально-технічного і військового забезпечення в Збройних силах та інших воєнізованих формуваннях (в період фактичних бойових дій на сході держави), і при  будівництві, утриманні й ремонті тих же автодоріг, стан яких дійсно катастрофічний, в геометричній прогресії зростають проблеми охорони навколишнього середовища, в першу чергу повітря, річок,  озер і  лісів,  що призводить до масової загибелі риби та іншої живності, масового отруєння людей, варварської вирубки лісів і насаджень. З іншого боку, це стало причиною суттєвого погіршення діяльності правоохоронних органів  у боротьбі зі злочинністю та, як наслідок, — до розгулу злочинності (назвіть хоча б один день, коли в тому ж Києві не лунали постріли чи вибухи на вулицях), в результаті чого громадяни фактично залишилися беззахисними від злочинних посягань.

Обмежені повноваження правоохоронців

Ще гіршим показником таких непродуманих «реформ» є масове порушення прав і законних інтересів громадян на стадії досудового розслідування (це й масові, в основному необґрунтовані, обшуки, і масові незаконні, без санкції слідчого судді, затримання громадян, і вручення абсолютно необґрунтованих підозр, а про масові клопотання  слідчих, детективів і прокурорів до судів про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування судами непомірних сум застав годі й говорити). Якщо чесно, то складається враження, що на загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 7 КПК України, ніхто навіть уваги не звертає. Все це в цілому дає обґрунтовані підставі для експертів стверджувати про те, що правоохоронні органи сьогодні діють не в правовому полі.

Одним із таких наслідків непродуманого позбавлення прокурорів повноважень по здійсненню нагляду за додержанням законів правоохоронними органами в цілому і слідчими, детективами та оперативними працівниками, зокрема є й очевидні факти бездіяльності керівництва МВС та Національної поліції на трагічні випадки загибелі поліцейських у Миколаївській області, містах Дніпрі та Києві від рук злочинців, а тим більше — в результаті перестрілки між різними підрозділами поліції в с. Княжичі Київської області з багаточисленними жертвами, чого раніше в практиці колишньої міліції ніколи не було. Навіть незважаючи на неодноразові заяви в ЗМІ того ж Генерального прокурора за результатами розслідування останнього факту про необхідність притягнення вищих керівників Національної поліції в м. Києві до відповідальності, відповідної реакції вищестоящого керівництва МВС і Нацполіції не послідувало й ніхто із винних у цій трагедії службових осіб поліції так і не був покараний. А реагувати відповідно на таку безвідповідальність у системі МВС та Нацполіції  нинішня прокуратура позбавлена діючим законодавством можливостей. Ось вам і відкрите поле для зловживання, корупції та беззаконня, легалізоване нинішньою владою (я маю на увазі і , буцімьо, демократичну, проєвропейську Верховну Раду, й обраного демократичним шляхом Президента).

Де координація дій усіх правоохоронних структур?

Треба визнати, що після проведених таких нищівних «реформ» залишилася лише єдина можливість хоч якось вплинути на керівників правоохоронних органів із метою  спільно проаналізувати  стан злочинності в державі, з’ясувати причини її зростання та розробити дієві адекватні заходи реагування на цю ситуацію — це координація діяльності правоохоронних органів з питань протидії злочинності, яка в дуже обмеженому вигляді  зазначена в ст. 25 нового Закону «Про прокуратуру». Але з моменту прийняття цього закону ні одним із Генеральних прокурорів вона не реалізувалася належним чином,  в тому числі із причин відсутності передбачених законом важелів впливу прокурорів на занадто заполітизованих перших керівників правоохоронних органів. Так, у відповідності з вимогами цієї норми закону порядок організації роботи з координації діяльності правоохоронних органів, взаємодії органів прокуратури із суб’єктами протидії злочинності повинен визначатися положенням, що затверджується спільним наказом Генерального прокурора, керівників інших правоохоронних органів і підлягає реєстрації в Міністерстві юстиції України. Проте такий нормативний документ протягом 3-х років так і не був розроблений, хоча за цей час нинішнім Президентом уже призначений третій  Генпрокурор, а в самій Генеральній прокуратурі з цих питань діє (ви тільки вдумайтесь!) наказ від 16.01.2013 р. № 1/1гн, підписаний ще  очільником ГПУ часів Януковича Пшонкою В. П.!  На жаль, немає відповідних змін і при нинішньому очільнику ГПУ, хоча, відповідно до наказу ГПУ № 166 від 06.06.2017 р. питання координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності покладено безпосередньо на нього.

Застій у законодавстві

Про відвертий розвал в організації роботи Генеральної прокуратури (чого, мабуть, і добивалася парламентська більшість у Верховній Раді та її соратники з числа так званих «грантоїдів», а на додачу до них і наш гарант Конституції) свідчить і той факт, що галузеві накази Генпрокурора щодо організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними та іншими слідчими й розшуковими діями органів правопорядку (згідно нової редакції Основного Закону), як це вбачається із сайту ГПУ, діють ще з грудня 2012 — березня 2013 років, тобто з часів Януковича, хоча вже за нинішньої влади прийнятий абсолютно новий Закон «Про прокуратуру», яким остання позбавлена більшості своїх функцій, у тому числі й конституційних. Ще ганебнішим є явище, яке пов’язане з неприведенням до цього часу галузевих наказів ГПУ та й самого Закону «Про прокуратуру» до вимог фактично нової Конституції України, яка була суттєво змінена в 2016 році в зв’язку з проведенням так званої «судової реформи» і якою прокуратуру тепер позбавили взагалі функції прокурорського нагляду навіть за додержанням законів на стадії досудового розслідування!

Скажу більше: непродуманим і, головне, шкідливим було позбавлення права Генпрокурора та керівників регіональних (обласних) прокуратур створювати такі дорадчі органи, як колегії, на яких раніше обговорювалися найбільш важливі питання діяльності прокуратур, результати діяльності прокурорів за звітні періоди (рік і півроку) або найбільш актуальні проблеми по окремих напрямках із залученням представників влади та місцевого самоврядування, керівників правоохоронних органів, кадрові питання тощо. Тож у зв’язку з цим мені взагалі незрозуміло, як Генпрокурор у відповідності  до вимог ст. 8 Закону зможе тепер організовувати та координувати діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, коли він позбавлений такого потужного і ефективного арсеналу повноважень?!

«Кущові» наради: основні проблеми

Тому за таких обставин проведення влітку цього року так званих «кущових» оперативних нарад за участю регіональних і місцевих прокурорів, на яких повинні були обговорюватися загальні проблемні питання в діяльності органів прокуратури, залишаються чи не єдиним заходом, який може хоч якось повпливати на покращення результативності та ефективності роботи цього відомства. В зв’язку з цим я позитивно оцінюю ініціативу і проведення Ю. Луценком «кущових» нарад прокурорів в містах Житомирі та Дніпрі, навіть незважаючи на те, що в нього самого могли бути зовсім інші мотиви, ніж ті, які я виклав вище.

Разом із тим зміст обговорень результатів роботи органів прокуратури, а фактично дійства, яке більше було схоже на  «театр одного актора», бо фактично звітів прокурорів не було, говорив лише Ю. Луценко, оцінка ним діяльності прокурорів та його вимоги до своїх підлеглих  викликали в мене повне розчарування. Поясню чому.  Сама постановка запитань до своїх підлеглих, оцінка їх роботи з питань протидії злочинності, досудового розслідування і процесуального керівництва та, тим більше, претензії очільника ГПУ з цього приводу не ґрунтувалися на вимогах діючого законодавства та їх повноваженнях і тому об’єктивно не могли бути сприйняті як беззаперечний план дій по їх виконанню тією частиною прокурорів областей, які явно не відповідають займаним посадам, а в іншої частини, дійсно професійно підготовлених керівників регіонів, могли  викликати хіба що подив. Ще раз наголошую: проведення таких нарад з участю лише прокурорів, які сьогодні фактично безправні в частині реагування на беззаконня та «відверті» провали в роботі інших правоохоронних органів, позбавлені будь-яких важелів впливу на стан злочинності в державі та не мають у своєму підпорядкуванні ні оперативно-розшукових, ні оперативно-технічних підрозділів, не дасть бажаних результатів,  а тому й експертами сприйняте як чергова піар-акція нинішнього Генпрокурора.

Не хочу нікого повчати, але впевнений у тому, що стан боротьби зі злочинністю, досудового розслідування  і процесуального керівництва повинен обговорюватися й розглядатися виключно на координаційних нарадах із керівниками всіх правоохоронних органів, на кого, в першу чергу, і покладені законодавством повноваження по боротьбі зі злочинністю.

Піар чи бажання посилити діяльність прокуратури?

У зв’язку з цим «кущові» наради прокурорів, які були проведені без участі керівників правоохоронних органів, більше нагадували мені розширені колегії колишнього МВС, а тому будь-якої користі в частині покращення ефективності чи результативності в діяльності правоохоронних органів не принесли й принести не могли. Зокрема, про яку користь від таких нарад можна говорити, якщо Генпрокурором  необґрунтовано ставилася в провину саме прокурорам неналежна протидія злочинності в державі, в той час як ці повноваження закріплені за Нацполіцією, СБУ та іншими  правоохоронними органами?

Про який «нагляд» за Нацполіцією та іншими правоохоронними органами на цих нарадах вів мову Юрій Луценко мені невідомо, бо таких повноважень  сьогодні ні він, ні підпорядковані йому прокурори не мають. Взяти хоча б вимоги очільника ГПУ до процесуальних керівників (як він їх полюбляє часто називати «процкерами») про необхідність перевіряти в органах поліції стан дотримання законів, які зобов’язують останню здійснювати нагляд за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі? Хіба важко команді нинішнього Генпрокурора ознайомити свого керівника із повноваженнями тих же процесуальних керівників і їх вищестоящих  прокурорів, які передбачені ст. 36 Закону «Про прокуратуру»?

Далі невідомо на підставі яких норм закону Генпрокурором на цих нарадах ставилося завдання перед органами прокуратури про необхідність проведення перевірок дотримання законності з питань екології, використання лісів 1-ї категорії, земель, права власності, цільового використання коштів місцевих бюджетів, обґрунтованості застосування тарифів тощо, в той час як прокурорський нагляд за додержанням законів уже був відсутній у Законі «Про прокуратуру» з жовтня 2014 року і виключений остаточно з Конституції України в червні 2016 року, за що,  до речі, голосував і тодішній голова найбільшої в парламенті фракції пропрезидентської партії!

Незважаючи на те, що відповідно до ст. 24 Конституції та ст. 10 КПК  не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками, Генпрокурор на «кущових» нарадах неодноразово чомусь наголошував, що «бізнес — священна корова для України», і тому ледь не забороняв реєструвати й розслідувати кримінальні провадження стосовно суб’єктів підприємницької діяльності.

При цьому ним називалися навіть приклади такого «тиску» на бізнес (Дніпровський та Солом’янський райони м. Києва, Київська, Житомирська, Запорізька та деякі інші області), але жодного факту притягнення когось із прокурорів до відповідальності за це Генпрокурором чомусь не було наведено.

Неоднозначні претензії до прокурорів

Не зовсім можна погодитися і з претензіями Ю. Луценка до прокурорів в частині проведення обшуків у суб’єктів підприємницької діяльності, бо відповідно до КПК дозвіл на її проведення та тимчасового доступу до речей і документів надається на вимогу слідчого чи прокурора слідчим суддею, а не прокурорами, як неодноразово чомусь заявляв про це на нарадах Генпрокурор і ставив їм це у провину. Якось неприємно вразила слух і вимога керівника ГПУ до прокурорів вибачатися перед бізнесменами  в разі проведених безрезультатних обшуків. Тоді ж незрозуміло, а хто ж вибачиться перед сотнями громадян за необґрунтовано проведені в них безрезультатні обшуки, в тому числі й слідчими ГПУ, під час яких не було знайдено чи вилучено жодного документа або речового доказу, про наявність яких у місці проведення таких процесуальних дій у своїх клопотаннях до суду переконували слідчі та прокурори? Для прикладу: а хто буде вибачатися перед тими десятками бізнесменів та інших громадян Миколаївської області, де нещодавно було проведено понад 90 обшуків, хоча претензії в слідства були виставлені в своїх підозрах лише до 5-ти осіб?! Твердження того ж Генпрокурора про те, що проведення такої кількості обшуків було продиктовано необхідністю встановлення істини у справі, не відповідає вимогам ні Конституції, ні КПК України.

Незважаючи на неодноразові зауваження, в тому числі й  самого Генпрокурора, до «старої прокуратури радянського зразку», я нагадаю, що у ст. 43 Закону «Про прокуратуру» визначено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності лише в порядку дисциплінарного провадження.

Попри визначений законом порядок притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, Генпрокурор на вказаних нарадах чомусь зобов’язував регіональних прокурорів проводити службові перевірки за фактами порушень, начебто, допущених їх підлеглими, та вживати заходів реагування до таких прокурорів. Більше того, прокурора м. Бердянська Запорізької області, що взагалі не допустимо в «оновленій» нинішньою владою вже не «радянській» прокуратурі, він вигнав з наради!

Повноважень менше, а вказівок більше

Звертає на себе увагу і той факт, що Юрій Віталійович, мабуть, також «забував» про свої обмежені повноваження відповідно до оновлених у Конституції функцій, коли попереджав прокурорів про те, що за незаконне видобування піску та бурштину — будуть звільнені керівники місцевих прокуратур, а за виявлені порубки лісу та незаконне використання земель також будуть відповідати прокурори. Я допускаю, що все це відбувалося в зв’язку з тим, що Генпрокурор зрозумів помилковість поспішного й непродуманого позбавлення органів прокуратури правозахисної функції, а також нівелювання посади очільника ГПУ, яка тепер більш схожа на функції «англійської королеви», в тому числі й у частині  шкідливості позбавлення його можливостей і повноважень оперативно впливати на нерадивих прокурорів, тому, мабуть, у зв’язку з цим він, забігаючи наперед, зобов’язав прокурорів Житомирської та Запорізької областей вжити заходів реагування до керівників місцевих прокуратур, близькі родичі яких (Бердичів, Бердянськ), начебто,  займалися бізнесом, прикриваючись впливом останніх.

Певне тому плутався Генпрокурор і в питанні про види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до прокурорів, зокрема, вимагаючи покарати якогось прокурора «суворою доганою», коли відповідно до ст. 49  Закону «Про прокуратуру» на прокурора можуть бути накладені лише такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Голослівні заяви

Більше того, хіба не свідчать про відсутність конкретної стратегії в діяльності нинішніх органів прокуратури України  й незнання їх дійсних проблем в умовах проведення  так званих «реформ» заяви того ж Генпрокурора про його звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів із вимогою вжити необхідних заходів по укомплектуванню судів, які сьогодні не справляються з навантаженнями по розгляду клопотань слідчих і прокурорів на стадії досудового розслідування і тим більше — під час розгляду кримінальних справ по суті? Вибачте, а хто ж тоді майже силою «продавив» через Верховну Раду проголосовану конституційною більшістю нинішніх народних депутатів так звану «судову реформу», завдяки якій правосуддя в державі не лише не покращилося, а навпаки сьогодні його фактично довели до такого стану, якому більше пасує поняття «кривосуддя»,  в результаті чого судді деморалізовані й залякані, а незалежність судової системи відсутня. Єдине, з чим можна погодитися, так це із висновком багатьох провідних експертів про те, що зазначені зміни в Основному Законі лише дозволили підпорядковувати суди виконавчій владі, обираючи до того ж Верховного Суду «своїх людей», що аналогічне відбувається і з Конституційним Судом. Цього, на жаль, на згаданих «кущових нарадах»  Генпрокурор не обговорював, а треба було, бо ці обставини теж суттєво впливають на результати діяльності слідчих і прокурорів.

Аналогічне можна сказати й щодо некомпетентних (у подальшому) вимог того ж Генпрокурора до Прем’єр-міністра  України звільнити із займаної посади міністра фінансів О. Данилюка, про анонсоване Ю. Луценком повідомлення на адрес Кабміну про виявлення органами прокуратури «дірки» в оборонному бюджеті тощо, бо подібні  його дії  в умовах нинішнього законодавства є просто «потрясінням повітря» й ні до чого і нікого не зобов’язують, оскільки, наголошую ще раз, сьогодні прокуратура не здійснює наглядових повноважень і на її подібні звернення, в тому числі й до найвищих органів виконавчої влади , ніхто не повинен реагувати.

Причина одна, вона банальна й, думаю, сьогодні вона всім  відома. Такі «проколи» нинішнього і наступних керівників ГПУ будуть і надалі, бо теперішня влада, як  і частина нашої, так званої, опозиції та  цілий ряд так званих «громадських» і навіть «міжнародних організацій» зуміли обманути українське суспільство після перемоги Революції Гідності в тому, що прокуратуру як державний орган треба було негайно обмежити в правах і повноваженнях, в першу чергу й по захисту прав і законних інтересів громадян, що необхідно витіснити із її рядів під різними приводами досвідчених і професійних прокурорів та слідчих, а взамін  відкрити туди дорогу так званим іншим «фахівцям у галузі права», які, начебто, й зможуть змінити сутність і методи роботи цього колись правозахисного органу та побороти в ньому корупцію. Це, повірте, відвертий обман, про що я вже неодноразово писав і говорив, а тому для мене очевидно, що саме такий заздалегідь помилковий підхід призведе фактично до повного розвалу органів прокуратури, а як результат — до погіршення криміногенної обстановки в державі та залишення наших громадян беззахисними від чиновницького свавілля та злочинних посягань.

Результати таких «кущових» нарад

Окрім того, в мене після всього почутого на цих двох прокурорських «нарадах» виникає  закономірне питання: які висновки повинен зробити для себе регіональний прокурор після повернення з них на своє робоче місце та які заходи повинен негайно вчинити? Як він сьогодні зможе покращити результативність у розслідуванні кримінальних проваджень, наприклад, про злочини, вчинені в складі організованих груп чи, тим більше, злочинних організацій, якщо в нього немає в підпорядкуванні ні оперативно-розшукових підрозділів, які б займалися (спеціалізувалися) виявленням саме такої категорії кримінальних правопорушень; якщо в нього немає і будь-яких повноважень повпливати  на оперативно-розшукові підрозділи інших правоохоронних органів, котрі не забезпечують виявлення й документування даної категорії злочинів; якщо спецпідрозділи по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ) вже давно абсолютно безпідставно ліквідували; якщо ті ж підрозділи поліції по боротьбі з економічною злочинністю  (УБЕЗ) тепер не підпорядковані на місцях керівникам обласних управлінь поліції, тощо? Звідкіля ще, як не від інших правоохоронних органів, прокурори можуть сьогодні одержати необхідні відомості чи матеріали про вчинення таких злочинів, виявляти й розслідувати які й вимагав Генпрокурор? Звідкіля ще прокурор регіону чи місцевий прокурор може одержати необхідні матеріали чи відомості про можливо вчинені кримінальні правопорушення в тій же сфері службової діяльності,  в бюджетній сфері, в сфері охорони довкілля, якщо ще урядом А. Яценюка практично були знищені органи державного контролю, котрі раніше займалися перевіркою дотримання стану виконання тих же галузевих законів і про виявлені правопорушення повідомляли органам прокуратури,  а тим небагаточисельним, фактично обезкровленим, які ще залишаються, заборонили проводити такі перевірки?!

Що у такому випадку змушений буде робити сьогодні прокурор, після таких «наганяїв» Генерального прокурора, аби залишитися на роботі? Звичайно, що частина з них (як мінімум) будуть змушені фальсифікувати такі провадження, ініціюватимуть безпідставні обшуки, що вже стало обов’язковим показником так званої «активності» правоохоронців, об’являти чи навіть примушувати своїх підлеглих виносити необґрунтовані підозри та направляти клопотання до суду про обрання запобіжних заходів, хоча передбачені законом підстави для цього відсутні. Я неодноразово чув і про те, що деякі прокурори, щоб справити позитивне враження на свого вищестоящого керівника (аби вислужитися перед ним), готові навіть на те, щоб направляти  до суду з обвинувальним актом провадження, де достатніх доказів винуватості таких підозрюваних і близько немає, мовляв, доки така справа в наших «недореформованих» судах буде тягнутися роками, нікому буде й відповідальність нести за таке беззаконня. Це просто жах, шановні друзі, а може навіть  і катастрофа!

Матеріальне забезпечення прокурорів

І ще один момент, на який хотілося б звернути увагу: це на оплату праці прокурорів. За ці останні три роки так звані «реформи» довели до того, що з прокуратури звільнилися майже всі досвідчені і професійно підготовлені прокурори, але й та небагаточисельна частина, що залишилася, на яких прокуратура ще хоч якось тримається, скоро розбіжиться, особливо, якщо врахувати такі надмірні навантаження на них та постійне шельмування в ЗМІ, плюс позбавлення всіх до того існуючих пільг, в тому числі й внесеними змінами до вже нового Закону «Про прокуратуру» (зокрема, щодо пенсійного забезпечення і пільговий вік, до якого прокурори можуть і не дожити, тощо).  До речі, починаючи з жовтня 2014-го, щороку прокурорських працівників «годували обіцянками» про підвищення їм заробітної плати, зокрема й за рахунок суттєвого скорочення кількості працівників, але це все залишалося лише на словах. Нещодавно Генпрокурор несподівано анонсував, що Кабінет Міністрів все таки погодив підвищення посадових окладів прокурорським працівникам. Правда мотивацію такого рішення, яку озвучив Ю. Луценко я, як і більшість експертів, не розділяю,  бо вона не відповідає дійсності. Вибачте, ну не покращилася результативність і, тим більше, ефективність діяльності органів прокуратури.

Дуже погано, що наше суспільство введене в оману, щось уже скільки часу людей зомбують тим, що прокурори повинні отримувати таку ж заробітну плату і пенсію, мати такий страховий стаж для виходу на пенсію, як і всі. Це повний маразм! Акцентую вашу увагу, що, працюючи в таких надзвичайно складних  умовах, понаднормативно, не маючи віри в майбутнє (та ж переважна більшість слідчих прокуратури, які  після запровадження Державного бюро розслідувань, змушені будуть залишитися без роботи) й отримуючи при цьому зарплату в сумі 7–9 тисяч гривень, жоден професійний слідчий чи прокурор не буде напружуватись та викладатись сповна, аби розкрити злочин, тим більше в частині  поновлення прав громадян! Якщо прокурори, як і всі громадяни, будуть приходити на роботу о 9:00, о 13:00 іти на обідню перерву,  а у 18-й, перервавши допит важливого свідка, закривати кабінет і йти додому, ми вже через зовсім нетривалий час будемо жити як у Гватемалі чи Гондурасі.

Ще раз нагадаю: в усіх розвинутих країнах діє система стимулювань правоохоронних працівників, система заохочень та стримувань від одержання хабарів. Чи то поліцейський, чи то прокурор, чи то слідчий – вони всі вважаються за кордоном авторитетною фігурою в суспільстві й у їх присутності громадяни почувають себе в безпеці, оскільки впевнені, що їх кваліфіковано захистять. Там правоохоронці забезпечені достатньою заробітною платою, вони наділяються повним пакетом медичного страхування для всієї сім’ї, мають житлові та пенсійні пільги. При такому рівні соціального забезпечення  і захисту  на відповідному рівні знаходиться й уся вибудована сотнями років правоохоронна система,  в тому числі й прокуратура, маючи при цьому до 80% довіри  в населення. І це ті показники, до яких потрібно прагнути.

Правду не приховаєш

Тому хочу закликати наших громадських активістів, політиків і владу — не потрібно обманювати народ і «замилювати очі» на нагальні проблеми сьогодення, усі промахи в так званому «реформуванні» вже стали настільки явними, що будь-які, навіть і «куплені» ЗМІ та так звані «політологи», не допоможуть їх приховати. Тепер уже на вулицю страшно вийти, кожного дня, навіть у провінційних місцевостях,  вчиняються як не вбивство, так пограбування чи угон автомашини, але поліція й прокуратура бездіють із причин, викладених вище, а люди, як результат, залишаються один на один зі своїми проблемами.

І ще одне, в тому числі й до відома Генпрокурора. Забезпечити успішне розкриття злочинів,  особливо  в сфері економіки  та організованих формах, а тим більше пов’язаних із корупцією, можливо лише тоді, коли слідчий працюватиме під керівництвом і спільно з прокурором-процесуальним керівником  та в тісній взаємодії  з оперативними працівниками, які будуть мотивовано зацікавлені в належному виконанні доручень слідчих чи прокурорів ,  в тому числі й під час оперативно-розшукової діяльності до реєстрації злочину в ЄРДР. При цьому всі троє вказаних учасників сторони обвинувачення повинні бути професійно підготовленими. Й немаловажливу роль у цьому процесі розкриття злочинів і в доказуванні винуватості підозрюваних повинні відгравати професійно підготовлені вищестоящі прокурори — від керівника місцевої прокуратури до Генерального прокурора, чого сьогодні немає і в найближчій перспективі навряд чи станеться.

Ось у цьому й головна причина всіх негараздів, а тому ефективність таких  «кущових» нарад, вибачте,  можна прирівняти до нуля.

Олексій Баганець, Заступник Генерального прокурора України, кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України, спеціально для ЮВУ

Джерело: ЮВУ