В мене був чинний контракт резервіста, згідно якого я був закріплений за 72-ю окремою механізованою бригадою імені Чорних Запорожців (гасло «Україна або Смерть!»). Це означало, що у випадку отримання повістки, або дзвінка командира, або запровадження воєнного стану, я повинен був впродовж 24 годин з’явитися в частину на територію пункту постійної дислокації. Відповідно, я вступив до лав ЗСУ.

Так, є. Отримав я його у 2014 році, коли служив в лавах 12-го батальйону Тероборони на той час. Тому досвід в мене є. Але цей досвід ніщо в порівнянні, з ким і чим ми зіштовхнулися у 2022 році…

Наразі я служу в складі розвідувального взводу першого батальйону 72-ї ОМБр. Ну, а які завдання, не важко здогадатися.

Дуже багато адвокатів долучилися до лав Збройних Сил. Насправді, ЗСУ та Територіальна оборона це одне й теж саме. Тероборона – це окремий вид військ, які входять в Збройні сили України. Вважаю, що потрібно розібратися з цими дефініціями, бо на той момент, коли почалась війна у лютому 2022 року, ТрО створювалася окремо, але зараз – це складова ЗСУ.

Але повернуся до питання. Все своє життя я намагаюсь діяти так, щоб мене оточували люди, які мені приємні і, відповідно, яким приємний я. І це, перш за все, люди, яких я поважаю. Тому більшість мого оточення, в том числі і колеги, це люди, які відчули своє зобов’язання перед Батьківщиною захистити її. Вони не розмірковували про своє майбутнє та перспективи, вони пішли захищати свою країну з думкою про майбутнє своїх дітей і своєї землі. Тож в моєму колі близьких таких людей багато.

Я розумію, що це, мабуть, для нормальної людини природно, нехай це буде так. Але вражає, що жодного прикладу, коли адвокат з числа керівництва адвокатури пішов захищати Україну, я не побачив. А це багато чого б змінило у відношенні адвокатів до керівництва НААУ. Ми б тоді побачили і зрозуміли, що їм не байдужа доля України, що нас, не дивлячись на протиріччя, все ж єднають спільні цінності, такі як незалежна і непереможна Україна. Адвокатура як інститут громадянського суспільства, вибачте, “проср*ла” цей момент. І тепер знову звичайні адвокати, члени нашого професійного “цеху” намагаються врятувати спаплюжене ім’я нашої Адвокатури. Серед прокурорів є ті, хто пішов добровольцем. Є й серед поліцейських (вони вступили в бій під Ірпенем одними з перших, та й в Гостомелі також проявили себе). Серед суддів теж є добровольці. Це, до прикладу, суддя Верховного Суду Іван Міщенко, нині – звичайний піхотинець. А от серед адвокатів (підкреслю ще раз – маю на увазі керівництво адвокатури) всі виявилися вище цього.

Більше того, я прямо хочу сказати, коли голова адвокатури, керівник НААУ не знаходиться в країні, яка воює і захищає свою незалежність, і інше керівництво теж не знаходиться, це означає, що це зрада. Я не знаю, як вони за допомогою бюлетенів (які до мене інколи надходять на електронну пошту, коли є зв’язок) будуть рятувати своє портфоліо, своє реноме, але ось, що я бачу, і думаю. І це питання рано чи пізно виникне у всіх.

Ніяк. Точніше сказати, що вона вплинула настільки, що в мене немає професійної діяльності. Моїх клієнтів взяли мої колеги, дякую їм. Я або воюю, стріляю, або їм та сплю, більше я нічого не роблю, і робити не можу. Якщо в когось є така можливість, значить він недостатньо віддається тому, що робить на фронті. Значить, він або саботує, або якимось чином намагається пристосуватися, в поганому сенсі цього слова. Іншого бути не може.

У перший день війни я прорвався до частини, мене записали, але я не став чекати ані форми, ані зброї – одразу поїхав на позиції. Це було в районі пгт. Гоголів під Броварами. Мені безпосередньо вже на бойовій позиції видали зброю. Це було ввечері 24 лютого. Ось так це відбувалося. Я бачив хлопців, які йшли по узбіччю і голосували, щоб їх підібрали до будь-якого підрозділу, я бачив людей в цивільному, які приходили в окопи до військової частини, щоб стати на захист Батьківщини.

Якщо б я не служив, я б служив.

Якщо б я не зміг служити за певних обставин, я б знайшов, що робити для того, щоби допомогти хлопцям.

Вони гинуть, багато хлопців гине. За останні дні відразу декілька моїх побратимів загинуло, тіла до сих пір знайти не можемо…

24 лютого мене вразив наш народ. Люди виходили і просили захистити їх, і разом з тим вони в своєму городі копали окопи, допомогали нам. І потім, коли люди в буквальному сенсі кидалися на шию і дякували за те, що ми звільняємо їх від цієї русні.

Щодо негативну, то мене вразила в першу чергу зрадницька позиція керівництва НААУ.

Ще до початку війни я неодноразово намагався викрити адвокатів-сепаратистів, яких більше 300 осіб (йдеться про адвокатів, які мали свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю як в Україні, так і у “квазі”-республіках, так званих Л\ДНР). Всі мої скарги, всі мої звернення були розірвані, розбиті, можна називати як завгодно, у зв’язку з тим, що керівництво ВКДКА й не думало реагувати на це так, як мали б робити патріоти цієї країни. Усі звернення до Ради адвокатів та кваліфікаційної комісії з приводу недоброчесних захисників залишилися без уваги, бо часто самі фігуранти списку розглядали скарги.

Мене вразила, і продовжує вражати не позиція рядових членів Асоціації правників України, які борються, воюють, калічаться, гинуть, але керівництва АПУ, яке вагалось, надто довго вагалось у ситуації зі своїм генеральним спонсором – компанією AVER LEX (призупинення співпраці відбулось 16 квітня 2022 року “з огляду на неможливість підтвердити спільність цілей і завдань АПУ та АО AVER LEX під час війни” – Ред.). Відкритий лист АПУ з’явився лише після того, як я вийшов зі складу Асоціації.

Взагалі вся ця історія з адвокатом Віталієм Сердюком, який надто “ретельно” захищав Януковича навіть під час війни (договори між Віктором Януковичем, Олександром Януковичем і адвокатським об’єднанням AVER LEX було припинено з 28.04.2022, – Ред.), зайвий раз довела, що можна бути розумною людино, але гроші вирішують усе. І вже не важливо, що і як ти говориш потім, вчинки говорять самі за себе, а зрадник назавжди залишиться зрадником.

Зараз треба виграти війну, а не говорити про реформи!

Нам потрібна Перемога, іншого виходу в нас немає.

Ми воюємо з тварюками, які не мають реально нічого людського. Вони, якщо переможуть, не залишать не тільки державності на всій українській землі, вони не залишать в живих наших дітей, не говорячи про нас. Будь-яка війна завершується переговорами, тому саме зараз, в найближчі кілька місяців, з яким портфоліо ми прийдемо на ці переговори, там ми і будемо жити наступні десятки років.

Розмовляв Єгор Желтухін