Обговорюємо історичне рішення саміту ЄС – надання Україні статусу кандидата.

Усіх захопило обговорення історичного рішення саміту ЄС – надання Україні статусу кандидата.

З ранку й до цієї миті на телебаченні, радіо, в інтернеті триває діалог про те, що це означає, які умови Україні належить виконати, як важко це буде зробити та скільки років це займе…

І я за підсумками цього дня хочу сказати таке. А давайте хоча б трішки порадіємо? Тихо, скромно, в душі, але порадіємо. За себе, свою любу державу. Давайте відчуємо момент і смак цієї миті.

Уявіть, що ми підкорюємо Еверест. Досягли передостанньої точки. Не озирнулися навкруги, навіть не перевели подиху й говоримо про подальший шлях до вершини. Як важко буде подолати останні 1848 метрів. Умить ми забули й знецінили власний успіх.

А, може, спершу згадаємо, що ми вже подолали 7 тисяч метрів?! Не будемо соромитися говорити про власні досягнення. Не будемо народом з короткою пам’яттю й меншовартістю.

Ми кажемо: Україні надали статус кандидата в ЄС. Давайте говорити: Україна здобула статус кандидата в ЄС. Хіба він упав нам з неба? Хіба ми мало пройшли й зробили?

Сьогодні ми акцентуємо увагу на семи вимогах ЄС. Так. Це правда. Але хіба це лякає нас? Ні. Бо перед цим ми успішно виконали сотні. Давайте не забудемо про це. Не для хвальби. А для віри в те, що ми точно подолаємо цей шлях. Ми здолали 7 тисяч метрів, тож не зупинимось – візьмемо свій Еверест.

Давайте хоча б на хвилину не про те, що нас очікує, а про те, що ми змогли. Бо, забуваючи про це, ми применшуємо значення цього кроку.

Були часи, коли ми не могли ввечері взяти квитки й на ранок полетіти у Європу. Ми стояли в чергах. Документи, візи тощо. Пам’ятаєте? Купа папірців, які ми носили у файлику. Яких вимагали від нас усі державні установи. У них – чиновники, які ніяк не звітували перед нами й не подавали електронні декларації. Високопосадовці, для контролю яких не існувало ні спеціального органу, ні спеціального суду. Депутати, які були недоторканними. Президент, якому неможливо було оголосити імпічмент. Земля, яку не можна було просто купити.

Звучить дико? Здається, це було не з нами? Було. І не так давно. Але ми все змінили.

Приватизація. Земельна реформа. Відкриті виборчі списки. Децентралізація. НАЗК, Антикорупційний суд, ЦНАПи, державні послуги в інтернеті. «Дія». Спліт. Анбандлінг. Концесія. Спільний авіаційний простір. Промисловий безвіз. Деолігархізація.

Багато чого було зроблено. Саме зроблено! Давайте не забувати цього. Давайте пишатися собою. Поважати себе.

І росіян відкинули. І переможемо. Бо тоді нас будуть поважати, коли ми поважаємо себе.

Не тіштеся, що це ляпас Москві. А пишайтеся, що це оплески Україні. І саме тому хочу бачити нас у єдиній родині. Нехай це надихає вас.

Ми заслужили на це. Усвідомили це. Усміхніться, будь ласка. І дай нам всім Боже спокійної ночі.

Ну а завтра – знову в бій. З новими силами. З новими крилами.

Слава Україні!