«Перлина Троєщини» виявилася фальшивою

Минулого місяця сталася подія, яка змусила ще раз пригадати резонансну cправу будівельної корпорації «Укобуд», що, розвалившись, лишила по собі сорок недобудованих багатоповерхівок з їх п’ятнадцятьма тисячами знедолених мешканців: 21 вересня 2020 року Деснянський районний суд Києва засудив до п’яти років умовного позбавлення волі 66-річного Валерія Гошуренка, який, будучи генеральним директором однієї з її компаній під назвою ТОВ «Континентбуд», займався зведенням і реалізацією квартир у Житловому комплексі «Перлина Троєщини».

Схема будівельної «піраміди»

Злочинна діяльність «Укогруп» широко висвітлювалася в засобах масової інформації, в тому числі й у нашій газеті, тож лише стисло нагадаємо, що це була за афера. Керівником цієї корпорації був виходець із Запоріжжя Анатолій Войцехівський. Як для багатьох інших будівельних фірм для неї було нормою самовільне захоплення землі й будівництво житла без дозволу відповідних органів. Зрештою, ні для кого не секрет, що більшість столичних забудовників починають із того, що огороджують ділянку землі й вішають оголошення про продаж квартир ще не зведеного будинку, а вже потім, отримавши перші гроші, заливають фундамент й паралельно та поетапно оформлюють офіційні дозволи на користування землею й ведення житлового будівництва.

Але для «Укогруп» особливою фішкою було приваблення клієнтів штучно заниженими цінами: люди, радіючи, що їм неабияк пощастило, спішили нести гроші, а потім виявлялося, що треба доплатити певну суму грошей за підключення зведеного будинку до систем електро-, газо-, водопостачання та водовідведення, тож у кінцевому підсумку виявлялося, що заплатити треба не менше, ніж в інших забудовників, які відразу пропонували вищу, але відносно чесну ціну. Ще одним способом махінації був продаж однієї квартири двом різним покупцям. Один із них потім виявлявся зайвим, але йому пропонували зачекати й через деякий час отримати іншу квартиру, можливо в іншому будинку чи навіть в іншому, набагато менш зручному для клієнта районі.

Період найбільшої активності «Укогруп» припав на 2011–2016 роки. Звичайно, для того, аби безкарно здійснювати подібні оборудки, необхідно було мати міцний «дах» у вищих ешелонах влади. За даними журналістів-розслідувачів для Войцехівського таким «дахом» був колишній Генеральний прокурор України Віктор Пшонка й низка наближених до нього осіб з числа працівників керівної ланки органів прокуратури. Внаслідок цього всі скарги й заяви від органів місцевої влади та невдоволених громадян акуратно підшивалися до матеріалів відкритих по них кримінальних проваджень і лежали мертвим грузом. Як це не дивно, але після зміни влади Войцехівський зберіг свої позиції, з чого можна зробити висновок про те, що нове керівництво Генеральної прокуратури успадкувало схеми, залишені попередниками.

Рушійною силою краху корпорації стали її конкуренти

Проте невдовзі в «Укогруп» з’явився сильний і небезпечний ворог. Ним став голова Київської міської державної адміністрації Віталій Кличко, за яким стояла низка потужних будівельних корпорацій, невдоволених тим, що Войцехівський своєю недобросовісною конкуренцією на ринку житла перебиває їм клієнтів. Попри те, що столичний мер не мав у своєму розпорядженні ні міліції, ні прокуратури, він зайшов слабке місце, по якому можна бити й дуже боляче. Для завершення зведення вже початих будинків «укогрупівцям» необхідно було залучати все нові й нові кошти, які вони могли отримати тільки шляхом огородження парканами нових ділянок землі та вивішування оголошень про продаж ще не збудованих квартир. А міська влада силами бульдозерів підпорядкованих їй комунальних підприємств раз за разом зносила ці паркани заодно з оголошеннями.

Через рік такого протистояння у Войцехівського, судячи з усього, вже не стало вистачати коштів на підтримання «дружніх стосунків» з правоохоронними органами, тож його піраміда почала валитися. Так, за клопотаннями слідчого Головного слідчого управління Національної поліції, погодженими прокурором ГПУ, Печерський районний суд Києва низкою ухвал, постановлених 18 квітня 2016 року, наклав арешт на кілька десятків найпроблемніших недобудів «Укогруп». Самого ж Войцехівського було затримано в липні 2016 року, але дуже швидко звільнено під заставу в 14 млн грн. Віталій Кличко нарікав, що це смішна сума, порівняно зі збитками від його оборудки, яка обчислюється сотнями, якщо не мільярдами гривень, але Генеральна прокуратура устами свого прес-секретаря Лариси Сарган відповіла, що підозрюваний, мовляв, успішно співпрацює зі слідством.

У ході розслідування Войцехівському та ще двом його спільникам було пред’явлене обвинувачення за трьома статтями Кримінального кодексу України: 191 (Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем), 197-1 (Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво) і 366 (Службове підроблення). Окрім цього одному лише Войцехівському було повідомлено про підозру в ухиленні від сплати податків (ст. 212 ККУ). Найтяжчою з цього кримінального «букету» була, звичайно, стаття 191: зловмисникам закидалося те, що вони в 2012–2013 роках взяли з чотирьох осіб 266 тисяч доларів США, пообіцявши за це передати їм п’ять квартир у житловому комплексі «Перлина Троєщини», що на вулиці Закревського в Києві, проте ні квартир не передали, ні грошей не повернули. Схоже на те, що підозрювані не планували заздалегідь відверте шахрайство, просто внаслідок розвалу піраміди не встигли розрахуватися саме з цими людьми. Що ж стосується статті 197-1, то тут у ролі потерпілого виступила Київська міська рада, яка оцінила заподіяні їй збитку в 235 тисяч гривень, з яких 193 тис. грн – втрати від використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, і 42 тисячі – від зняття поверхневого шару грунту.

Проте співробітництво, яким хвалилася пані Сарган, виявилося не дуже успішним. Принаймні, для органів прокуратури. Так, обвинувальний акт було направлено з Головного слідчого управління НПУ до Деснянського районного суду Києва вже в грудні того ж 2016 року, але вже 25 січня 2017 р. цей суд, задовольнивши клопотання адвокатів обвинувачених, повернув його прокурору через, нібито, численні недоліки. Правда, в квітні того ж року ця ухвала була скасована Апеляційним судом Києва, але розгляд справи суттєво затягнувся. Він не завершений і досі – на 2 листопада цього року в Деснянському райсуді Києва призначене лише підготовче засідання з розгляду даного кримінального провадження. Але ще в першій половині 2018 року, аби заспокоїти розлючену діями влади громадськість і видати на гора хоч якийсь результат, прокуратура ризикнула провести невеличку показуху: із загальної справи були виділені в окреме провадження матеріали по одному з трьох обвинувачених – Валерію Гошуренку, який погодився укласти з прокурором угоду про визнання винуватості.

Перший млинець нанівець

Така угода була укладена 1 червня 2018 року – з боку сторони обвинувачення її підписав прокурор Генеральної прокуратури України Олександр Новіков (нині голова Національного агентства з питань запобігання корупції). Письмову згоду на її укладення дали всі потерпілі, в тому числі й представники Київської міської ради. Вона була затверджена вироком Десняського райсуду від 24 жовтня 2018 р., відповідно до якого В. Гошуренку було призначене покарання у вигляді 5 років умовного позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки. Але й такий доволі куций результат був помножений на нуль ухвалою Київського апеляційного суду від 3 липня 2019 року.

Ініціатором цього став А. Войцехівський, який подав апеляційну скаргу, де написав, що цим вироком було порушено принцип презумпції невинуватості, а самого скаржника названо винним у вчиненні злочинів ще до його офіційного засудження. Справа в тому, що в мотувувальній частині навіть того обвинувального вироку, яким лише затверджено угоду про визнання винуватості, має бути описано, де, коли й за яких обставин обвинувачений вчинив свої злочини. В даному випадку В. Гошуренко діяв спільно з іншими співучасниками, яких не можна не назвати. Проте сторона обвинувачення знайшла хитрий вихід із цієї ситуації: імена А. Войцехівського та іншого його спільника в тексті угоди названі не були, а замість прізвищ були вжиті слова «Організатор» і «Куратор». Таким чином, у вироку було докладно описано, які саме злочини вчинили ці анонімні «Організатор» і «Куратор», але, на думку А. Войцехівського, судячи з назв посад, які обіймав «Організатор», дуже легко ідентифікувати самого Войцехівського, якого суд першої інстанції назвав винним у вчиненні злочинів ще до ухвалення йому обвинувального вироку. Родзинка ж ситуації полягала в тому, що та ж сама колегія суддів Деснянського райсуду, яка затвердила угоду, розглядала й справу за обвинуваченням самого А. Войцехівського. Тож судді, констатуючи в тексті вироку доведеність вини обвинуваченого Гошуренка та інших осіб, включаючи безіменного «Організатора», уже повністю визначилися з винуватістю й співучасників, а отже, слухання справи, в разі набрання вироком законної сили, буде носити по суті формальний характер.

Наведені аргументи здалися суддям Київського апеляційного суду слушними, тож вони вирішили вирок скасувати, а кримінальне провадження направити назад до Деснянського райсуду для проведення судового провадження в загальному порядку, тобто без оцих фокусів з угодами про визнання винуватості. Прокурор О. Новіков намагався оскаржити цей вердикт АСК у наступній інстанції, але Верховний Суд відмовив йому у відкритті касаційного провадження, мотивуючи це тим, що таке рішення апеляційного суду не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, а отже, не підлягає оскарженню.

І ось майже через рік, а саме 21 вересня 2020 р., вже інша колегія суддів того ж самого Деснянського райсуду ухвалила новий обвинувальний вирок Валерію Гошуренку. Мотивувальна частина майже слово в слово повторює мотивувальну частину попереднього вироку, але оскільки його ухвалено в загальному порядку, а не внаслідок затвердження угоди про визнання винуватості, він уже тягне за собою дещо інші правові наслідки. А засудили його до тих самих п’ятьох років позбавлення волі умовно тільки вже з трошки меншим іспитовим строком – два роки, замість трьох.

Юрій Котнюк