Правосуб’єктність людей із психосоціальними порушеннями має забезпечуватися через підтримку, а не позбавлення дієздатності – суддя ВС у КЦС

Правосуб’єктність є фундаментальною передумовою доступу людини до всіх інших прав – від участі в цивільних правовідносинах і розпорядження майном до права на судовий захист, працю, освіту та повноцінну інтеграцію в суспільство, а тому будь-які обмеження мають застосовуватися лише як виняток, бути індивідуальними, пропорційними й переглядатися з урахуванням змін стану особи. На цьому наголосила суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Ольга Ступак у межах засідання круглого столу «Правосуб’єктність людей з психосоціальними порушеннями: виклики та зміни», під час якого обговорили трансформацію підходів держави та правосуддя до забезпечення рівного визнання перед законом і реальної можливості таких осіб самостійно реалізовувати свої права.

Аналізуючи положення цивільного законодавства України щодо визнання особи недієздатною, обмеження цивільної дієздатності та її поновлення, Ольга Ступак акцентувала, що модель повного позбавлення дієздатності фактично унеможливлює самостійну участь людини в правовідносинах і тому має застосовуватися вкрай обережно, з обов’язковими процесуальними гарантіями та періодичним переглядом. Доповідачка відзначила, що в судовій практиці вже простежується тенденція до більш гнучких рішень, таких як встановлення обмежень на визначений строк, оцінювання реальної здатності особи діяти, а не лише її медичного діагнозу, та акцент на підтримці замість ізоляції. Важливу роль у цьому відіграють і законодавчі новації, зокрема Закон України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні», який запроваджує людиноцентричний підхід, розвиток психосоціальних послуг у громаді й поступовий відхід від інституційної моделі.

Спікерка розповіла також про практику ЄСПЛ, яка формує чіткі орієнтири для національних судів. Зокрема, у справі «Наталія Михайленко проти України» суд встановив порушення права на справедливий суд через відсутність в особи, позбавленої дієздатності, ефективної можливості самостійно ініціювати перегляд такого статусу, що фактично позбавляло її доступу до правосуддя. У рішенні у справі «Л.T. проти України» ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки національні суди не забезпечили належної участі особи з психічними порушеннями в процесі та не оцінили її здатність реалізувати процесуальні права. Ці рішення демонструють, що автоматичні або формальні підходи до обмеження дієздатності без реальних гарантій участі людини суперечать стандартам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та мають бути виключені з правозастосовної практики.

Доповідачка наголосила, що сучасна модель правового регулювання повинна виходити з презумпції правосуб’єктності кожної людини, а держава і суди мають забезпечувати не позбавлення дієздатності, а створення умов для реалізації через підтримку, повагу до гідності, автономії та максимально можливого включення людей із психосоціальними порушеннями в суспільне життя нарівні з іншими.

Водночас спікерка звернула увагу на практичні аспекти розгляду цієї категорії справ, наголосивши, що питання визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною вирішуються виключно в судовому порядку з дотриманням процесуальних гарантій. Такий підхід відповідає європейським стандартам захисту прав людини й виключає можливість позасудового втручання у сферу цивільної правосуб’єктності. Національні суди забезпечують особисту участь людини в розгляді справи, а також участь адвоката, що є необхідною умовою для реалізації права на справедливий суд і ефективний захист.

Разом із тим на практиці виникають труднощі з дотриманням строків розгляду. Суди направляють повідомлення до центрів надання безоплатної правничої допомоги для забезпечення участі адвоката, однак несвоєчасна комунікація або неявка представників часто зумовлює відкладення судових засідань. Це призводить до затягування провадження і фактично ускладнює оперативний захист прав осіб, стосовно яких вирішується питання дієздатності.

Додатковим чинником є тривалість проведення судово-психіатричних експертиз, без яких неможливо встановити обставини, що мають істотне значення для справи. Строки виконання таких експертиз не залежать від суду, однак їх результати визначальні для оцінки реальної здатності особи усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що безпосередньо впливає на зміст судового рішення.

Окрему увагу приділено застосуванню положень частин 8 та 9 ст. 300 ЦПК України, які регулюють продовження строку дії рішень про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною. Такі клопотання мають подаватися завчасно з обґрунтуванням відповідних обставин. Подання заяви після спливу встановленого строку тягне залишення її без розгляду або закриття провадження, що потребує повторного звернення до суду. Саме ці процесуальні обмеження, у поєднанні з необхідністю експертних досліджень та забезпечення участі сторін, є основними причинами, які впливають на тривалість розгляду справ цієї категорії.

Джерело:

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1965498/