Про припинення права на частку, визнання права та судове рішення

Telegram: https://t.me/glossema/1029

Постанова КЦС ВС від 31.05.2023 в справі № 169/740/20

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Припинення права на частку в одного співвласника одночасно виступає для інших співвласників підставою набуття права на частку.

Рішення суду про припинення права на частку є підставою, з якою закон пов`язує набуття для іншого (інших) співвласника(-ів) права на частку.

Визнання права є способом захисту, що використовується при порушенні. Необхідність у застосуванні цього способу захисту виникає у випадках, коли оспорюється або не визнається право, тобто певне суб`єктивне право.

У співвласника, який тільки пред`являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб`єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб`єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права.

Недопустими є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) одночасно.