Про єдність судової практики та про правову визначеність…

Чому єдності судової практики неможливо досягти, а повної правової визначеності не слід прагнути

Бажання судитися до останньої інстанції у ВС назвали гарною українською традицією. Однак в традицію входять також і сумніви у справедливості суду. Чи варто сподіватись на міфічну правову визначеність і прогнозовану судову практику?

У ролі передовиків

Верховний Суд з другої спроби все ж провів міжнародну конференцію «Імплементація

принципу верховенства права: роль ВС в сучасних умовах», яка присвячена 5-тиріччю діяльності оновленого ВС.

Секретар Пленуму ВС, д.ю.н., професор Дмитро Луспеник нагадав, що на урочистому засіданні, присвяченому першій знаковій даті у роботі ВС, усі гості і учасники говорили про справедливість судових рішень, судової влади і моральність як властивість суспільства, без якої не повинні ухвалюватись рішення.

Основним лейтмотивом нинішньої конференції, за спостереженнями Д.Луспеника, стало верховенство права, що означає панування права в державі. «Говорити про верховенство права під час війни може лише той, хто це пережив або переживає. На очільника нашого Суду випало величезне випробування — працювати у таких умовах», — такими словами Д.Луспеник запросив до слова із основною доповіддю Голову ВС Всеволода Князєва.

Розповідаючи про шлях до верховенства права в Україні, В.Князєв зазначив, що 5 років тому завершився один із ключових етапів реформи судової системи. Як наслідок , був створений ВС і набрали чинності нові редакції процесуальних кодексів. До складу ВС увійшли судді, які пройшли ретельний конкурсний відбір як щодо доброчесності, так і щодо фахового рівня. Метою цього був справедливий судовий розгляд і верховенство права. В якості курсу визначено деполітизація та незалежність судової влади.

Величезним викликом сьогодення Голова ВС назвав формування нової Вищої кваліфікаційної комісії суддів і додав, що сподівається: у найближчі місяці ця непроста робота буде завершена, і судові органи запрацюють на повну силу на благо правосуддю і українському суспільству.

Водночас, недофінансування системи створює ризики для незалежності судової влади. Адже під час війни матеріальні проблеми лише

загострились. Навіть ВС довелось прийняти непросте рішення про значне скорочення штату працівників. Разом з цим, у системі відзначається величезний брак кадрів, й виною тому те, що більше 3 років не працює ВККС. Саме від її роботи, на думку В.Князєва, залежатиме якість правосуддя.

Попри всі проблеми, В.Князєв вбачає у діяльності ВС і позитивні зрушення. Так, ВС отримав спадок — величезну кількість нерозглянутих справ — 77 тис. «До цього додались ще й нові, що весь час надходили, тож навантаження на суддів у перші роки було надзвичайним. Напружено, на межі фізичних можливостей до пізньої ночі доводилось їм працювати», — додав В.Князєв.

Протягом 5 років залишок нерозглянутих справ неухильно знижувався. Так, станом на початок поточного року він складає 20,5 тис. Загалом за 5 років діяльності ВС розглянув близько 450 тис. справ.

Голова ВС зазначив, що нині показник розгляду справ, який склав цьогоріч 108%, свідчить про передову практику ВС. «Видається, що кількість процесуальних звернень залежить не тільки від законодавства, а й у першу чергу від ставлення учасників судових процесів до рішень судів першої та апеляційної інстанції. Не забуваємо й про гарну українську традицію — судитися до останньої інстанції», — додав В.Князєв.

Окрім того, поступово знижується час розгляду справ у ВС. У 2021 році цей показник був найкращим і становив у середньому 93 дні на розгляд однієї справи. У 2022-му він збільшився, насамперед через те, що доводилося переносити розгляд справ через військові дії.

Голова ВС нагадав, що ВС ухвалює рішення, що мають прецедентний характер, а правові висновки є обов’язковими для врахування, оскільки це сприятиме єдності судової практики. На сьогодні існує база правових позицій ВС із відкритим доступом, яка дозволяє підбирати

релевантну судову практику.

В.Князєв зазначив, що потужним інструментом забезпечення єдності судової практики є й інститут зразкової справи в адміністративному судочинстві. Адже 24 рішення, прийнятих у зразкових справах, — це тисячі справ, що знайдуть однакове, справедливе вирішення. ВС таким чином формує орієнтир, якому в свою чергу слідуватимуть суди першої та апеляційної інстанції.

Однак В.Князєв наголосив: «Ідея єдності судової практики, яка дозволила б зробити судові рішення передбачуваними, виглядає дуже привабливою, але лише на перший погляд. На практиці єдності немає і досягти її неможливо».

На думку Голови ВС, не слід досягати і повної правової визначеності, бо вона б стала на заваді розвитку права. Адже закон не повинен відставати від обставин, що змінюються, він має бути гнучким. Натомість є потреба у розумному

ступеню правової визначеності. Саме тому суди повинні відступати від попередніх висновків, якщо це необхідно для розвитку права.

Справедливість поза матерією

Суддя Європейського суду з прав людини від України Микола Гнатовський під час доповіді замислився над питанням: навіщо взагалі висувається вимога щодо єдності і послідовності судової практики?

Спікер зазначив, що це питання, на яке відповідали представники міжнародних судових установ протягом минулого століття. Так, існує думка, що єдність і послідовність судової практики по суті є передумовою передбачуваності поведінки суду і довіри до суду, яка є критично необхідною. Аби здобути авторитет міжнародні судові установи мусять переконувати держави в тому, що вони їм потрібні. Бо інакше до них ніхто не звертатиметься, якщо вони будуть

непередбачувані, а їх рішення — необґрунтованими.

У національних судах, зазначив М.Гнатовський, на перший погляд такої проблеми немає. Адже національний суд об’єктивно існує, і від нього нікуди не подінешся. Але коли у національних судах не забезпечується принцип правової визначеності, рішення є непередбачуваними, а серед громадськості немає переважної переконливості в адекватності і справедливості тих підходів, які застосовує суд, то і національний суд змушений мати справу з тими ж проблемами, які є актуальними для міжнародних судів.

«Коли ми відзначали 5-річчя ВС, пролунало неприємне питання про те, чому ж ВС тільки 5 років, якщо Верховний Суд існував від початку існування незалежної України? Відповідь на нього зокрема полягає і в тому, що на якомусь етапі в українському суспільстві ми втратили уявлення про те, що судова практика є

послідовною, що гарантується право на справедливий судовий розгляд і правової визначеності. Це і стало підставою для реформи і створення нового ВС», — зазначив М.Гнатовський.

Коли ж йде мова про право на справедливий суд, на думку спікера, ми повинні розуміти, що це таке. Справедливість судового розгляду, яку вимагає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, це не матеріальна справедливість. Бо матеріальна справедливість, як зазначав ще юрист Ганс Кельзен, це питання мета-юридичне.

Насправді, звернув увагу М.Гнатовський, §1 ст.6 конвенції гарантує лише процесуальну справедливість. На практиці це означає змагальність провадження, для цього потрібно оцінювати все разом для того, щоб оцінити чи був такий судовий розгляд справедливим. Адже певні порушення під час провадження ще не означають, що суд був несправедливим.

Чи може непослідовний суперечливий суд бути справедливим? Ні, але це не означає неможливості змін і розвитку судової практики. Тут думки М.Гантовського співпали із висловлюваннями Голови ВС про те, що єдність судової практики і правова визначеність — це точно не те, за чим слід гнатись.

Однак, видається, що занадто довільна інтерпретація закону нівелює його роль у суспільстві. Й кожен пік незадоволення новими тлумаченнями ризикує обернутися появою нових судів зі старими назвами.

Джерело: https://zib.com.ua/ua/