В чому полягають проблеми українського керівництва або війна стає все більш підступною…

ЮВУ розпочинає серію публікації про військові події. Раніше редакція робила фрагментарні публікації з військової тематики. Відтепер ця тема матиме більшу площу. Незалежно від того, скільки буде публікацій про проблеми українського політичного та військового керівництва за останні 1,5 роки, багато читачів все ще запитують, у чому полягають наши проблеми. В даній площині ми вперше робимо огляд вузьких місць, які потребують особливої уваги. Йдеться про те, яке не програти війну, враховуючи реалії політичного та військового керівництва. От же починаємо.

ПРОБІЛИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ

Констатуємо відсутність узгодженої концепції мобілізації «на всю війну» (2022–2023 рр.). Хвилі мобілізації були імпровізованими, реактивними та політично обмеженими. На жаль ми так і не  створили міцного запасу з людських ресурсів, який би міг підтримувати тривалу позиційну війну. Результат: серйозний дефіцит запасів до середини 2023 року; скорочення особового складу бригад до кінця 2024 року. До того ж вдається надмірна залежність від концепцій навчання НАТО, що не відповідають умовам України. Доктрина маневрів НАТО на рівні бригади передбачає: перевагу в повітрі, високе насичення   збору і обробки развідданих, наявність надійної логістики, домінування глибоких пожеж. В Україні не було жодної з цих умов.

Результат: український контрнаступ 2023 року провалився на доктринальному рівні ще до його початку. Бо в цілому домінує невірна оцінка російських можливостей регенерації. Вважалося, що втрати Росії у 2022 році були стратегічно вирішальними. Про те росія збільшила чисельність своїх військ до 1,3–1,5 мільйона у  2024 році. Фактично відбулася недооцінка наступального потенціалу росії. В  Україні  не має стратегічного внутрішнього виробництва артилерійських снарядів, двігунів для  БПЛА, паливно-повітряних боєприпасів, системи радіоелектронної боротьби. Про те Україна залежить  від непередбачуваних західних запасів. Що призвело до артилерійського домінування  росії. Наступним критичним фактором є відсутність національної системи пріоритетів протиповітряної оборони. Тому розгортання систем NASAMS/IRIS-T/PATRIOT відбувалося в основному за наявнрості політичного впливу.  Тому критичні вузли (Павлоградський хімічний завод, київська ТЕЦ-5, залізничні вузли Дніпра) не були постійно захищені. В результаті в нас постійно  знижувався рівень виробництва енергії та боєприпасів.

ЗБОЇ ОПЕРАЦІЙНОГО РІВНЯ

Вони полягають у непослідовному розташування захисних ліній з урахуванням глибини оборони. Так, оборонні пояси (Куп’янська, Бахмутська, Покровська лінії) мали характеристику, яку можна позначити як мілководну, незв’язану, що не відповідає взаємодії між між бригадами. В результаті можемо констатувати, що як тільки один вузол оборони вийшов з ладу, весь пояс починає руйнуватися (наприклад, Авдіївка, Очеретине,  Покровськ-Мирноград). Наступним в колі систем цього рівня є  неправильний розподіл елітних формувань (2022–2024 рр.) Так, елітні десантно-штурмові бригади (46-та, 79-та, 80-та, 95-та) були відправлені у виснажливі бої без оперативної мети. Тому маємо  катастрофічне виснаження; елітний мобільний резерв, подібний до ВДВ, випарувався вже до 2024 року. До того ж не створено мобільний резерв, із за чого відсутній оперативний резерву для подолання російських проривів.                                                                                                                                     Російські війська зуміли створити єдину систему знищення за використанням (артилерія «Орлан» — «ЗАЛА» — «Леер» — «Ланцет»). Тому українські бригади знищувалися по частинах. Логістичні коридори ніколи ні за кім не закріплювалися.

ПРОВАЛИ ТАКТИЧНОГО РІВНЯ

Маємо констатувати невміння адаптуватися до домінування російських багатошарових безпілотників. росія розгорнула масове виготовлені FPV, наситівши їх боєприпасами та радіоелектронними засобами. Як наслідок ми маємо суттєві  втрати українських транспортних засобів з 2023 року. Наступним військовим фактором є те, що системи окопів не здатні витримувати російські планируючі бомби. Російські планируючі бомби ФАБ-250/500/1500 руйнують наши укріплені зони.

ЗБОЇ ОПЕРАТИВНОГО КОМАНДУВАННЯ ТА КЕРУВАННЯ

В даному разі йдеться про надмірна фрагментацію бригад. Бригади були розділені на фрагменти ротних груп і неправильно використовувалися як «пожежні бригади». А відсутність єдиної структури командування безпілотниками/електронною рятувальною технікою призвпело до конкурурування, добровольчі батальйони безпілотників діяли незалежно, дещо хаотично. Про те більшої шкоди завдало втручання політичного керівництва в оперативні рішення. Так мали місце повторні накази «триматися будь-якою ціною»: Сєвєродонецьк (2022); Бахмут (2022–2023); Авдіївка (2023–2024); Покровськ (2024-2025). Результат: руйнування цілих витриманих утворень.

ЗБОЇ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРУДОВОЇ СИЛИ

В нас має місце катастрофічна недоротація, тому підрозділи залишалися на передовій 180–300 днів без ротації. В результаті маємо психічні зриви, сплеск дезертирства, зниження рівня боєздатності бригад. Відсутність стратегічного резерву після 2023 року, відтік може у поточному році сприяти втраті злагодженості та оперативної спроможності. Втрати серед сержантів та сержантів у 2022–2023 роках зруйнували хребет ЗСУ. Запасні сержанти були мінімально підготовлені. В результаті маємо послаблення тактичної майстерності малих підрозділів.

Висновок, який можна додати, полягає в тому, що потрібні зміни у війську. Констатувати нездатність керівництва винести будь-які уроки з власних помилок і повну неготовність до реформ сьогодні явно недостатньо. Керівництво ЗСУ опирається порадам, як і керівництво Імператорського флоту Японії наприкінці 1930-х та на початку 1940-х років. Чим закінчилася та історична ситуація, добре відомо. Зниження здатності України протистояти російському вторгненню є зумовленим фактом. Хоча ЗСУ здатне  продовжувати опір на кшталт «орієнтовного часу до повного колапсу» – коливаються від 8 до 10 місяців.

І на останок. Чотири роки йде війна проти переважних сил. Відбувається певна інновація промисловочті. В цих умовах в нас не має продуктових талонів, валюта тримається  у певних межах;ведеться  дипломатична робота на всіх можливих напрямках. Попри масштабну політичну кризу всі органи виконавчої влади та місцевого самоврядування працюють. В умовах війни у країні не має голоду, гіперінфляції, паралічу органів влади. Сподіваємось, що українська державність переживе всіх тих, хто стверджує про її відсутність.

Проте обачимо, що відбуватиметься на полі бою у поточному році.                                                                                                                                                                         Лесь Курінний (за використанням публікацій Тома Купера)