Vasyl
Добросовісність / недобросовісність іпотекодержателя повинна враховуватися для того, щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки та/або при визнанні договору іпотеки недійсним. Водночас добра совість «лікує» таку ваду набуття права іпотеки, як укладення договору невласником.
Власник, який за допомогою віндикаційного позову чи реституції повернув майно від неуповноваженого іпотекодавця, «займає» місце останнього у відносинах іпотеки. Очевидно, що до власника, який задовольнив вимоги іпотекодержателя, переходить у порядку суброгації (ч. 3 ст. 528 ЦК України) право вимагати з боржника виконання зобов’язання, яке було забезпечене іпотекою.
Такі висновки зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики, у справі про визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборони на відчуження переданої в іпотеку квартири.
Позивач є власником квартири на підставі рішення суду, яким, зокрема, витребувано цю квартиру з чужого незаконного володіння відповідачки. При цьому відповідачка у день придбання квартири уклала з банком договір іпотеки, і цього ж дня приватний нотаріус наклав заборону на відчуження квартири. Банк передав ТОВ право вимоги за іпотечним договором.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій вказали, що іпотекодавець не був власником спірної квартири, яка є предметом іпотеки, і не мав права на розпорядження цим майном, зокрема передавати його в іпотеку. Іпотекодавець неправомірно уклав оспорюваний договір іпотеки, оскільки квартира вибула з володіння власника (позивача) без законних на це підстав.
У касаційній скарзі ТОВ як іпотекодержатель наполягав на тому, що банк діяв добросовісно та вжив усіх залежних від нього заходів для перевірки наявності в іпотекодавця повноважень на передачу спірної квартири в іпотеку, на момент вчинення оспорюваного правочину банк не знав і не міг знати, що договір іпотеки укладено з порушенням прав та інтересів позивача.
ОП КЦС ВС скасувала попередні рішення, відмовила в задоволенні позову, зробивши такі правові висновки про правильне застосування норм права.
Конструкція «добросовісний іпотекодержатель» (тобто той, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із невласником) хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (загальна засада цивільного законодавства – п. 6 ст. 3 ЦК України).
Законодавець не передбачив нікчемності правочину у випадку відсутності в іпотекодавця права власності на предмет іпотеки. Тому такий правочин є оспорюваним. Недійсність первісних юридичних фактів чи документів не призводить до недійсності договору іпотеки, оскільки в українському праві відсутня залежна недійсність для таких випадків (має місце тільки в одиничних випадках, передбачених у законі – наприклад, ч. 2 ст. 548, ч. 4 ст. 1119 ЦК України). Тому повинна враховуватися добросовісність / недобросовісність іпотекодержателя, для того щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки та/або при визнанні недійсним договору іпотеки. При цьому очевидно, що добра совість «лікує» таку ваду набуття права іпотеки, як укладення договору невласником.
До обставин, які можуть свідчити про недобросовісність іпотекодержателя, належать, зокрема: момент вчинення правочину; суб’єкти, які вчиняють або з якими вчиняється договір іпотеки (наприклад, родичі, квазіродичі, пов’язана чи афілійована юридична особа, пов’язані чи афілійовані групи юридичних осіб). Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю. Конструкція «добросовісний іпотекодержатель», зокрема, має виключатися в тому разі, коли майно було вкрадене у власника або в особи, якій власник передав майно у володіння.
Власник, який за допомогою віндикаційного позову чи реституції повернув майно від неуповноваженого іпотекодавця, «займає» місце останнього у відносинах іпотеки. Очевидно, що до власника, який задовольнив вимоги іпотекодержателя, переходить у порядку суброгації (ч. 3 ст. 528 ЦК України) право вимагати з боржника виконання зобов’язання, яке було забезпечене іпотекою.
За таких обставин суди зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог до відповідачки і ТОВ про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки ТОВ є добросовісним іпотекодержателем. З огляду на те, що відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки, в задоволенні похідних позовних вимог про скасування заборон відчуження також належить відмовити.
Постанова Верховного Суду від 9 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121665097.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua.
Джерело:
https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1686306/
Коментарі
Loading…