Ковальський Віктор
Річ Посполита 2.0: Польсько-українська конфедерація ХХІ століття
Олена Стойко
Ідея створення тристороннього союзу між Україною, Великобританією та Польщею
почала обговорюватися ще у 2021 році та була проголошена напередодні повномасштабного
вторгнення Росії – 17 лютого 2022 року. Майже через рік підтримка такого альянсу зросла з 61% до 85%, а відродження Речі Посполитої (Україна-Польща-Литва) підтримують 80% українців.
Активна участь тодішнього прем’єр-міністра Б. Джонсона в оборонних зусиллях України
підвищувала шанси на реалізацію такого сценарію, однак його дострокова відставка поставила проєкт на паузу.
26 березня 2023 року американський журнал Foreign Policy опублікував матеріал про
необхідність відродження Речі Посполитої – «Час повернути польсько-литовську унію» (It’s
Time to Bring Back the Polish-Lithuanian Union). Створення нового політичного союзу між
Варшавою і Києвом зумовлено не ностальгією, а спільними інтересами. Насамперед це загроза з боку Росії та необхідність швидкого проходження Україною тернистого шляху до членства в НАТО і Євросоюзу, до яких уже входить Польща. Навіть після витіснення російських військ зі своєї території Київ ще тривалий час буде змушений боротися за членство в цих структурах, що викличе в українців розчарування політикою Заходу. Нівелювання цих негативних тенденцій ще більше ускладнить шлях України в європейські та євроатлантичні структури, прикладом чого є затягування євроінтеграційного процесу в балканських країнах, де посилився вплив Китаю та Росії.
Якщо ж у рамках федерації чи конфедерації Польщі та Україні вдасться здійснювати
спільну зовнішню й оборонну політику, то це фактично означатиме членство України в ЄС і
НАТО, або ж суттєве прискорення цього процесу. Адже у результаті такого об’єднання на сході
континенту сформується друга за величиною країна Євросоюзу з безпрецедентною військовою потугою, що зможе збалансувати тандем Берліну і Парижу, утворений після виходу Лондону.
Крім того, Європа б отримала надійний захист від російської загрози, який би забезпечувала
країна, що успішно з нею справилася.
Подібний прецедент уже мав місце в сучасній історії Європи – об’єднання Західної і
Східної Німеччини. Особливість тандему Києва і Варшави полягає у: 1) необхідності розробки
нової конституції та створення спільних федеративних чи конфедеративних органів. Однак
оскільки законодавство Польщі гармонізоване з ЄС, то інкорпорація його елементів в
українську правову систему відбуватиметься легше, паралельно з процесом підготовки Києва до членства в Євросоюзі;
2) значному відставанні України в економічному розвитку від Польщі. Так, свого часу
для вирівнювання соціально-економічного розвитку Бонн інвестував у східну частину через
систему соціального забезпечення майже $2 трлн. Однак полякам не доведеться оплачувати
«підтягування» українців з власної кишені, оскільки джерелом фінансування можуть стати
заморожені активи Росії.
Зрозуміле небажання впливових європейських країн створювати собі конкурента на сході
практично нівелюється масштабами загрози, що йде з боку Росії. Створення осі Варшава-Київ є одним з найпростіших інструментів перетворення України в успішну, процвітаючу і могутню
державу, здатну захистити Євросоюз від небезпеки зі сходу. До того ж європейські лідери уже
взяли себе зобов’язання прийняти Україну в Євросоюз, надавши їй статус держави-кандидата.
Тут у гру може вступити й США: активно підтримуючи Україну на шляху до членства в
Євросоюзі Вашингтон може спонукати «стару» Європу до більш активної участі у стабілізації
ситуації на континенті.
Запропонований план об’єднання України та Польщі може розглядатися як один із
варіантів повоєнного устрою Європи, однак його практична реалізація викликає сумніви,
оскільки Україна надто дорого заплатила і продовжує платити за свою незалежність, щоб хоча б частково поступитися нею заради федерації чи конфедерації з сусідкою.
Коментарі
Loading…