Справа банкірів: судовий розгляд може початися влітку

Попри війну та безліч інших нагальних проблем НАБУ і САП час від часу нагадують, що вони, окрім іншого, не зупиняють роботу з розслідування справи банкірів Нацбанку та ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», які за версією сторони обвинувачення під виглядом надання стабілізаційного кредиту вкрали 1,2 мільярда гривень державних грошей. Так, у листопаді Вищий антикорупційний суд призначив заочний арешт Наталії Василюк – колишній голові наглядової ради цього нині вже ліквідованого банку й сестрі його власника Олега Бахматюка. А 2 лютого ВАКС призначив п’ятнадцятьом підозрюваним та їх адвокатам кінцевий термін ознайомлення з матеріалами справи на 23 травня, а то досудове розслідування завершилося ще в липні 2021 року, а справа досі не передана до суду, оскільки сторона захисту всіляко затягує процес. Зрозуміло, що з такими темпами вироку чекати ще довго, але вже сам факт притягнення до кримінальної відповідальності персон такого високого рангу, як колишній перший заступник голови правління НБУ Олександр Писарук, а нині голова правління «Райффайзен банк Аваль», змушуватиме нинішніх і майбутніх працівників Нацбанку обережніше поводитися з державними коштами, які тепер у дуже значній мірі формуються за рахунок фінансової допомоги колективного Заходу.

Від газу до агрохолдингу

На думку детективів, цей злочин було скоєно у 2014 році, коли в скрутний для України час Міжнародний валютний фонд прийняв рішення надати їй кредит у сумі 17 мільярдів доларів США. Тутешні можновладці, в очікуванні смачного бенкету, приготувалися розпихати їх по кишеням, а НБУ видав комерційним банкам кредити на суму триста мільярдів гривень, розраховуючи, що цю фінансову діру з лихвою покриє західна допомога. Проте не так сталося, як гадалося: МВФ чітко дав зрозуміти, що видача коштів буде проходити поетапно, а їх витрачання підконтрольно, причому однією з головних умов надання чергового траншу стала безжальна ліквідація тих приватних банків, які в обумовлений строк не повернули державі взятий у неї кредит. З названої вище суми не було повернуто близько тридцяти мільярдів гривень, а одним із тих, хто пішов під ніж стало ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», він же «ВіЕйБі Банк», він же «ВА Банк».

Власник останнього Олег Бахматюк заслуговує на те, аби трошки розповісти про його біографію. Цей чоловік належав до легіону тих українських бізнесменів, які в 1990-их роках співробітничали з Туркменією за схемою «газ в обмін на продовольство», а відтак вкладали кошти в сільськогосподарські підприємства. У 2005–2007 роках він обіймав низку високих посад у структурі НАК «Нафтогаз України» й навіть певний час побув заступником голови правління цієї компанії. Потім органи прокуратури виявили, що не без участі Бахматюка безслідно зникли 410 мільйонів гривень, виділених державою на газифікацію населених пунктів Західної України, зате сам він отримав певні долі в тамтешніх облгазах. Розслідування закінчилося нічим, але згодом йому довелося розпрощатися з пакетами акцій газорозподільних підприємств і зосередитися виключно на аграрному бізнесі.

В найкращі свої часи створений Бахматюком агрохолдинг «Укрлендфермінг» володів двома десятками птахофабрик, розкиданих по майже всім областям України. Його називали першим у світі за обсягом банку орендованої землі (півмільйона гектарів) і другим у світі виробником яєць (сім мільярдів штук на рік), а його підприємства налічували 37 тисяч працівників. Окрім того, корпорація Бахматюка включала в себе ще й два банки, які входили в першу тридцятку фінансових установ України – «ВА Банк» і «Фінансова ініціатива». Обсяги бізнесу мають вражати, але весь він базувався на позичених грошах: його ринкова вартість – близько двох мільярдів доларів – дорівнювала боргу перед вітчизняними та закордонними банками.

Отримав гроші і збанкрутував

Приводом для розслідування став той факт, що протягом всього лише п’ятдесяти днів Правління НБУ ухвалило три постанови, пов’язані з «ВА Банком». Перша – від 3.10.2014 р. про те, що цей банк, який не повернув НБУ борг у сумі два мільярда гривень, був оголошений проблемним. Друга – від 10.10.2014 р. про виділення цьому банку стабілізаційного кредиту в сумі 1,2 млрд грн – її якраз і підписав Олександр Писарук, який на той момент виконував обов’язки голови Нацбанку. Третя – від 20.11.2014 р., вже за підписом голови НБУ Валерії Гонтарєвої, про віднесення «ВА Банку» до категорії неплатоспроможних. Подібна калейдоскопічність подій наводила на думку про те, що Писарук не міг не знати про те, що виданий державою кредит ніколи не буде повернутий. Але одне діло здогадуватися, а інше мати докази, які будуть визнані в суді належними й переконливими.

Коли банкір збирається вкрасти ввірені йому гроші шляхом видачі безнадійного кредиту, він намагається оформити всі папери так, щоби потім у ревізорів склалося враження, ніби він робив усе так, як вимагають закон і статут, і в тому, що сталося, його вини немає, просто комерційне щастя повернулося до банку спиною. Та коли безнадійні кредити видаються у великій кількості та з великим поспіхом, як це робилося у 2014 році, неодмінно десь мають лишитися сліди злого умислу. З аналізу повідомлень агентури детективи зробили висновок, що найбільш переконливі докази можна знайти саме в кредитній справі «ВА Банку».

В її матеріалах містилася інформація про те, що в забезпечення повернення стабілізаційного кредиту банк-позичальник передав у заставу нерухомість у вигляді трьох офісних приміщень у Харкові та однієї промислової будівлі в Івано-Франківську. На папері їх сумарна вартість складала 1,85 млрд грн, що лихвою покривало суму одержаного кредиту, але, як виявилося насправді, реальна вартість усього переліченого становила всього лише 73 млн грн, хоча навіть і того Нацбанк не отримав. Так, наприклад, по Івано-Франківському об’єкту з’ясувалося, що він перед тим уже перебував в іпотеці й НБУ довелося довго й нудно судитися за право стягнення: остаточне рішення по суті було ухвалене постановою Верховного Суду від 21.05.2020 р. (справа № 910/10956/15), але й досі тривають судові спори про спосіб його виконання.

Виходячи з цього, детективи поставили перед собою питання: знали чи не знали про ці обставини співробітники НБУ, причетні до видачі кредиту? Якщо не знали, значить, вони самі стали жертвами обману й претензій до них бути не може. А якщо знали чи, принаймні, повинні булли знати, значить їх треба судити: якщо не за розкрадання державних коштів, то хоча би за службову недбалість. Як це встановити? Та дуже просто – перевірити по наявним у кредитній справі паперам, чи були суворо дотримані всі пункти вимог Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів, яке затверджене Постановою Правління НБУ № 327 від 13.07.2010 р.

НБУ відмовився подавати цивільний позов

Перевірка показала, що в даній ситуації був не просто недогляд, а пряма зацікавленість, яка не могла не бути наслідком змови. Так, низка працівників низової ланки НБУ в письмовому вигляді доповідали своїм керівникам про те, що вартість заставного майна суттєво завищена, а надані «ВА Банком» розрахунки проведено з порушенням вимог Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ № 1440 від 10.09.2003 р. Отже, вищестоящі керівники на чолі з Писаруком достеменно знали, що Бахматюк і компанія замилюють очі, та попри це написали у висновку, ніби все гаразд, і прийняли рішення про надання кредиту.

Активні слідчі дії, що спричинили широкий резонанс, почалися 11 листопада 2019 року, коли детективи НАБУ затримали низку фігурантів і повідомили їм про підозру. Вищий антикорупційний суд усім їм обрав різні запобіжні заходи, зокрема Олександру Писаруку випала застава в сумі 5 мільйонів гривень. Варто зазначити, що цей чоловік у 2016 – 2019 роках, тобто після того як звільнився з Нацбанку, але ще не прийшов у «Райффайзен банк Аваль», працював у структурах Міжнародного валютного фонду у Вашингтоні, а тому вважався доволі авторитетною фігурою у фінансових колах. Дана обставина змушувала сторону обвинувачення оперувати виключно беззаперечними доказами, аби відповісти на звинувачення в терорі щодо корифея банківської справи.

Досудове розслідування було завершено в липні 2021 року, коли стороні захисту були відкриті його матеріали, з якими її представники досі не спромоглися ознайомитися. Нацбанк проходив по справі як потерпілий, але в його керівництва все ж таки спрацювала корпоративна солідарність і воно відмовилося подавати цивільний позов про стягнення заподіяних йому збитків, оскільки, мовляв, процес стягнення заставного майна ще не завершено, а заборгованість по кредиту ще не визнана безнадійною. Замість нього це зробила Спеціалізована антикорупційна прокуратура, яка має таке право відповідно до положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», тільки сума позовних вимог становить уже 1,366 млрд грн, тобто, з процентами, які наросли за цей час.

Привіт з «веселих» дев’яностих

Новітня історія України налічує лише один випадок обвинувального вироку для чиновника такого рангу як Писарук: це сталося 15 травня 2003 року, коли за перевищення повноважень (стаття 365 ККУ в редакції 1960 р.) до 5 років позбавлення волі був засуджений Володимир Бондар, який у 1995–1999 роках обіймав посаду першого заступника голови Національного банку України: з його вини у 1997 році двом іноземним банкам були видані два завідомо безнадійні кредити на суму 90 млн доларів, які не були повернуті. Але ця густо замішана на політиці історія стала наслідком грандіозного міжнародного скандалу. Якраз тоді, готуючись до чергових президентських виборів, Республіканська партія США нещадно критикувала адміністрацію президента Білла Клінтона за те, що вона марно розтринькує гроші платників податків, зокрема, допомагає Україні коштами, які потім розкрадаються тамтешніми корумпованими чиновниками. Як приклад, наводився той факт, що отримавши гроші МВФ, очолюваний Віктором Ющенком Нацбанк поклав його під шість відсотків річних в один «правильний» кіпрський банк, в якого потім очолюване Ігорем Мітюковим Міністерство фінансів узяло кредит, але вже під двадцять відсотків річних.

Верховна Рада України у зв’язку з цим створила спеціальну парламентську комісію, яка в своїй доповіді частково підтвердила наведені факти, але для того, щоб зняти Ющенка з посади не вистачило голосів – потім розповідали, що йому за це довелося дорого розплатитися з певною групою депутатів, а саме віддати їм на розграбування свій улюблений банк «Україна». Паралельно тривало й прокурорське розслідування, яке вигребло з Нацбанку стільки компромату, що хоч кожного другого ставляй до стінки. Та оскільки зверху надійшла команда скоротити «розстрільний список» до мінімуму, то крайнім вирішено було зробити одного Бондара.