«СПРАВА» КИЇВСЬКОГО ПРИСЯЖНОГО ПОВІРЕНОГО ЛЬВА КУПЕРНИКА

У боротьбі з революційним рухом політична поліція царської Росії широко використовувала перлюстрацію як істотне джерело отримання інформації не лише про діяльність опозиційних організацій, а й настрої серед населення, а також у різних громадських і політичних колах. Оцінюючи її роль і значення в справі політичного розшуку, перший головний начальник III відділення і шеф жандармів О. Х. Бенкендорф ще в 1840 році писав: «Перлюстрація — це є один з найголовніших засобів до відкриття істини; представляючи таким чином спосіб до припинення зла в самому її початку, вона служить також покажчиком думок і способу мислення публіки про сучасні події і про різні урядові заходи та розпорядження».

«Чорні кабінети»

Перший «чорний кабінет» — приміщення, де розпечатувалися й переглядалися листи, з’явився на Петербурзькому поштамті за царювання Катерини ІІ, а пізніше їх відкрили у Варшаві, Москві, Одесі, Києві, Тифлісі, Томську та інших містах імперії.

Серед фігурантів «чорних кабінетів» значився й письменник граф Лев Миколайович Толстой. Починаючи з кінця ХIХ століття вся кореспонденція, яка надходила до нього і яку він відсилав як у Москві, так і в Ясній Поляні, за вказівкою спецслужб підлягала перлюстрації.

Про перлюстрацію листів Л. М. Толстого відверто писав у своїх мемуарах випускник юридичного факультету Київського університету, останній директор Департаменту поліції Російської імперії О. Т. Васильєв. Він, зокрема, наголошував, що «протягом деякого часу всі листи Льва Толстого роздруковувалися й фотографувалися цензором, а деякі з його послань, в яких письменник висловлював свої антивоєнні погляди, були представлені на розгляд імператору».

У фондах Центрального державного історичного архіву України (ЦДІАК України) зберігаються близько 300 справ, пов’язаних з ім’ям Л. М. Толстого, в тому числі й ті, що мають безпосереднє відношення до перлюстрації його листів. Матеріали цих справ дають можливість дослідникам ознайомитися з маловідомими епізодами з життя великого російського письменника і внести деякі уточнення в його біографію та творчий доробок. Завзяті жандарми, розкидавши по багатьох містах імперії «чорні кабінети», навряд чи припускали, що їх «продукція» значною мірою буде допомагати майбутнім дослідникам «відкривати істину». Про одну з таких поліцейських справ і піде мова попереду.

Депеша із Санкт-Петербурга

Отже, 12 вересня 1903 року начальник Київського охоронного відділення, жандармський підполковник Олександр Іванович Спиридович, розбираючи в своєму робочому кабінеті ранкову пошту, звернув увагу на депешу, яка прибула із Санкт-Петербурга. Обережно розрізавши конверт, він вийняв два листи й почав читати. На офіційному бланку Департаменту поліції виконувач обов’язків директора повідомляв наступне: «ДИРЕКТОР Совершенно секретно. Департамента полиции Господину начальнику № 8214 Киевского охранного отделения 7 сентября 1903 г. Препровождаю при сем Вашему Высокоблагородию совершенно доверительно для сведения и соображений копию с полученного агентурным путем письма присяжного поверенного Льва Куперника из Киева от 25 минувшего августа к графу Льву Толстому в Москву.  И. д. Директора (підпис не розбірний)».

На другому папері, що додавався до департаментського листа, розкривався зміст листа Л. Куперника до графа Толстого: Копия из полученного агентурным путем письма присяжного поверенного Льва Куперника, г. Киев от 25 августа 1903 г. к графу Льву Николаевичу Толстому в Москву.

«Вы, может быть, читали в «Миссионерском обозрении» статьи Ивана Кронштадтского. Из трех киевских газет они были перепечатаны в одной. Бесстыдное произведение изувера возмутило меня, и я решил написать ему ответ. К моему удовольствию, цензура лишь слегка урезала, но все же пропустила его. Ставлю себе в особую честь доставить Вам мою заметку и позволю себе просить Вас быть столь добрым и прислать мне Ваше «Обращение к духовенству», которое я не смог достать. Киев, Николаевская ул., д. 9».

Саме ці два документи, отримані із департаменту поліції, й стали підставою для заведення Київським охоронним відділенням оперативної справи № 671, на обкладинці якої було написано: «Куперник Лев Абрамович — присяжний повірений. Розпочато 12 вересня 1903 р.».

Через кілька днів пристав Дворцової поліцейської дільниці м. Києва отримав з місцевої охоронки цілком таємне розпорядження, підписане підполковником Спиридовичем. У ньому, зокрема, пропонувалося «зібрати негласним шляхом і повідомити при цьому відомості про особу, знайомства та родинні зв’язки присяжного повіреного Льва Куперника, що проживає в будинку № 9, по Миколаївській вулиці ».

Майже два з половиною місяці начальник Київського охоронного відділення очікував відповіді на свій запит і лише 5 грудня отримав необхідні відомості про Л. А. Куперника. Пристав Дворцової поліцейської дільниці «мав честь повідомити Його Високоблагородію», що поки вдалося встановити негласним шляхом за присяжним повіреним, комерційним секретарем Львом Абрамовичем Куперникм такі відомості: він міщанин від роду, 50 років, проживає в будинку № 9, по Миколаївській вулиці, походить із євреїв, але прийняв православ’я, одружений на жительці м Воронежа Наталії Крашенніковій, що походить із дворян, має доньку Надію, яка живе при ньому, а також доньку Ганну, яка вчиться на медичних курсах Петербурзького жіночого медінституту. Далі повідомлялися відомості про тещу Куперника — Надію Аполонівну Крашеннікову, яка мешкає у Воронежі, його брата, сестру і батька, що живуть у Києві.

Найцінніші відомості, які цікавили охоронку, містилися в кінці доповіді, де повідомлялося про розпорядження київського поліцмейстера від 28 листопада 1893 року № 2943, в якому говориться, що Л. А. Куперник знаходився під таємним наглядом поліції, від якого був звільнений 27 березня 1902 року. Закінчуючи свою доповідь, пристав відверто симпатизував Льву Абрамовичу: «Нічого поганого, в діях Куперника і поведінці під час проживання в районі Дворцової дільниці, не помічено. За своєю професією і видатною адвокатською діяльністю він часто виїжджає з Києва в різні міста для захисту судових справ, — писав він».

Хто такий Лев Куперник?

А тепер доповнимо поліцейські відомості деякими деталями з біографії Л. А. Куперника, в тому числі й пов’язаними з ім’ям Л. М. Толстого.

Куперник Лев Абрамович (1845–1905 рр.) — юрист, адвокат, громадський і театральний діяч, публіцист, кореспондент і адресат Л. М. Толстого. Народився в м. Вільно в заможній купецькій сім’ї. Після закінчення в 1865 році юридичного факультету Московського університету був зарахований кандидатом на судові посади при Московському окружному суді. Потім перебував помічником присяжного повіреного, присяжним повіреним округу Московської судової палати. У 1877 році переїхав до Києва, де продовжував займатися адвокатурою. Деякий час проживав в Одесі, а з 1896 року і до кінця життя — знову в Києві.

У той час (наприкінці ХІХ століття) присяжний повірений Лев Куперник вважався одним із корифеїв російської адвокатури, авторитетним криміналістом і цивілістом, видатним судовим оратором. Коли Лев Абрамович жив в Одесі, то в місті ходив жарт: «Одеський адвокат Куперник — відомий всіх плевак суперник», натякаючи на Ф. М. Плевако, який вважався тоді зразком адвоката. Сучасники називали Куперника також «улюбленцем киян». Він брав участь у багатьох резонансних кримінальних і політичних судових процесах: щодо членів народовольчого гуртка «долгушинців» (1874 р.), про зловживання в Московському ссудному комерційному банку (1876 р.), зграї шахраїв з «Клубу чорних валетів» (1877 р.), учасників «Чигиринської змови» (1877 р.), «процесі 12-ти» (1884 р.), про єврейські погроми в Кишиневі (1903 р.), про повстання моряків на навчальному кораблі «Прут», які підтримали бунтівний броненосець «Потьомкін» (1905 р.), тощо.

Лев Абрамович підтримував зв’язки з революційними організаціями як у Росії, так і за кордоном, зокрема з лондонським «Фондом Вільного російського друку», засновником якої був С. Кравчинський. Після направлення в 1879 році особистого листа київському генерал-губернатору М. І. Чорткову з вимогою припинити практику застосування смертної кари стосовно учасників революційного руху, Куперник довгі роки знаходився під таємним поліцейським наглядом. У кінці 90-х років він звернувся з листом до імператора Миколи ІІ, в якому пропонував провести конституційну реформу, скликати Земський собор і заснувати відповідальний перед ним Кабінет міністрів.

Водночас Л. А. Куперник активно співпрацював з редакціями багатьох періодичних видань: «Юридичним вісником», «Юристом», «Зорею», «Київської газетою», «Київськими відгуками» тощо. Він обирався почесним головою всеросійського з’їзду криміналістів в Петербурзі, членом кількох юридичних товариств, гласним Київської міської думи, членом Київського товариства грамотності тощо. Окрім того, Лев Абрамович був у дружніх стосунках з багатьма відомими музикантами, співаками, акторами, мав славу мецената й пропагандиста вітчизняної культури. Серед його друзів були співаки Ф. Шаляпін, І. Тартаков, М. Медведєв, композитори М. Рубінштейн, П. Чайковський та інші.

Як уже зазначалося Куперник вів переписку і з Л. Толстим. Відомо принаймні про два його листи, адресовані Льву Миколайовичу. Перший лист від 7 листопада 1892 року Лев Абрамович відправив у Ясну Поляну з Одеси. У ньому він розповідав про себе, про інтелектуальне життя в місті і просив дозволу поставити комедію письменника «Плоды просвещения» в міському театрі. Згідно позначки на його листі, відповідь він отримав від доньки письменника Тетяни Львівни, але яку саме, на жаль, невідомо.

Виступ на захист Толстого

На другому листі Куперника до Толстого, яке було перлюстроване співробітниками московського «чорного кабінету», зупинимося більш детальніше. Його написання передували наступні події. В середині серпня 1903 року в петербурзькому двотижневому релігійному журналі «Місіонерський огляд» (№ 12) була надрукована стаття протоієрея кафедрального Андріївського собору в Кронштадті Івана Кронштадтського (в миру Іван Ілліч Сергєєв). Називалася стаття «Відповідь пастиря церкви Льву Толстому на його «Звернення до духовенства», в якій автор піддавав анафемі « безбожну особистість» графа Толстого, збочену «до потворності, до огиди», і його, «жахливе богохульство». Через кілька днів стаття офіціозного проповідника й члена «Союзу руського народу» була передрукована багатьма виданнями, в тому числі й газетою «Київське слово» (20 серпня, № 5612). Прочитавши пасквіль проповідника, Куперник виступив на захист письменника, опублікувавши в «Київській газеті» 24 серпня 1903 року досить об’ємну статтю «Зразкова полеміка», в якій, зокрема, писав: «Не беруся судити, наскільки Толстой протицерковний … Як моральна особистість він занадто добре відомий не лише в Росії, але й у всьому світі, який жадібно прислухається до кожного слова Толстого, і не тільки слова художника, а й до слова мораліста, глибокого знавця людської душі, який вчить людей добре й чесно жити — звичайно, як він це розуміє, і з чим, ще більше зрозуміло, можуть не погоджуватися багато». Автор статті також стверджував, що протоієрей Іоанн Кронштадтський «у своїй полеміці з графом Толстим застосовує заборонені прийоми: лайку, голословні й невірні цитати».

Наступного дня після виходу газети Куперник відправив у Москву Льву Миколайовичу листа, який незабаром і був перлюстрований співробітниками московського «чорного кабінету», а його копія направлена начальнику Київського охоронного відділення «до відома та міркувань». Говорячи про цей лист Куперника до Толстого, слід сказати, що в літературі висловлювалося твердження, що письменник його не отримав. Так, відомий історик професор М. О. Троїцький, який вперше опублікував цей лист, стверджує, що «лист Куперника до Толстого від 25 серпня 1903 року не дійшов до адресата, і тому він залишвся невідомим … для самого Толстого»

Із таким твердженням шановного професора не можна погодитися. Як свідчать матеріали відділу рукописів Державного музею Л. М. Толстого  в Москві, в одному з його фондів зберігаються два листи адвоката Л. А. Куперника до Льва Миколайовича. На конверті, надісланому з Києва 25 серпня 1903 року, є позначка, залишена письменником червоним олівцем: «Послать к духовенству»

Володимир ЧИСНІКОВ, спеціально для ЮВУ

Джерело: ЮВУ