Лауреатами Нобелівської премії з економіки 2024 року стали три економісти, що працюють у США — Дарон Аджемоглу, Саймон Джонсон і Джеймс Робінсон. Вони розділять премію $1,1 млн за дослідження відмінностей у добробуті країн та визначення надзвичайної важливості економічних та політичних інститутів для процвітання суспільств. Присудження премії авторам бестселера про причини багатства і бідності народів на тлі закликів, що наполегливо звучать у західному суспільстві, до скорочення розриву в доходах між державами стало цілком логічним кроком Нобелівського комітету.
Шведська королівська академія наук ухвалила рішення вручити премію пам’яті Альфреда Нобеля з економіки Дарону Аджемоглу, Саймону Джонсону (обидва — Массачусетський технологічний інститут, США) та Джеймсу Робінсону (Університет Чикаго, США). Премію вручено за «дослідження того, як формуються громадські інститути і як вони впливають на процвітання». Академія пояснила, що роботи вчених дозволили зрозуміти причини різниці у добробуті між країнами, продемонстрували важливість громадських інститутів для успіху країни.
Зазначимо, що, на відміну від попередніх вручень «економічного Нобеля», цього разу він дістався економістам, відомим не лише вузькому академічному середовищу, а й широкому загалу. 57-річний американський економіст Дарон Аджемоглу, який народився і вчився в Туреччині, і 64-річний британський економіст Джеймс Робінсон — автори політекономічного бестселера, що вийшов у 2012 році, «Чому одні країни багаті, а інші бідні». Третій лауреат — 61-річний британо-американський економіст Саймон Джонсон відомий не лише як автор публікацій у масових ЗМІ (The New York Times, The Washington Post, The Wall Street Journal та інші), а й тим, що служив головним економістом Міжнародного валютного фонду .
Наскільки бідність викликається владою держави над суспільством
Обґрунтовуючи нагороду, Нобелівський комітет пояснив, що премія у розмірі 11 млн шведських крон (приблизно $1,1 млн) дісталася лауреатам, зокрема, за вивчення економічних наслідків процесу колонізації. Зазначимо, ця хвороблива для багатьох країн тема ніколи не вміщалася в рамки наукової дискусії, а останнім часом переосмислюється і часто експлуатується не лише в екс-колоніях та колишніх метрополіях.
Нагадаємо, причини багатства та бідності таких країн Аджемоглу та Робінсон побачили у різних підходах європейських колонізаторів минулих століть до своєї «видобутку».
В одних випадках їх цікавили лише ресурси (йдеться, наприклад, про іспанців у Південній Америці) і нова еліта формувала екстрактивні інститути (політичні та економічні системи), що дають швидкий, але недовговічний результат. Основна частина суспільства із процесу прийняття політичних рішень та розподілу доходів виключалася.
В інших випадках (наприклад, британці в уже не настільки багатій на ресурси Північної Америки) колонізатори (частково, мабуть, вимушено) формували інклюзивні інститути і отримали вигоду в довгостроковій перспективі. Йдеться про надання широким верствам суспільства економічних та політичних прав. На думку нових лауреатів, саме другий варіант стимулював інновації та в результаті приніс країнам процвітання та демократію.
Вони наполягають, що за відсутності плюралістичних політичних інститутів сталий розвиток неможливий.
Повідомляючи про важливість робіт лауреатів, Нобелівський комітет не втримався від широких простір для тлумачень політичних узагальнень. «Коли постає загроза революції, правляча верхівка хоче залишитися при владі і намагається заспокоїти громадян, обіцяючи провести економічні реформи»,— заявив комітет. Громадяни, однак, владі не вірять, і в них залишається єдиний вихід — «передача влади та встановлення демократії».
Саме присудження премії економістам, популярність яким принесло формулювання демократичних ідеологем економічної політики, також має політичний крок. Дарон Аджемоглу вчора не приховував, що сприймає нагороду в ідеологічному ключі: за його словами, громадські інститути та влада закону в багатьох частинах світу слабшають. «Країни з демократичними формами правління чекають суворих часів, і важливо, що найкращі результати такого держуправління вселяють надію на демократію у більшу кількість людей», – зазначив лауреат.
Адже моглу після бестселера про важливість інститутів у співавторстві з Джонсоном написав книгу «Влада і прогрес», присвячену аналізу впливу на бідність і нерівність вже технологічного прогресу — знову ж таки у зв’язку з інституційним устроєм країн. Менш відомі роботи нинішніх нобеліатів значною мірою присвячені тому ж пошуку рівноваги між державою та суспільством задля економічного розвитку.
При цьому досвід побудови надефективної держави, озброєної ІІ та інформаційними технологіями за слабкого інституційного забезпечення автори могли б частково вивчити на кейсах розгорнутої в Росії цифровізації влади. ІІ-модулі в держуправлінні (у складі численних держінформсистем) вже активно тестуються, а дефіцит зворотного зв’язку з громадськими інститутами, що визнаний самими чиновниками де-факто створює експериментальний майданчик для перевірки концепцій вчорашніх нобеліатів.
Джерело: За публікаціями у ЗМІ
Коментарі
Loading…