Справедливий суд для військовополонених: досвід для української системи правосуддя

—  Чи готові українські суди переслідувати військових злочинців і як може Україна гарантувати розслідування та винесення вироку за міжнародними стандартами?

—  Це проблемне питання: але юстиція каже, що готова. Водночас справи військовополонених розглядають суди найнижчого рівня – окружні. Попри згуртованість та кваліфікацію українських суддів, все ще бракує знань.

Деякі речі варто змінити. Потрібно створити один суд, наприклад, у Києві, який би спеціалізувався лише на військових злочинах. Судді в найкоротші терміни отримуватимуть відповідну кваліфікацію та навчання. Тоді у суспільства та міжнародної спільноти буде менше питань щодо якості розслідувань і вироків.

До 2022 року правосуддя мало займалося військовополоненими. Було зрозуміло [після російського вторгнення 2014 року], що людей будуть обмінювати на українських солдатів. Були індивідуальні суди, переважно заочні. У деяких випадках після винесення судом вироку українська прокуратура звернулася до Росії з проханням виконати свої заходи. Проте Росія відхилила всі клопотання про виконання цих процесуальних рішень.

Ми маємо зрозуміти вимоги міжнародного гуманітарного права до 2022 року. Так збройний конфлікт і боротьбу з тероризмом треба розрізняти, хоча вони існують одночасно.

Самопроголошені Донецьку та Луганську народні республіки визнали терористичними організаціями. А сепаратистів – військовополонених визнавали злочинцями та притягували до відповідальності за участь у незаконних збройних формуваннях.

—  Чи змінилася політика України щодо військовополонених?

—  У перший місяць повномасштабного вторгнення дії всіх російських бойовиків помилково кваліфікували як посягання на територіальну цілісність і незаконний перетин кордону.
До російських військових ставилися як до злочинців, хоча вони мали бойову недоторканність. Офіс генпрокурора після консультацій з міжнародними та національними фахівцями був змушений внести значні зміни. Проведено координаційні наради з органами прокуратури всіх рівнів та Збройними Силами України.

Відтоді зберігається імунітет учасника бойових дій. Якщо особа брала участь у судових діях і не порушувала законів і звичаїв війни, то за нормами Женевської конвенції вона розглядалася як полонена.

Якщо особа вчинила військові злочини, і це було доведено, вона має бути притягнута до кримінальної відповідальності. Ця категорія військовополонених може підлягати обміну лише у виняткових випадках. Я б сказав, що українська політика щодо військовополонених еволюціонувала і наразі відповідає міжнародному праву.

—  Чи відбирають російських військовополонених для обміну? Чи є прописана процедура?

—  Міжнародне право не регулює обмін військовополоненими – і не забороняє його. Як правило, після завершення збройного конфлікту військовополонених необхідно репатріювати. Але якщо це станеться раніше, це тільки вітається.

Обмін залежить від домовленостей політичної влади двох ворогуючих країн. В Україні запроваджено лише одне нормативне правило: Генеральна прокуратура має погодити обмін військовополоненими, підозрюваними у вчиненні військових злочинів.

Обмін можливий на будь-якому етапі. Якщо деякі підозрювані вчинили військові злочини, розслідування та судове переслідування мають продовжуватися. Але це буде відповідальністю приймаючої країни. Зрозуміло, що Росія не буде далі розслідувати злочини чи відправляти своїх військових у в’язниці, але це їхній обов’язок.

—  Росія переслідує українських військовополонених?

—  Ми не маємо доступу до матеріалів і навіть до самих вироків. Оцінити їх законність неможливо. Наскільки мені відомо, більшість вироків є незаконними, тому що Росія переслідує військовослужбовців, які користуються недоторканністю.

Україна не має інформації про те, що вони вчиняли військові злочини, як і росіяни, я підозрюю. Повторюю, це порушення імунітету. Участь у збройному конфлікті не робить солдата злочинцем. Якщо Росія вигадує інформацію про військові злочини, це є фальсифікацією доказів і призведе до несправедливого суду.

—  Чи можна притягнути Росію до відповідальності за насильство над українськими військовополоненими?

—  Жорстоке поводження з військовополоненими є порушенням законів і звичаїв війни. Відповідальність за ці злочини несуть конкретні особи російської армії. Їх імена добре відомі як з відкритих джерел, так і з даних розвідки.

Наразі ми ініціюємо заочний процес притягнення до відповідальності. Ми очікуємо, що їх фізично затримають в Україні, або що російська влада (звичайно, не ця, а нова) рано чи пізно видасть військових злочинців Україні чи іншим країнам.

Ми не полишаємо надії на відновлення справедливості. Міжнародні злочини не мають терміну давності, тому що іноді варто просто почекати, і нова влада видасть «старих» злочинців. Наприклад, у 2002 році Сербія добровільно видала Міжнародному кримінальному суду Слободана Мілошевича.

—  Як можуть міжнародні партнери допомогти українським судам забезпечити справедливий розгляд військових злочинів?

—  Вони вже допомагають. Наприклад, спільно з Україною працюють іноземні слідчі за мандатом Міжнародного кримінального суду. Інші групи слідчих також працюють над конкретними епізодами військових злочинів від імені інших країн. Разом вони працюють над переслідуванням військовополонених у національних судах, Міжнародному кримінальному суді та інших юрисдикціях.

З Україною відбувається постійний обмін інформацією та доказами. Але нам потрібно більше людських ресурсів – спеціалістів, які готові працювати тут, в Україні.

Російські військові злочинці також можуть переслідуватися в країнах, які визнали універсальну юрисдикцію щодо міжнародних злочинів. Наприклад, Німеччина вже просить екстрадиції деяких полонених російських пілотів, які також бомбили мирне населення в Сирії. Можливо, частина військовополонених буде переведена в іншу юрисдикцію.

За публікаціями у ЗМІ.