Ті самі граблі…

Деякі неупереджені думки щодо минулого з’їзду адвокатів України

Пройшло майже півтора місяця, відколи завершив роботу з’їзд адвокатів України. Як найвищий форум у системі органів адвокатського самоврядування, він заслуговує і на найприскіпливішу оцінку як підготовки та проведення, так і результатів його впливу на діяльність адвокатури. Ця оцінка суперечлива й неоднозначна.

Досі, хоч часу сплило чимало, рішення з’їзду не оприлюднені, протоколи його засідань відсутні на сайті Національної асоціації адвокатів України, а тому говорити про зміст актів з’їзду можна лише з проектів , бо стенограми з’їзду не опубліковано. Так звана текстова трансляція, яку подала «Юридическая практика», — це чи не єдине джерело для аналізу, що відбувалося на з’їзді. І це прикро, бо складається враження, що це був не з’їзд, а якась підпільна сходка, де хутенько обрали, кого хотіли й розійшлися  по номерах готелю.

Отже, першим і надзвичайно важливим кроком Ради адвокатів України має бути негайне оприлюднення стенограми з’їзду й усіх прийнятих рішень, хай які вже вони є, але їх слід опублікувати, щоб адвокатська спільнота могла спитати делегатів, за що вони голосували.

З’їзд збирався для звіту про роботу за майже п’ятирічку, але будь-якого обговорення, не кажучи вже про дискусію не було. За годину і звіт заслухали, і встигли все «затвердити». Думаю, це не результат хорошої підготовки з’їзду, а консерватизм делегатів, німого «одобрямс» ними всього, що їм надали «в пакеті».

Після «схвалення» — одразу й до обрання приступили, як розписано. Так само було і в листопаді 2012-го, коли після «прийняття» Статуту НААУ одразу приступили до безальтернативного, ручного голосування. Колись один письменник писав своєму сину з острова Капрі: «Ти поїхав, а висаджені тобою квіти ростуть». Так і в нас — Портнов поїхав, а діти, посаджені ним на престол, ростуть в адвокатурі. Якби ж як квіти, а так…

Як на мою думку, обрання керівництва Ради адвокатів України та інших органів, які обирає з’їзд, було вкрай недемократичним, я б навіть сказав вульгарним. Уже не кажу про якусь альтернативну оцінку, дискусію щодо програм кандидатів, обговорення їх ідей, цього не було й близько. Сама процедура голосування за всі органи — відкритим способом є вкрай ганебною для адвокатури і з’їзд мав би тут показати приклад для всіх, як від неї відходити. На жаль, ні. Ручне голосування, а не таємне бюлетнем, дискредитує сам інститут виборності, принижує тих, кого обирають, а ще більше тих, хто обирає. Якщо така «процедура» апробована з’їздом, значить на всіх конференціях у регіонах, бо ж вони на черзі, буде те саме, всі бачать, що «на верху» так є і це стає нормою. Добре це чи погано? Може й справді не варто змагатися кандидатам, їх програмам, а хутко проголосувати і на фуршет? Думаю, що ні, це шлях в нікуди.

Відсутність таємного голосування — біда нашої нинішньої адвокатури. Винні в цьому — її «лідери» (так, у всякому разі, вони іменують себе в численних як передз’їздівських, так і післяз’їздівських інтерв’ю), які як вогню бояться таємного голосування. Так сталося й цього разу. А започаткована ця зловісна й украй ганебна традиція на так званому установчому з’їзді в листопаді 2012 року, і сподіватися від тих, хто «нагнув» адвокатуру тоді, змін у 2017-му, було марно. Але соромно за те, що делегати, які вважають, що репрезентують адвокатуру, так і залишилися зігнутими, не хочуть випростатися, були проти таємного голосування, бо представляли вони самих себе: в кожній делегації — керівники регіональних рад, КДКА, члени рад, і таке представництво швидше нагадує не з’їзд, а чергову нараду, яку проводить РАУ, тільки дещо розширену.

Безпосередня демократія в адвокатурі має бути усвідомленою потребою кожного, якщо ми хочемо вберегти цей інститут від волюнтаристів і випадковостей.  Унікальність адвокатури якраз і є в тому, щоб кожен міг вільно висловити свою волю  через таємність голосування. З ким би з керівників місцевих осередків адвокатури я не спілкувався, ніхто з них не хоче таємного голосування. Відкритість голосування — пляма, яку поставили на знамені української адвокатури її лідери. Не дивно, що ми не бачили, щоб у її керівні органи йшли справді яскраві особистості, яких із-поміж адвокатів немало. Скоріше ідуть ті, хто прилаштувався до її фінансів і кому там добре.

На з’їзді, що відбувся в червні, делегати навіть не допустили до зали одного з кандидатів на посаду голови, а другому довелося пробиватися на трибуну з кулаками. І якщо керівництво РАУ мовчало й тішилось з такої «демократії», то якби критично я не ставився до пані Рафальської чи пана Бойка, я не можу вважати демократично обраною нинішню Раду, скоріше схильний вважати обране в такий спосіб нинішнє керівництво РАУ — узурпацією адвокатського самоврядування при мовчазній згоді делегатів з’їзду. Думаю, що нинішня голова РАУ, цілком можливо, була б обрана і при таємному голосуванні, бо реального опонування їй не було, але спосіб, в який її кандидатуру було «просунуто», мені нагадує сценарій 2012 року, тільки вже інші руки й інші голови його реалізовували. Легітимність такого обрання, делікатно кажучи, є сумнівною, незважаючи на перевагу голосів.

Звісно, результати голосування засвідчили й відсутність підтримки інших кандидатів — Інни Рафальської і Петра Бойка, але це лише підкреслює недемократичність з’їзду і сформованих ним органів, а також вимагає докорінного перегляду закону про адвокатуру. Очевидно, що саме в законі слід передбачити механізми для таємного голосування на виборах в усі органи адвокатського самоврядування, бо, як свідчить практика останніх з’їздів, делегати (читай — голови регіональних рад, КДКА і РК) ніколи не віддадуть цього шматка торта адвокатам. І з’їзд 9 червня цього року є новим підтвердженням того, що українська адвокатура потребує змін фундаментальних, і що без змін у законі жодні з’їзди адвокатів й обрані на них так звані «лідери» на такі зміни нездатні.

Ми маємо ті самі граблі, на які наступили в 2012 році, і вони у руках тих самих грабарів. І від того сумно.

Сергій Сафулько, адвокат, заслужений юрист України

Джерело: ЮВУ