Земельна реформа: гра в імітацію

Чому ажіотаж навколо земельної реформи — лише самообман

Практично відразу після останнього візиту Петра Порошенка до Вашингтона спершу у вузьких, а потім вже і в широких колах поширилася блага вість про те, що земельна реформа скасовується, бо гарант таки домовився з МВФ виключити вимоги про запуск ринку сільськогосподарських земель із підписаного в минулому році меморандуму. Агробізнес з полегшенням видихнув, бо великий розпродаж земель йому в найближчі років п’ять уже точно не потрібен — зайвих грошей для придбання орендованих земельних масивів немає в принципі, а перспектива появи на полях нових землевласників з істотно вищими запитами ніж нинішні пенсіонери-орендодавці, занадто вже лякає.

Якщо ж розглянути всю епопею із залученням Міжнародного валютного фонду до спроби лібералізації земельних відносин в нашій країні, що провалилася то механіка цього процесу, як часто буває, виявилася не позбавлена елементів сюрреалізму. Почнемо з того, що МВФ (як і багато інших міжнародних організацій) ставиться до нашої держави (як і до багатьох інших країн, що розвиваються) з м’якою люб’язністю лікаря, якому доводиться спілкуватися з пацієнтом, що страждає нав’язливими неврозами, розладом особистості і легкою розумовою відсталістю.

Від хворого не вимагають адекватності тут і зараз, а головний принцип — не нашкодити. Більшість же рецептів для терапії придумуються, виходячи з довірчого спілкування з пацієнтом, — авось потрохи, маленькими кроками можна буде вивести його на шлях одужання.

Тому, якщо вже по-чесному, МВФ завжди хвилювала переважно макрофінансова стабілізація нашої країни, а відкритий ринок сільгоспземель для цього зовсім не обов’язковий. Більше того, в короткостроковій перспективі він навіть є річчю досить шкідливою, адже більше продукції від його запуску ніхто виробляти не почне, а ось витрати підприємців і фермерів на доступ до земельних ресурсів істотно зростуть. І тому, коли українська влада в минулому році сама попросила порекомендувати йому зняти мораторій на відчуження сільгоспземель, МВФ зі Світовим банком, хоч і, переглянувшись, знизали плечима, але вельми обтічно записали відповідне побажання в меморандум.

Навіщо керівництво країни рік тому просило Міжнародний валютний фонд рекомендувати нам зняти мораторій, зараз вже мало хто згадає. З одного боку, хотілося приміряти імідж таких собі радикальних реформаторів в очах заокеанських партнерів, з іншого Банковій не давали спокою приємні спогади про те, як у Верховній Раді під гаслом «Цього вимагає МВФ!» у перші постмайданівські роки вдавалося протягнути практично без обговорення деякі дуже важливі законопроекти. Ну а із внутрішньополітичної точки зору, дуже великим було бажання поставити перед неслухняним урядом Гройсмана завдання з розряду піди туди, не знаю куди, принеси те, не знаю що. Щоб у подальшому з неприхованим задоволенням спостерігати за формуванням іміджу землепродавця у Прем’єр-міністра.

Уряд спершу знехотя, а потім усе активніше почав імітувати підготовку до запуску ринку сільськогосподарських земель: із кінця 2016-го створювалися робочі групи, готувалися законопроекти, проводилися прес-конференції, щоб у сторонніх спостерігачів виникло стійке враження неминучості реформи. Але вже ближче до кінця весни до керівництва країни потроху дійшло, що форсувати запуск ринку не вдасться в принципі. Зрештою, рішення повинна приймати Верховна Рада (а зовсім не Кабмін з НБУ, які підписують меморандуми). А у вітчизняному парламенті навіть у кращі часи голосів за зняття мораторію ніколи б не знайшлося. Депутатський корпус дуже тонко відчуває «політичну токсичність» теми ринку земель, а тому бажаючих проголосувати за відновлення майнових прав власних громадян завжди критично мало.

Коли ж гасло «Не дамо продати рідну землю!» замайоріло на стягах кількох опозиційних політичних партій, стало остаточно ясно, що епопею із запуском земельного ринку треба потихеньку згортати, бо негативні наслідки для правлячих політичних сил почали б набувати більш масштабного характеру ніж планувалося спочатку.

Який можна зробити висновок? На жаль, коли б не це нікому не потрібне загравання з МВФ, питання лібералізації земельних відносин рухалися б у тихому й спокійному руслі. Того дивись без зайвого галасу й емоцій парламент прийняв би відповідне законодавство, сам мораторій плавно звели б нанівець, а громадяни і бізнес отримали б нову ступінь економічної свободи. Тепер же, якщо Конституційний Суд не допоможе (тут є великі сумніви), тож доведеться чекати наступних виборів до Верховної Ради, а як там, у новому складі парламенту, подивляться на тему мораторію, то ще як бабуся надвоє ворожила.

Байка про те, що вся ця хитра схема з МВФ була задумана нашим аграрним лобі, аби за допомогою супутнього суспільно-політичного галасу відкласти зняття мораторію ще на енну кількість років, категорично неправдоподібна — в нас зроду таких стратегів не водилося, а саме лобі навіть деякий час ходило злегка переляканим.

У цілому ж ситуація з ринком земель якнайкраще описується фразою моєї шкільної вчительки, яка в таких випадках казала: «Ви тільки подивіться на них — вчора вони виносили небіжчика, а сьогодні вже несуть назад».

Андрій Мартин, завідувач кафедри землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування України

Джерело: ЛІГА.net