Том Купер про плани Путіна

Путін все ще має перспективи рано чи пізно оголосити перемогу. І це все, що має для нього значення

Не хочу псувати вечірку, але гадаю, що настав час для серйозного аналізу ситуації в Україні. Я також думаю, що нам потрібно спробувати зрозуміти ситуацію з погляду Путіна. Насправді, так, суто з його погляду.

А чому, спитайте ви. Ну, нагадаю, цю війну проти України розпочав Путін виключно у своїх, путінських цілях. І найпершою є бажання залишитися нікому непозвітним. Непідзвітним нікому, особливо у Росії.

Якщо повернутися в минуле і обмежити його діяльність у цьому відношенні лише цього року, то «план А» полягав у тому, щоб повалити уряд у Києві та замінити його на «когось дружнього». Це не вдалось. План Б полягав у тому, щоб захопити всю Україну на схід від Дніпра, а також Херсон. Це не вдалось. «План С» полягав у тому, щоб завершити завоювання не лише Луганська та Донецька, а й Херсона та Запоріжжя. Але коли у Путіна закінчилися війська, вдалося реалізувати план «тільки» щодо Луганська та Херсона. Плани D, E і F були дещо зменшеними варіантами плану C, що стосувалися, насамперед, Донецька: таким чином, Путін постійно скорочував свої військові плани, поступово переорієнтуючись на Донецьку область.

Тим часом він має «план G»: захопити Херсон, Луганськ і залишити хоч щось у Запоріжжі — і зрештою отримати всю Донецьку область.

Для цього в нього просто не вистачило військ. Так, він увів під фанфари цей III армійський корпус. Він має намір додати ще один, до кінця цього місяця. Але в жодного з них не було ні «30?000», ні «90?000» військ, як широко стверджувалося. У III Армійському корпусі у разі близько 10 000−12 000 людина. Таким чином, цього все ще недостатньо для реалізації плану G — а Путін дуже хоче його реалізувати, як видно з безперервних (справді все сильніших) штурмів Бахмута і Піски в останні кілька днів.

Путіну начхати на втрати, але його хвилюють невдачі
Таким чином, йому довелося «знайти додаткові війська».

З іншого боку, попри всі обіцянки місцевих співчуваючих, Харків зробив путінським дирлевангерам що завгодно, тільки не привітний прийом. То навіщо тоді розбазарювати III армійський корпус у Харкові? Для чого?

Спробуйте «думати як Путін»: що може бути краще, ніж «покарати брехунів, заощаджуючи тим часом війська»?

Не турбуйтеся: я не купуюся на офіційну позицію Keystone cops у Москві (так автор називає Міністерство оборони Росії — НВ) щодо чергової «реорганізації» тощо.

Але не можна заперечувати, що Путін нічого не зробив, щоб зупинити звільнення східного Харкова останніми днями, при цьому весь час віддаючи накази про додаткові штурми Бахмута та Пєсков. І його дирлевангери у Херсоні теж міцно тримаються досі.

Отже, тепер огляд того, що було досягнуто:

— так, східна частина Харківської області до річки Оскол перебуває у процесі визволення Україною;

— так, ЗС РФ і допоміжні сили втратили до 8000-10000 військовослужбовців і великі запаси боєприпасів та інших припасів.

Але Путіна це не турбує. Навпаки: це ті самі ЗС РФ, які (з точки зору Путіна) з тріском провалили штурм Слов’янська з району Ізюму, не зумівши взяти його за три місяці (не кажучи вже про всі попередні невдачі; див. 41 САА в Чернігові, см .1-ю ГТА в Харкові та Сумах, потім знову в Попасній і так далі).

Путіну начхати на втрати, але його хвилюють невдачі. Для нього ЗС РФ — найбільший провал цієї війни (просто подивіться на обличчя Шойгу та Герасимова під час їхніх останніх спільних виступів із Путіним, і ви зрозумієте, про що я).

Навпаки, ВДВ, здається, уникли цього на Харківщині ціною «всього» двох слабких БТГ. З аналогічними втратами пішли «улюблені» путінські ПВК. СОБР та ОМОН справді постраждали. Усі разом «невдало, але терпимо» — з погляду Путіна. Навіть сепаратистам вдалося втекти. Найбільше постраждали ЗС РФ.

І нікому в Росії немає справи до ЗС РФ: це видатковий матеріал.

У свою чергу, сьогодні ВСУ виявляються настільки зайнятими єдиним забезпеченням безпеки території від Балаклії до Вовчанська, Білого Колодяза, Великого Бурлука та Дворічної (а це величезна територія), що вони не мають ні часу, ні сил продовжувати просуватися через Оскол на Сватове.

Повідомляється, що місто залишене російськими військами вже два дні, але українських військ там, схоже, теж немає: у кращому разі лише партизани та СЗГ.

Залишається тільки сподіватися, що у ЗСУ достатньо військ для продовження наступу у напрямку Піски-Радковського, Борової, Сватового та Сєвєродонецька. Я знаю, відхід росіян зі Студенок у напрямку району Пісків моніториться, наприклад, але я не бачу нічого про «використання можливостей» там: можливо, війська просто не можуть встигати за російським темпом?

Насамперед, протягом усього цього часу:

— росіяни (все ще) запекло пручаються будь-якому просуванню українців до Херсона, і

— тим часом запекло — вдень і вночі — штурмують Бахмут і на північний захід від Пєсков.

Отже, у мене поки що таке враження: «звичайно, повно помилок, але все ж таки»: відбувається великий «розмін території на війська». Щось на кшталт «позбутися марних невдах, некомпетентних військових і брехунів у східному Харкові в ім’я реалізації плану G».

Путін не став інформувати місцевих командирів ЗС РФ і не запрошував українців атакувати. Але як тільки вони це зробили, «його це цілком влаштувало».

Зважаючи на те, як події розвиваються зараз, його війська збираються встановити нову лінію фронту по річці Оскол; у Херсоні вони продовжують чинити опір, тим самим обіцяючи хоч якісь перспективи для завершення повного захоплення Донецька. Наступ українців коштуватиме часу ЗСУ, забере війська, необхідні для посилення Бахмута та Пєсков, і закінчиться тим, що їм доведеться перекидати додаткові підрозділи вздовж кордону з Росією — замість розміщувати їх на передовій.

Тобто. реалізація «плану G» поки що виглядає як мінімум можливою. Путін все ще має перспективи рано чи пізно оголосити перемогу. І це все, що має для нього значення.