Треба масова мобілізація, а не тусовки!

– Я в Україні служив чотири з половиною місяці. Потім повернувся додому в Ізраїль. І от тепер знову приїхав. Шлях, який подолав був дуже важкий. Коли прилетів у Молдову, мене затримали. Не дали в’їхати в Україну, зупинили на кордоні “Ви воюєте за Україну. І не можете в’їхати”. Приставили поліцейських, які ходили за мною два дні. Думав, що передадуть у російське посольство, – розповідає Денис. – Дзвонив, кому тільки міг. Так вдалося виїхати і дістатися до Польщі. Потім українські митники не пускали в Україну, мовляв був тут понад чотири місяці. Кажу, що я ж воював, дивіться документи. А вони “Ви могли перебувати 90 днів, а були 4,5 місяця”. Мене зсадили з поїзда посеред ночі. Мобільного зв’язку не було. Потім довелося їхати на інший пункт пропуску. Там можна було перетнути кордон лише на автівці. Їхали порожні чи напів порожні машини і ніхто не хотів узяти.

До 24 лютого ви жили і працювали в Ізраїлі. Чому приїхали в Україну?

У той день зателефонував друг, він мені як брат. Сказав, що перебуває в селі на Київщині, що там працюють ДРГ і йдуть обстріли. Що не може виїхати. Я приїхав 25 лютого і вивіз його з сім’єю. Потім ще евакуйовував людей. За цей час багато чого бачив – як стоять у чергах, як діти страждають, розстріляні машини з людьми біля Ірпеня, з табличками “Діти”. Вирішив залишитися і воювати за свободу цієї країни.

Як потрапили в Головне управління розвідки?

Раніше працював в Україні інструктором. Тренував один підрозділ. Тут багато друзів. Коли приїхав у лютому, подзвонив хлопцям і сказав, що залишаюся. Вони знають, що я військовий, де служив, чим займався. Мною зацікавилися і ГУР, і ССО і ще деякі підрозділи. Пішов у розвідку. Там запропонували створити свій підрозділ. До мене прикомандирували хлопців із батальйону “Стугна”, ще кілька ізраїльтян та американців.

Зачищали села, мінували дороги

Чим займалися?

Диверсійно-розвідувальною діяльністю у Донецькій і Харківській областях. Зачищали села, мінували дороги. Ще багато чим займалися.

Розкажіть про рівень підготовки російських військових, з якими доводилося “перетинатися” за лінією розмежування?

Не треба недооцінювати ворога. Є натреновані.

З початком повномасштабного вторгнення в Україну їдуть військові інструктори з Ізраїлю та воїни-добровольці. Який їхній досвід найбільш корисний?

З Ізраїлю їдуть переважно ті, хто мають якийсь стосунок до України. Вихідці звідси, які колись репатріювалися. Відслужили в Ізраїлі, а тепер хочуть допомогти. Або ті, у кого тут родичі, як у мене.

Ізраїль розташований в оточенні ворогів. Є великий воєнний досвід. Військові постійно тренуються. Тому ізраїльська армія вважається дуже сильною. Наші спеціалісти можуть допомогти українським.

В української армії є всі можливості стати найсильнішою в світі. Людський ресурс тут потужний

Нам часто ставлять у приклад Ізраїль, роботу того ж “Мосада”. Скільки часу треба, щоб ми досягли такого рівня?

Треба не час, а фахівці. Люди, які готові навчати. Українська армія може стати на порядок вище. Ізраїльська ще дуже сильна у технологіях. Вони займаються розробками. Але Україна отримує зброю з Європи і США. Є всі можливості стати найсильнішою армією світу. Людський ресурс тут потужний. Хлопці мотивовані і легко навчаються. Якщо серйозно цим зайнятися, то за пів року чи рік можна мати серйозні результати.

Якщо взяти для прикладу мене, то я готовий працювати уже. Україна для мене дуже важлива. Хочу, щоб ця країна жила.

Ворога треба не тільки вигнати. А ще й зміцнити кордони. Бо цей ворог другом уже ніколи не стане.

Чим відрізняється підготовка військових у наших країнах?

В Ізраїлі строкова служба триває роки. За цей час можна гарно підготувати солдата. Служать чоловіки і жінки. В Україні я б сьогодні мобілізував усіх чоловіків, які гуляють по країні, тусять в столиці, нічим не займаються. Має бути розподіл – хтось на кухні миє посуд, хтось відправляє посилки, хтось возить паливо, а хтось воює. Для цього потрібні навчальні центри. Відібрати, хто куди піде. Всім знайдеться робота і кожен буде корисним. Тим більше, що Україна перебуває у повномасштабній війні. В Ізраїлі це так працює.

В Ізраїлі після кожної операції, немає значення, вдала вона чи ні, працює психолог. В Україні цього немає. Хлопці виходять на завдання, повертаються, а потім хтось має психологічні травми, які ніхто не розбирає. Декому після цього не можна воювати, з кимось достатньо поговорити і він може далі виконувати завдання. Це дуже допоможе армії.

Не вистачає людей, транспорту. І все це лягає на плечі тих, хто воює. Вони займаються всім

Як загальна мобілізація змінить ситуацію?

Зараз дуже страждає логістика. Не вистачає людей, транспорту. І все це лягає на плечі тих, хто воює. Вони займаються всім. Хоча можна було б поділити завдання. Людей в Україні вистачає. Бачимо у тих містах, де майже не відчутна війна. Подивіться тікток – гуляють на дискотеках, веселяться. Ця сила людей може полегшити службу тим, хто воює. Є підрозділи, яким не вистачає їжі, бо нема як привезти. Хтось із підрозділу замість того, щоб воювати, має займатися доставкою продуктів. Українці повинні зрозуміти, що йде війна. Є багато таких, хто думає, що це десь далеко від них.

У лютому мали інші враження?

У лютому люди ставилися до війни інакше. Тоді всі злякалися і були готові служити й захищати країну зі зброєю. А зараз мотивація впала. І не таке бажання у багатьох захищати країну.

Ви розповідали, що працюєте над створенням свого підрозділу. Які будуть завдання?

Я би створював навіть не підрозділ, а багатофункціональний батальйон. Впевнений, що це був би один в країні. Ще маю отримати дозвіл на його створення.

Це може бути або диверсійно-розвідувальна робота, або штурмовий підрозділ. До мене звертаються багато хлопців, які зараз тут. Це українці і не тільки. Білоруси, наприклад, з Інтернаціонального легіону. Вони побачили мою роботу. Для мене дуже важливо, щоб мої хлопці поверталися живими.

3 тисячі доларів – немаленька зарплата для України. Але для мене як ізраїльтянина – ні

Багато хто з воїнів-іноземців кажуть, що хоч і не приїхали сюди не за грошима, але живуть на свої заощадження. Яка у вас ситуація?

3 тисячі доларів – немаленька зарплата для України. Але для мене як ізраїльтянина – ні. Наприклад, в Ізраїлі військові можуть заправлятися на будь-якій заправці. Є спеціальні гаражі, де ремонтують їхній транспорт. А нам все доводилося робити за власний рахунок. Те саме із харчуванням. Це все проблеми логістики. Я служив строкову службу в Ізраїлі десь 1997 року. Тоді мав зарплату майже 250 доларів і повне забезпечення. Що на той час було дуже добре. Це вже не кажемо про контракт.

А тут постійно якісь питання – що їдять підлеглі, що взувають, чи поремонтовані наші машини, чи є бензин. Обмундирування видають. Але ж воно має бути зручне і якісне. Від цього багато залежить. В Ізраїлі солдати бойових підрозділів отримують все найкраще. Я служив в одному з кращих підрозділів української армії і все одно треба було купувати речі собі і своїм солдатам. Ми в жодному разі не скаржимося. Просто така ситуація. Всі солдати про це знають і намагаються про це говорити. Можливо, на деяких постах не ті люди. Можливо, через нестачу знань у них так відбувається.

Це країна з великим потенціалом і дуже сильні люди. Тому й ці питання незабаром мають змінитися.

З 2014 року Україна не засвоїла урок, що треба посилити Збройні сили

А як оцінюєте ту зброю, яку надають наші країни-партнери?

Дуже добре, що допомагають Європа і США. Уже зараз поступово переходимо на зброю НАТО. Але процес іде повільно. Поставки потрібні більші. Прискорити все має лендліз. Якщо навіть з таким озброєнням бачимо, як наші військові вдало працюють, то що буде? Коли поставки збільшать, можна здогадатися. З 2014 року Україна не засвоїла урок, що треба посилити Збройні сили. Так, були ті, хто пройшов АТО. Але цих змін було замало. Думаю, що зараз все поміняється на краще. Є прагнення стати членом ЄС, ввійти у НАТО. Нові виклики після перемоги.

Нам нема куди відступати в Ізраїлі і тут нема куди відступати українським військовим. Вони цю країну нікому не віддадуть. Перемога буде за нами. Хочеться, звичайно, щоб швидше.

Ізраїльський народ проти війни, проти Путіна. Відгукуються про нього негативно, лають, бажають швидше зіграти в ящик

Як в Ізраїлі люди сприймають війну в Україні?

Народ проти війни в Україні. Є проросійські ідіоти, які влаштовують мітинги і демонстрації, пишуть мені якусь гидоту. Я став, мабуть, ціллю номер один у соцмережах для них. Пишуть, що я фашист, нацист. Повідомлення приходять щодня. “Ми молимося, щоб ти здох, щоб тебе взяли у полон”. Це реальні люди. В Ізраїлі не всі розуміють, що Путін – це велике зло для нашої країни. Він підтримує Сирію, Іран, до нього їздять з Хізбалли, Хамаса (терористичні організації). І ті, хто за Путіна в Ізраїлі, це нерозумні люди, не начитані. Сам ізраїльський народ проти війни, проти Путіна. Відгукуються про нього негативно, лають, бажають швидше зіграти в ящик.

Підтримку видно і по роботі благодійного фонду. Несуть їжу, одяг, побутову хімію. Дуже шкода, що Ізраїль не допомагає Україні зброєю. Але це політика країни: не підтримувати ні Україну, ні Росію. Хоча нинішній прем’єр більш лояльний до України.

Довідка: Денис Десятник – професійний військовий. З батьками репатріювався з Узбекистану в Ізраїль у 1996 році. 14 років служив у різних військових підрозділах Ізраїлю та спецпідрозділах поліції. Спершу був в армії оборони Ізраїлю – Цахалі, потім в головному антитерористичному підрозділі поліції країни – ЯМАМ тв спецпідрозділі ЯСАМ. Затримував особливо небезпечних злочинців, брав участь в антитерористичних операціях. Після був інструктором. Працював тілоохоронцем. В Україні у 2009 році керував службою охорони колишнього народного депутата і харківського бізнесмена Олександра Фельдмана. Професійно займався боксом. В Ізраїлі мав фітнесцентр, який закрив через ковід. З дружиною Оленою виховують п’ятьох дітей. Вона родом з Харкова. Живуть в Ізраїлі. Батьки Олени – в Харкові. Веде свій канал у Тік-Ток. “Зараз там показую, що відбувається в Україні”, – пояснює.