Тимчасово окуповані території: довгий шлях додому

Мир, але не за будь-яку ціну”. Згідно з численними соціологічними опитуваннями, саме цю позицію поділяє більшість українців. 

Але який саме зміст вони вкладають у це твердження? На які компроміси згодні? Чи прагнуть швидкого миру? Чи вірять, що у цьому випадку він буде стабільним?

Національна платформа “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію” та Український незалежний центр політичних досліджень разом з агенцією Info Sapience вирішили з’ясувати ставлення українців до різних “сценаріїв” реінтеграції тимчасово окупованих територій та наших співгромадян, які там проживають. 

Докладніше з результатами дослідження “Побудова стійкості до конфлікту шляхом діалогу” можна ознайомитися тут, а зараз – декілька загальних висновків, важливих для подальшої розбудови політики реінтеграції.

Ціна миру

Швидке закінчення війни та подолання її наслідків навряд чи можливе. Хоча б тому, що це небезпечно для суверенітету країни.

Реінтеграція тимчасово окупованих територій має бути поступовою і не повинна призводити до нових конфліктів в українському суспільстві. Так вважає більшість опитаних, а саме – 55%.

Відносна більшість (34%) готова на певні компроміси заради миру, але тільки такі, що не створюватимуть додаткових розколів та конфліктів у суспільстві в цілому.

За 7 років у громадській думці вже сформувалися лінії, через які не варто переходити владі, щоб не викликати нових конфліктів та напруження. Це, приміром, питання організації та проведення виборів після звільнення територій.

Так, 58% опитаних вважають, що вибори в ОРДЛО можуть відбутися тільки після відновлення Україною контролю над територією. Протилежної думки дотримуються лише 4%.

Причому в регіональному розрізі таке ставлення до питання однакове й на сході, й на заході країни. Найважливіші умови для проведення виборів – припинення бойових дій (56%) та повне відновлення системи організації виборів за українським законодавством (52%).

Лінії окреслені дуже чітко. І їх дотримання є спільним для жителів усіх регіонів.

Географія реінтеграції

Головний принцип безпечної реінтеграції – “Не зашкодь!”. Більшість українців згодні з цією думкою й цьому є ще один доказ. А саме – відповіді на питання, яких, власне, територій стосується реінтеграція.

Тільки 10% переконані, що йдеться виключно про ОРДЛО.

Натомість 23% вважають, що такий підхід має застосовуватись до ОРДЛО та Криму, 20% – до всієї території України, 16% – до ОРДЛО та території вздовж ліній розмежування.

Повернення територій, які довгий час перебували в окупації, – серйозний виклик для всього суспільства та всіх регіонів. Тому політика реінтеграції має бути дійсно інклюзивною – й за географією, й за цільовими аудиторіями. Адже війна торкнулася всіх.

Стіни або мости?

Прихильників крайніх підходів приблизно порівну.

18% готові до будь-яких компромісів заради миру, а 22%  – вважають, що будь-який компроміс поставить під загрозу цілісність держави, тобто не згодні з жодним.

Й схід й захід солідарні в непідтримці повної, бланкетної амністії.

Наприклад, амністію громадян України, які брали участь у збройних формуваннях в ОРДЛО, без урахування тяжкості їх злочинів схвалюють лише 7%. Більшість (58%) – за той чи інший варіант умовної амністії.

Це означає, що обидві настанови – як миру за будь-яку ціну, так і “стіни” або відрізання тимчасово окупованих територій разом з їх мешканцями – поступово стають маргінальними.

Чи почують цей сигнал політики, які звикли спекулювати на темі “війни та миру”? Бо невдовзі вони можуть втратити власну електоральну базу.

Жителі тимчасово окупованих територій (ТОТ) – співгромадяни

На сьомому році війни українці, як і раніше, готові підтримувати зв’язки з мешканцями тимчасово окупованих територій. Навіть попри зусилля РФ заблокувати можливості пересування через КПВВ на сході, в уявленні більшості опитаних – там наші співгромадяни.

Респонденти вважають, що певні кроки в соціальній політиці, спрямовані на реінтеграцію, варто здійснювати вже зараз.

Серед найбільш популярних мір довіри, соціальних та гуманітарних заходів – відновлення автобусного сполучення між підконтрольними та непідконтрольними територіями (62%), спрощення процедур легалізації персональних документів (60%) та пільговий вступ випускників з тимчасово окупованих територій до ВНЗ (50%).

Попри зусилля ворожої пропаганди та намагання деяких українських “діячів” роз’єднати суспільство, для українців мешканці тимчасово окупованих територій залишаються співгромадянами.

Що, втім, не скасовує відповідальність. Більшість опитаних розуміють, що після деокупації потрібно очистити владу. 75% вважають, що держава повинна обмежити у праві обіймати посади осіб, які були службовцями органів управління ОРДЛО. Проти цього лише 7%.

Як і у випадку з амністією, колективні провина або прощення неприпустимі – кожну ситуацію слід розглядати в індивідуальному порядку. Тільки тоді буде шанс на відновлення справедливості.

Брак комунікації…

Українське суспільство скептично оцінює зміни в сфері врегулювання.

За останні два роки 36% опитаних не побачили жодних результатів, які б продемонструвала влада у питанні реінтеграції. Лише 12% відчули зміни на краще, проте 10% вважають, що ситуація погіршилася. 30% взагалі не чули про зусилля влади з цього приводу.

Об’єктивно позитивні зрушення є – в Україні запроваджена посада профільного віце-прем’єра, підготовлений законопроєкт “Про державну політику перехідного періоду”, послідовно реалізуються міри довіри. Перелік можна продовжити.

Але, як виявляється, досить багато українців про це не дізналися або просто не оцінили досягнень влади. І це в той час, як збройний конфлікт на сході традиційно входить до ТОП-проблем, які найбільше турбують людей.

Можливо, громадяни втомилися від намагань політиків дати прості відповіді на складні питання. Універсальної формули завершення війни та побудови стійкого миру не існує. Тож українцям потрібні не рекламні відео, а серйозна розмова. Ще краще – у діалоговому форматі на різних рівнях.

…і криза довіри

Схоже, що довіра, на яку було надано кредит новій владі, вже вичерпала свої ліміти. Суспільство не довіряє різним інституціям. Питання реінтеграції – не виключення.

Згідно з опитуванням, вже традиційно лідерами громадської довіри є волонтери та громадські організації (29%). 15% назвали церковні організації і по 12% міжнародні організації та Президента.

На думку респондентів, цілісності країни найбільше сприяють також громадські організації (25%).

На сході ситуація набагато гірша – близько 70% взагалі відмовилися відповісти на питання про довіру до інституцій. Волонтерам тут довіряють лише 11%, Президенту України – 8%, міжнародним організаціям  – 6%, церковним організаціям –5%, Верховній Раді та Кабінету Міністрів –  по 1%.

Рівень довіри є умовою та водночас наслідком соціальної згуртованості. Й має безпосереднє відношення до безпечної реінтеграції, бо тільки згуртоване суспільство буде стійким до зовнішніх та внутрішніх викликів.

Дефіцит вертикальної та горизонтальної довіри – проблема, з якою наразі мають працювати і влада, і громадянське суспільство, об’єднуючи зусилля.

***

Українське суспільство готове сприймати реінтеграцію саме в її безпечному вимірі й поступово відмовляється від вибору як спрощених, так і радикальних варіантів завершення збройного конфлікту на Сході. Викристалізовано лінії, через які не потрібно переходити, щоб не дестабілізувати ситуацію в країні в цілому.

Завдання влади – рухатися у цьому ж напрямку та вести непростий, але дуже потрібний діалог з суспільством.

Юлія Тищенко, співзасновниця Нацплатформи “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію”, для УП