Вільям Сідні Портер, він же О’Генрі: страждання через злочини талановитого писменника

Портери були поважною родиною.

Вільям Сідні Портер народився в сім’ї лікаря. Коли хлопчикові було три роки, померла від туберкульозу його мати. Похмурий, неговіркий батько сумно вирік: “Ти – чоловік і можеш сам дати собі раду …” Після похорону батько, бабуся і тітка Ліна, рідна сестра батька, з ніг збилися розшукуючи Вільяма.

Вони обнишпорили кожен куточок в містечку Грінсборо, але безрезультатно: хлопчика не було ні на задньому дворі, ні на пустирі, ні у сусідів. Виявилося, дитина відправився на кладовище і весь цей час сидів біля могили матері. Його виявили, коли зовсім стемніло. З тих пір у нього на все життя залишився страх темряви.

Дитину віддали на виховання тітці Ліні. У п’ятнадцять років він став допомагати своєму дядечкові, який тримав найбільшу аптеку в Грінсборо. Дядя навчив його аптекарській справі, щоб племінник в майбутньому зміг заробити собі на життя. Через рік він отримав диплом фармацевта.

Вільям чудово малював і робив шаржі на знайомих, приятелів і випадкових перехожих. Одного разу йому в голову прийшла думка розмалювати пакетики з ліками. Так булочник, який замовив порошок від безсоння, виявив на обгортці забавного товстуна в ковпаку, дрихнувшего в кріслі. Дружина банкіра, яка страждає мігренню на коробочці з ліками побачила особу, обмотайте голову рушником, ганяв за метеликами на лузі. А гарненька дочка подружжя Колманом впізнала себе на мікстурі від кашлю. Учень аптекаря зобразив Сару з морозивом в руках, підставляє губи для поцілунку хлопчиську, підозріло схожим на нього самого.

Сара Колман, до цього не помічала Вільяма, нарешті звернула на нього увагу. Вони привітно поговорили на вулиці і Сара прийняла його запрошення відвідати кондитерську і випити лимонаду. Вільям нервував, а дівчина трималася легко і невимушено. Наминаючи мигдальне тістечко, Сара попросила: “А що якщо ти намалюєш мій портрет? У нас у вітальні висить портрет моєї прабабусі, ну, тобто вона там ще не прабаба, їй там стільки ж років, як і мені. Я дивлюся кожен день на її портрет і думаю: я нічим не гірше! ”

Вільям з ентузіазмом погодився. Дівчина поправила зав’язки капелюшки під підборіддям і змовницьки сказала: “Тільки одна умова: ти напишеш мене без одягу!” Це було літо і сеанси малювання проходили в покинутій альтанці на околиці міста. Сара, сповнена рішучості, стала розстібати гудзики сукні, а він відчув як ноги стають ватяними і знепритомнів. Коли хлопець прийшов до тями, то перелякана Сара сиділа поруч навпочіпки і плескала його по щоках. Вільям зробив відчайдушний вчинок: поцілував її. На його подив, вона не відсторонилася, а подалася назустріч …

Коли про їхні стосунки дізналися, вибухнув грандіозний скандал, Портеру заборонено було наближатися до будинку Колманом. Але батько і тітка, не сподіваючись на поступливість юного художника, від гріха подалі відправили його в Техас, до друзів на ранчо. На ранчо він відчував себе самотнім і відчайдушно нудьгував по Сарі. Ні на одне з відправлених листів він не отримав відповіді. Час минав і любов перетворилася в приємний спогад.

Вільям вирішив поїхати в Остін: там жила його хрещена, давня подруга матері. Вона знайшла йому місце кресляра в земельній конторі. На роботі він подружився з новим співробітником Максом Уінтерпортом. Завдяки веселому, енергійному Максу він познайомився з гарненькою дівчиною з багатої сім’ї Атол Роч. Дівчина була вражена новим знайомим: він був приголомшливо начитаним і галантним.

Коли вони одружилися, батько Атол підшукав Вільяму місце касира в банку. Платня було непоганим, а вільного часу безліч – для душі Вільям міг писати статті в місцеву гумористичну газету “Роллінг стоун”. Його гуморески і карикатури користувалися великим успіхом і приносили непоганий дохід.

Портер обзавівся хорошим житлом і міг собі дозволити щодня обідати в ресторані. Він обожнював свою молоду дружину. Це її він описав як Деллу в оповіданні “Дари Волхов”. У цьому оповіданні Делла продала своє єдиний скарб – прекрасні довге волосся – щоб купити коханому чоловікові платинову ланцюжок для його єдиного скарби – золотого годинника. А чоловік продав годинник, щоб купити в подарунок дружині набір дорогих черепахових гребенів для її шикарних довгого волосся.

Період благополуччя тривав в молодій сім’ї недовго. Атол завагітніла, але їхній первісток прожив всього декілька годин. Невтішна Атол ридала і не могла прийти в себе. І хто б міг подумати, що в цей непростий період в його житті з’явиться Сара Колман.

Вільям перебував у редакції “Роллінг стоун”, коли секретар передав, що містера Портера чекає дама. Він вийшов до приймальні і остовпів: перед ним була Сара. За роки, що вони не бачилися, Сара змінилася. З чарівною юною кокетки вона перетворилася досить вульгарну особу.

Але парадокс полягав у тому, що Вільяма тягнуло до неї ще більше, ніж раніше. Щоб не привертати увагу, вони перемістилися в тихий ресторанчик. Сара розповіла, що в Остіні вона проїздом і просто вирішила відвідати старого знайомого. Про своє життя вона говорила неохоче: “Всяке бувало!” Ні, вона незаміжня. Була одружена, але до церкви не ходили. Багато подорожувала, нудьгувала, згадувала. Зараз зупинилася в готелі. Вони домовилися зустрітися наступного дня. Прийшовши додому, Вільям вперше обдурив Атол, придумавши, що затримався в редакції.

Наступного дня Сари в ресторані в призначений час не виявилося. Вільям попрямував в маленький готель на околиці, який назвала йому вчора Сара. Постукавши у двері, він почув: “Заходьте!” В кімнаті було темно. Сара підійшла зовсім близько – він відчув аромат її парфумів. Гарячі руки обвили його шию. Він глибоко вдихнув – почуття провини перед Атол відступило. Чим би не обернулася для нього ця зустріч, все одно. Він піде на що завгодно, аби бути з Сарою.

Вона стала справжнім маною для Портера. З цього дня він жив як ніби в двох паралельних світах. В одному він був турботливим і люблячим чоловіком, в іншому – пристрасним коханцем Сари. Атол і Сара відрізнялися один від одного як лід і полум’я.

Він став дратівливим і часто зривався на дружині. Чи не приходив ночувати або пропадав вечорами. Дружині казав, що зняв квартиру під робочий кабінет, де міг спокійно працювати над розповідями, а сам брав там Сару. І все таки він любив Атол. Хоча б тому, що вона повинна була скоро стати матір’ю його дитини.

Другі пологи пройшли вдало і у них з’явилася дочка Маргарет, в якій обоє обожнювали.

Звістка про те, що Вільям Портер вкрав з банківської каси казенні гроші, повалило городян в шок. Щоб шановний, відомий журналіст став злодієм, такого ніхто уявити не міг. Але ще більше здивувало те, що коли справа про розтрату отримало хід, Портер без пояснень зник з міста.

Сара любила дорогі вбрання і прикраси. Їй плювати було, що Вільям не може собі дозволити такі витрати. Вона тут же влаштовувала сцену і він покірно йшов в банк, де працював і брав потрібну суму. Зазвичай Вільям акуратно повертав “позику”, але одного разу, коли він взяв велику суму (Сара захотіла рубінове кольє), в банк нагрянула перевірка.

Зникнувши з Остіна, Портер сподівався, що все устаканиться: тесть внесе гроші в банк, справу про розтрату закриють, і він зможе повернутися … до Атол і Маргарет. Адже Атол віддала йому свою єдину цінність, золотий годинник: продай, на перших порах вистачить.

А що ж буде з Сарою? Втративши джерела доходу, вона звичайно ж, поїде і знайде собі кого-небудь багатший.

Вільям поїхав спочатку в Новий Орлеан, працював під чужим ім’ям репортером в газеті, а потім взагалі відправився в Центральну Америку – в Гондурас. Тоді багато американців, у яких виникли проблеми з законом, ховалися саме там. У Гондурасі він познайомився і потоваришував з грабіжником Елом Дженнингсом, вкрай цікавою особистістю.

В кінці XIX століття Ел кілька років працював прокурором в Оклахомі, потім разом з двома братами заснував юридичну фірму в місті Вудворд. Розчарувавшись в професії адвоката, Ел покинув Вудворд, якийсь час мандрував, і, нарешті, переметнувся на інший бік закону. “Банда Дженінгса” грабувала магазини, поштові відділення та поїзди.

Удвох роз’їжджали по всій Південній Америці, і прокручували різні справи на межі закону. Про дружбу з письменником Ел написав книгу “З О. Генрі на дні”.

У цей період Портер напише “Королі і капуста”. Коли Дженнінгс вирішив пограбувати банк, їх дороги з Вільямом розійшлися. Далі Вільям подорожував один, він хапався за будь-яку роботу і страшно сумував за Атол. Він ще не знав, що в розлуці вона захворіла на туберкульоз.

Дізнавшись, що його дружина помирає, Портер повернувся в Остін 23 січня 1897 року і здався суду. У зв’язку зі станом дружини Портер отримав відстрочку. Атол була щаслива і здавалося, хвороба відступила. Удвох з Уїльмом вони каталися за містом в двомісному візку, взятої напрокат, і не могли наговоритися і надивитися один на одного. Потім їй стало гірше. Вона ослабла так, що Вільям кожен раз ніс її до коляски на руках.

Атол Портер померла від туберкульозу 25 липня 1897 року, а його відразу заарештували. За великим рахунком, Портеру було все одно, що з ним відбувалося. Приголомшений горем, він не дуже розумів, що з ним відбувається. Якийсь суд, якісь свідчення … Він нічого не спростовував, не заперечив, мовчки сидів і дивився перед собою, взагалі нічого не бачачи. Для нього все було скінчено. Він програв своє життя. Вирок був суворим: так як Вільям намагався сховатися від правосуддя, йому дали п’ять років каторги.

Про каторжну тюрму в Колумбусі розповідали страшні історії, і вони підтвердилися. Виснажлива робота по 14 годин на добу, голод, покарання. Але йому пощастило: знадобився нічний аптекар в тюремний госпіталь. Портер був ліцензованим фармацевтом. Так укладений №30664 позбувся каторжних робіт і отримав можливість ночами писати оповідання.

Він підписував їх різними псевдонімами і час від часу відправляв на волю. Редакції публікували розповіді, а гонорар перераховували дочки, яка жила з бабусею і дідусем. Вільям провів у в’язниці три роки з невеликим і вийшов за амністією. Він вирішив, що піде на свободу іншою людиною – у всіх сенсах.

Так Вільям Портер зник з лиця землі, і так з’явився письменник О. Генрі. За однією з версій, свій псевдонім О. Генрі взяв в честь французького фармацевта Етьєна Осеана Анрі (Etienne Ocean Henry).

І це були дві абсолютно різні людини. Вільям Портер був балагуром і душею будь-якої компанії – О. Генрі був замкнутим, мовчазним і взагалі цурався компаній.

Найбільше він боявся, що хтось дізнається про його злочинне минуле: тоді його розповіді перестануть друк, стало бути, він не зможе заробляти гроші для доньки. Один за одним виходять “Чотири мільйони”, “Палаюча лампа і серце Заходу” і інші збірники. Сума його гонорарів зростає, на той період він стає найбільш високооплачуваним американським письменником. Персонажі творів О. Генрі – часто життєрадісні дрібні шахраї, при цьому добрі і навіть благородні.

Все йшло добре, поки в Нью-Йорк не приїхала Сара Колман. В один прекрасний ранок вона з’явилася в апартаментах Вільяма. Місяць тому їй попалася на очі газетна замітка, в якій розповідалося про популярному автора коротких оповідань – О. Генрі з його портретом. У Нью-Йорку знайти його Сарі не склало труднощів.

Нарешті вона знайшла свого дорогого Вільяма! Він так добре тут влаштувався, між тим як вона, Сара ледве ледве зводить кінці з кінцями. Це не справедливо. Вільям вибухнув: йому немає ніякого діла до того як живе Сара Колман, між ними давно все скінчено.

Сара розсміялася: дорогий Вільям дуже помиляється! Для людей, яких пов’язує спільне минуле, нічого не закінчується. Що значить розлюбив? Сьогодні розлюбив, а завтра знову полюбив! Їй всього-то треба бути поруч з ним на законних підставах. Але якщо він буде пручатися, вона завтра ж постарається, щоб все нью-йоркські газети дізналися про їхнє минуле. Вона дуже постарається, щоб історія була барвистою. За ці роки вона теж стала письменницею.

У нього є можливість все виправити: вона готова забути про непривітно прийомі і всіх цих дурниці, які він тут їй наговорив, якщо найближчим часом вона стане місіс О. Генрі.

Він похолов, здавалося, земля йде з-під ніг. Завтра газетярі будуть смакувати подробиці його життя, тріпати ім’я покійної Атол, бідна дівчинка Маргарет, вона дізнається про все …

О. Генрі і Сара Колман повінчалися в Нью-Йорку в 1907 році. Сара перебралася жити до нього. Він шукав найменшу можливість, щоб не повертатися до неї, залишався у друзів, місяцями жив у готелях. І весь час пив. Він більше не міг писати. Натхнення покинуло його. У 1910 році письменника не стало.

P.S. За невідомо ким заведеною традицією, люди залишають на могилі письменника рівно $ 1,87 на удачу і в знак поваги до його таланту. Монетки збираються доглядачем кладовища і жертвують місцевій бібліотеці. Чому $ 1,87?

“Один долар вісімдесят сім центів. Це було все. З них шістдесят центів монетками по одному центу. За кожну з цих монеток довелося торгуватися з бакалійником, продавця овочів, м’ясником так, що навіть вуха горіли від безмовного несхвалення, яке викликала подібна ощадливість. Делла перерахувала три рази. Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво … ”

( “Дари волхвів”, О. Генрі)