Все буде добре, бо ми змінилися…

Нова якість Української незалежності

Чергова річниця свята Незалежності України збігалася в часі з численними дискусіями про, буцімто, певний розкол нації, спрощення, а іноді й спотворення усього того, чого добилася держава і громадянське суспільство за минулі роки. Водночас виникла й нова дискусія, новий суспільний вибір — виїжджати з України чи залишатися, зовнішньо керована чи самостійна влада, працювати чи вичікувати? Безумовно, кожен зробить свій висновок щодо цього. Проте не слід забувати, що історичний вибір українства знаходиться в сенсі відповідальності за країну, за ведення бізнесу, за новий державний менеджмент.

Українці, як  і жителі інших країн, — абсолютно різні, що цілком природно. Одні поспішають влітку відпочити в окупованому Криму, інші готуються до випробувань АТО. Є й такі, що продовжують спотворювати ліси, по хижацьки видобуваючи бурштин, трощать дитячі майданчики, захоплюють землі, врожаї, нерухомість. А є й диваки, що створюють фільм «Червоний», який рве душу, або видають книжки українською мовою, щоб суспільство відчувало й знало своє коріння, працюють  над створенням українського чудо-літака,  нового софту або іншого якісного продукту, здатного зацікавити світ, де можна заробити не копійку, а вагомі ресурси, яких так не вистачає всім нам.

Загалом же дійсний поділ людей у нас відбувається по тому, хто прагне до процвітання України, а хто воліє кричати «всепропало» чи «нехайканає». Тобто поділ іде на тих, хто бере відповідальність на себе, і тих, хто у всьому звинувачує інших. Так принаймні стверджує на своїй сторінці у Facebook Генпрокурор Юрій Луценко, з яким тут сперечатися не варто, бо він правий на 105 %, як кажуть. Від себе не втечеш.

Тим не менше, попри одвічну «моя хата скраю» та сучасне «всепропало» в країні є мільйони людей, провідників руху до прогресу — до соціального, економічного, військового.  Важко було на початку року з різким збільшенням мінімальної заробітної плати. Пророкували занепад економіки, відхід бізнесу в тінь, збільшення оплати праці в конвертах. Та ні, врешті-решт усе нормалізувалося й всі ми відчуваємо ріст економіки, повільний і маловідчутний, але він є, і крапка.

Що можна сказати про людей, які  стояли на Майдані, а потім пішли на війну без зброї й техніки? Вони теж різні — освічені і не дуже, професійні і так собі. Але вони, ці люди, фактично врятували державу, не дали їй впасти низько.  Зараз багато з них перенавчаються, дехто повернувся з боїв з каліцтвом і вчиться жити по-новому, дехто поїхав на заробітки чи навчання за кордон. Але ці люди повернуться в активне українське життя обов’язково, оскільки вони не бачать себе в іншій ролі ніж захищати країну, себе,  всіх нас.

А зрадофіли тягнуть Україну назад не менше ніж злодії та імпотенти серед влади.  Уявіть собі те, що більшість бюрократів, які лишилися в тому ж Криму, тепер служать окупаційній владі. Це ціла армія зрадників України. Теж саме можна сказати і про російських прислужників на Донбасі. Водночас є численна кількість людей, які покинули Донбас і зараз намагаються прижитися в інших регіонах. Їм, мабуть, найважче за всіх, але вони наші співгромадяни, тому держава повинна йти їм на зустріч. Є й ті, що складають клас можновладців, які сковують суспільний рух.  І від цих зрадофільських настроїв у декого опускаються руки. Проте не ворожнеча чи ненависть, а праця і любов до країни  врятує Україну. Ліна Костенко правду каже:

«І в епіцентрі логіки і стресу,
Де все змішалось – рідне і чуже,
Цінує розум вигуки прогресу,
Душа скарби прадавні стереже…»

У переддень свята Незалежності хочеться згадати і слова великого українця, кардинала Любомира Гузара: «Робіть кожен день свою роботу, і не тільки заради самого себе, робіть разом із іншими і для всіх». Ми всі мріємо побачити нову країну, тож маємо і  творити її, щоб через помилки й проблемні рішення, через напружену працю побачити світло в кінці тунелю. Той, хто буде перший, той і буде правий. А що робити далі? Працювати й бачити те, що вже другій  рік обходимося без російського газу та наступаємо на Газпром, а за останній рік  відправили в суд стільки хабарників, як за всі попередні роки незалежності разом узяті; для всіх вступників запровадили ЗНО для вступу до вишів, а для юристів окремо — для вступу до магістратури. Це чесно, погодьмося.  Як і те, що відкрили електронні декларації всіх чиновників. Добре, що для місцевих бюджетів «знайшлося» через децентралізацію майже 100 додаткових млрд гривень, що для бізнесу ліквідували «податкові майданчики» і ввели автоматичне відшкодування ПДВ, а для всіх нас відкритий безвіз у Європу.

Звісно, в нас є безліч проблем, є олігархи, Роттердам +, корупція, судові проблеми, несправедливі тарифи й принизливі пенсії. І наша бюрократична держава поки що страшніша за дурнів і бездоріжжя. Проте 3 500 кілометрів доріг уже відремонтовано, є й інші плюси. А над усім іншим треба попрацювати, щоб олігархічне правління не переросло в правління бюрократичне. Це небезпечно, тож над цим треба також попрацювати.  І нова якість незалежності не забариться. Вона таки нас знайде, але бажано, щоб ми знайшли її першими. Оптимізм, отриманий з уроків незалежності, нас цьому вчить. Іншого просто не дано.

Віктор Ковальський, шеф-редактор газети «Юридичний вісник України»

Джерело: ЮВУ