Вищий адміністративний суд України «Узагальнення щодо особливостей провадження у справах за адміністративними позовами з приводу оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, інших учасників виборчого процесу, пов’язаних з підкупом виборців»

Київ-2016

ВСТУП

Статтею 38 Конституції України закріплено право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 69 Конституції України визначено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Згідно зі статтею 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 лютого 1998 року № 1-рп/98 сформував правову позицію, відповідно до якої за змістом статей 38, 70, 71, 76, 141 Конституції України сутністю виборчого права є право громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це право є загальним, рівним і прямим. Основоположні принципи загального, рівного і прямого виборчого права, вільне і таємне волевиявлення громадян України на виборах народних депутатів України становлять конституційну основу правового регулювання виборчого процесу.

Частиною третьою статті 21 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.

У статті 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року визначено, що «кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість: а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців».

Статтею 3 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено позитивне зобов’язання держави щодо проведення вільних виборів з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу.

У Документі Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 року саме вільні вибори віднесені його учасниками до «числа елементів справедливості, що істотно необхідні для повного вираження гідності, властивої людській особистості, та рівних і невід’ємних прав усіх людей», а волевиявлення людей на вільних, чесних, періодичних непідроблених виборах визнається основою легітимності влади.

Відповідно до Пояснювальної доповіді Кодексу належної практики у виборчих справах, ухваленої Венеціанською комісією 18–19 жовтня 2002 року, вільне голосування охоплює два різні аспекти: вільне формування виборцем своєї думки і вільне вираження цієї думки, тобто вільну процедуру голосування і точну оцінку отриманих результатів.

Цим документом також встановлено, що вільному формуванню думок виборців можуть перешкоджати дії фізичних осіб, що намагаються, наприклад, підкупити виборців: такій практиці держава зобов’язана запобігати або належним чином за неї карати; держава зобов’язана припинити будь-які порушення в ході виборів.

Указані принципи виборчого права розкриваються у відповідних положеннях законів України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (втратив чинність з 08.08.2015), «Про місцеві вибори». Згідно з пунктом 6 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України, Кодекс) компетенція адміністративних судів, серед іншого, поширюється на спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. З огляду на чинні норми КАС України під час вчинення будь-яких процесуальних дій у процесі розгляду та розв’язання спорів, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, адміністративні суди повинні керуватися спеціальними нормами, передбаченими статтями 172 – 179 Кодексу.

Цими нормами в адміністративному судочинстві здійснюється захист прав, свобод та інтересів громадян України, які закріплені Конституцією України, у тому числі конституційних прав обирати та бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, здійснювати народне волевиявлення через вибори та референдум.

Крім того, під час розгляду відповідних спорів адміністративні суди повинні враховувати не лише правила КАС України, а й норми спеціальних законів України.

Метою цього узагальнення є виявлення проблемних питань у вирішенні справ за адміністративними позовами з приводу оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, політичної партії, місцевої організації політичної партії, інших учасників виборчого процесу, пов’язаних з підкупом виборців; сприяння виробленню єдиного підходу до вирішення таких справ та підвищення якості їх розгляду.

Об’єктом вивчення були рішення адміністративних судів, ухвалені у 2012–2014 роках у справах за адміністративними позовами з приводу підкупу виборців.

1. Підкуп виборців як виборче правопорушення: поняття, законодавча база

Основні засади, організація і порядок проведення виборів визначається залежно від того, який вид виборів відбуватиметься на території України. Так, вибори Президента України врегульовано Законом України від 5 березня 1999 року № 474-XIV «Про вибори Президента України», зі змінами (далі також – Закон про вибори Президента України), вибори народних депутатів України – Законом України від 17 листопада 2011 року № 4061-VI «Про вибори народних депутатів України» зі змінами (далі також – Закон про вибори народних депутатів), місцеві вибори – Законом України від 14.07.2015 № 595-VIII «Про місцеві вибори» зі змінами, внесеними Законом №676-VIII від 04.09.2015 року (далі також – Закон про місцеві вибори), до 08 серпня 2015 року – Законом «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону про вибори народних депутатів вибори депутатів є вільними. Громадянам України забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється. Аналогічні засади проведення виборів містяться у Законі про вибори Президента України та Законі про місцеві вибори.

Загалом виборчий процес повинен здійснюватись на засадах (стаття 11 Закону про вибори Президента України, Закону про вибори народних депутатів, Закону про місцеві вибори): 1) дотримання принципів виборчого права; 2) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес; 3) політичного плюралізму та багатопартійності; 4) публічності і відкритості; 5) свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів у депутати і партій – суб’єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є партії, кандидати у депутати в одномандатному окрузі; 6) неупередженості органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій – суб’єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати.

Згідно з частиною п’ятою статті 11 Закону України про вибори народних депутатів України виборчий процес включає такі етапи: 1) висування кандидатів у депутати; 2) утворення виборчих комісій (крім Центральної виборчої комісії); 3) реєстрація кандидатів у депутати; 4) проведення передвиборної агітації; 5) утворення спеціальних виборчих дільниць, що існують на тимчасовій основі; 6) складання списків виборців, їх перевірка та уточнення; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення; 10) припинення повноважень окружних та дільничних виборчих комісій.

У контексті досліджуваних правовідносин особливого значення набуває такий етап виборчого процесу, як проведення передвиборної агітації, оскільки законодавець виділяє як одну з кваліфікуючих ознак непрямого підкупу виборців умову його пов’язаності з проведенням передвиборної агітації. Основу об’єкта і змісту передвиборної агітації як виборчих правовідносин та об’єкта правової охорони підкупу виборців як виборчого правопорушення складають загальні за своєю юридичною природою явища – формування політичної волі виборців та її вираження при голосуванні на виборах.

Передвиборна агітація – це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата у депутати або партію – суб’єкта виборчого процесу. Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України (частина перша статті 68 Закону про вибори народних депутатів). Виборчими законами: частиною другою статті 68 Закону про вибори народних депутатів, частиною першою статті 58 Закону про вибори Президента України, частиною п’ятою статті 54 Закону про місцеві вибори – визначено види форм, у рамках яких може проводитись передвиборна агітація.

Передвиборна агітація проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на забезпечення ведення передвиборної агітації відповідно до цього Закону, коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатних округах. Кандидати у депутати, зареєстровані у загальнодержавному окрузі, можуть здійснювати передвиборну агітацію за кошти виборчого фонду партії. Використання власних коштів партій, кандидатів у депутати чи коштів з інших джерел для проведення передвиборної агітації, у тому числі з ініціативи виборців, забороняється (частина шоста статті 68 Закону про вибори народних депутатів).

Розділ VIII Закону про вибори Президента України, розділ VIII Закону про місцеві вибори містять аналогічні вимоги щодо строків, форм, засобів і порядку проведення передвиборної агітації.

Зазначеними виборчими законами детально регламентовано обмеження щодо ведення передвиборної агітації. Так, частиною першою статті 74 Закону про вибори народних депутатів визначено, що участь у передвиборній агітації забороняється:

1) іноземцям та особам без громадянства, у тому числі через журналістську діяльність чи у формі участі у концертах, виставах, спортивних змаганнях, інших публічних заходах, що проводяться на підтримку чи за підтримки політичної партії – суб’єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати;

2) органам виконавчої влади, органам влади Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам і судам;

3) у робочий час посадовим і службовим особам органів, зазначених у пункті 2 цієї частини, крім випадків, коли відповідна посадова чи службова особа є кандидатом у депутати;

4) членам виборчих комісій протягом строку їх повноважень у відповідних виборчих комісіях.

Одним зі способів перешкоджання здійсненню виборчого права є підкуп виборців. Законодавець розрізняє прямий і непрямий підкуп виборців і встановлює різні види відповідальності за його вчинення. До осіб, які винні у підкупі виборців, можуть застосовуватися заходи кримінального та адміністративного переслідування, одночасно поряд з цим можуть застосовуватися конституційно-правові санкції, передбачені законодавством про вибори.

Непрямий підкуп виборців як виборче правопорушення являє собою різновид протиправних суспільно шкідливих діянь у вигляді надання або обіцянки надання майнових матеріальних вигод виборцям при проведенні передвиборної агітації з метою схилити їх до реалізації ними свого активного виборчого права не вільно, а в інтересах досягнення певним кандидатом, партією (блоком) вигідного для них результату, за вчинення яких застосовуються конституційно-правові санкції, встановлені законодавством про вибори чи референдум.

Конституційно-правова відповідальність за непрямий підкуп виборців як виборчого правопорушення володіє рядом специфічних властивостей і якостей, що відрізняє її від інших різновидів юридичної відповідальності, задіяних для забезпечення законодавчої заборони на вчинення підкупу виборців:

1) особливим колом джерел, у якості яких виступають законодавчі акти, що регламентують порядок організації та проведення виборів, що проявляється в специфіці нормативної підстави, якою слід визнати виключно норми законодавства про вибори;

2) специфікою її фактичної підстави, в якості якої виступає виборче правопорушення, що представляє собою окремий різновид винних, протиправних, суспільно шкідливих діянь, що посягають на виборчі правовідносини, за вчинення яких на підставі законодавства про вибори застосовуються санкції конституційно-правового характеру;

3) особливим суб’єктним складом, специфічність якого визначається наявністю особливої ознаки – володіння особою, щодо якої підлягають застосуванню конституційно-правові санкції, спеціальним правовим статусом у виборчому процесі;

4) особливою процесуальною формою реалізації, яка передбачає застосування окремих заходів конституційно-правової відповідальності за підкуп виборців (оголошення попередження партії, кандидату у депутати або на пост Президента).

Узагальнюючи специфічні риси застосовуваних за непрямий підкуп виборців заходів конституційно-правової відповідальності, можна виділити загальні характерні для них ознаки: 1) їх застосування знаходиться в тісній залежності від певної стадії (етапу) виборчого процесу; 2) вони мають властивість індивідуалізації залежно від спеціального виборчого статусу особи, до якої застосовуються; 3) санкції, що їх закріплюють, мають якість абсолютної визначеності і безальтернативності.

Наразі чинне законодавство про вибори передбачає за підкуп виборців оголошення Центральною виборчою комісією попередження кандидату або партії (пункти 1, 2 частини другої статті 61 Закону про вибори народного депутата, пункти 1, 2 частини третьої статті 56 Закону про вибори Президента України) або територіальною виборчою комісією (частина 7 статті 47 Закону про місцеві вибори).

На нашу думку, оголошення лише попередження відповідному суб’єкту виборчого процесу як міра конституційно-правової відповідальності за підкуп виборців є недостатньою і такою, що не відповідає тяжкості правопорушення, оскільки жодним чином не обмежує особу, до якої застосовується, в реалізації її пасивних виборчих прав. Логічним було б закріплення у виборчому законодавстві положень, які б посилювали санкції за підкуп виборців і позбавляли осіб, винних у скоєнні цього конституційно-правового порушення, права на реалізацію свого пасивного виборчого права в рамках відповідної виборчої кампанії (відмова у реєстрації кандидату, який ще не зареєстрований; скасування реєстрації кандидата, який вже зареєструвався; скасування рішення виборчої комісії про результати виборів).

Прямий підкуп виборців є злочином, передбаченим частиною другою статті 160 Кримінального кодексу України, і визначається як пропозиція, обіцянка або надання виборцю чи учаснику референдуму неправомірної вигоди за вчинення або невчинення будь-яких дій, пов’язаних з безпосередньою реалізацією ним свого виборчого права чи права на участь у референдумі (відмова від участі в голосуванні, голосування на виборчій дільниці (дільниці референдуму) більше одного разу, голосування за окремого кандидата на виборах, кандидатів від політичної партії, місцевої організації політичної партії або відмова від такого голосування, передача виборчого бюлетеня іншій особі). Під неправомірною вигодою слід розуміти кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги або нематеріальні активи, вартість яких перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав. Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1703-VII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за порушення виборчих прав громадян» посилено кримінальну відповідальність за підкуп виборця, учасника референдуму.

Так, пропозиція, обіцянка або надання виборцю неправомірної вигоди за будь-які дії, пов’язані з безпосередньою реалізацією ним свого виборчого права карається обмеженням волі на строк до 3 років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від 1 до 3 років (частина друга статті 160 Кримінального кодексу України).

Необхідно відзначити, що оновлене кримінальне законодавство передбачає відповідальність не тільки осіб, які намагались або здійснили підкуп виборців, але й виборців, які прийняли пропозицію, обіцянку або одержали для себе або третіх осіб неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення будь-яких дій, пов’язаних з безпосередньою реалізацією ними свого виборчого права. Санкції щодо цих осіб передбачені частиною першою статті 160 Кримінального кодексу України.

Санкції за підкуп кримінальним законодавством передбачені також за здійснення передвиборної агітації шляхом надання неправомірної вигоди або безоплатно товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення найменування, символіки, прапора політичної партії, вартість яких не перевищує розміру, встановленого законодавством), робіт, послуг підприємствам, установам, організаціям.

Тобто Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за непрямий підкуп виборців, що здійснюється за участі юридичних осіб (частина третя статті 160 Кримінального кодексу України).

Законодавство про вибори щодо підкупу виборців Відповідно до частини чотирнадцятої статті 74 Закону про вибори народних депутатів забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей. Така передвиборна агітація або надання виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати за або не голосувати за певну партію чи кандидата у депутати або згадуванням назви партії чи імені кандидата, є непрямим підкупом виборців.

Норма Закону про вибори Президента України, якою забороняється підкуп виборців, міститься у частині шостій статті 64 і є аналогічною тій, що міститься у Законі про вибори народних депутатів, однак не містить жодних виключень щодо товарів, які можна безоплатно чи на пільгових умовах надавати відповідним суб’єктам виборчого процесу. На це необхідно звертати увагу під час розгляду спорів щодо підкупу виборців у період проведення виборів Президента України.

Частина четверта статті 60 Закону про місцеві вибори також забороняє проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах матеріальних цінностей, робіт чи послуг.

Звертаємо увагу, що під час проведення місцевих виборів є можливість, проводячи передвиборну агітацію, надавати виборцям товари, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора місцевої організації партії, яка є суб’єктом виборчого процесу, політичної партії, місцева організація якої є суб’єктом виборчого процесу, або інших агітаційних матеріалів, за умови, що вартість таких товарів не перевищує 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати. Тобто збільшено суму, на яку можна надавати виборцям зазначені товари, і це не буде вважатися підкупом виборців, із трьох відсотків під час проведення парламентських виборів до п’яти відсотків у період проходження місцевих виборів. Разом із тим Закон про місцеві вибори не оперує таким поняттям, як «підкуп виборців».

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що підкуп виборців як виборче правопорушення згідно із законодавством про вибори – це надання виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення найменування, символіки, прапора політичної партії, вартість яких не перевищує розміру, встановленого відповідним виборчим законом), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати за або не голосувати за певну партію чи кандидата у депутати або згадуванням назви партії чи імені кандидата, і відбувається на етапі проведення передвиборної агітації.

Отже, адміністративний суд, встановлюючи факт підкупу виборців у справах за адміністративними позовами з приводу оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, інших учасників виборчого процесу та осіб, крім інших встановлених процесуальним законом вимог (строки, юрисдикція, підсудність), повинен, серед іншого, звернути увагу на таке:

1) чи є позивач учасником виборчого процесу, який згідно з частиною першою статті 175 КАС України має право на оскарження дій чи бездіяльності інших суб’єктів виборчого процесу, визначених цією ж статтею;

2) чи є відповідач учасником виборчого процесу, дії або бездіяльність якого може бути оскаржена згідно з частиною першою статті 175 КАС України (практика говорить про ширше коло відповідачів);

3) період виникнення правовідносин (під час передвиборної агітації чи на іншому етапі виборчого процесу);

4) обставини, що підтверджують факт надання виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, матеріальних цінностей, робіт чи послуг, крім тих, які законодавчо дозволені і чи їхня вартість перевищує три (для парламентських виборів) або п’ять (для місцевих виборів) відсотків мінімального розміру заробітної плати;

5) чи мали місце заклики або пропозиції голосувати за або не голосувати за певну партію чи кандидата у депутати або згадування назви партії чи імені кандидата.

Ураховуючи те, що відповідачами у зазначених спорах згідно з КАС України можуть бути всі особи, які перешкоджають реалізації виборчих прав учасниками виборчого процесу або іншими носіями таких прав, певні труднощі можуть виникати при визначенні кола суб’єктів виборчого процесу, які наділені правом на оскарження дій чи бездіяльності інших суб’єктів виборчого процесу, тобто бути позивачами.

До суб’єктів виборчого процесу діюче законодавство відносить виборців, Центральну виборчу комісію, а також інші виборчі комісії, утворені відповідно до виборчих законів, кандидатів на пост Президента, кандидатів у депутати, а також кандидатів на посади сільського, селищного, міського голови, старости, зареєстрованих у порядку, встановленому виборчими законами; партії і місцеві організації партій, які висунули кандидатів у відповідному виборчому процесі; офіційних спостерігачів від партій, від кандидатів, а також офіційних спостерігачів від громадських організацій.

При цьому слід зазначити, що не всі перелічені суб’єкти виборчого процесу наділені правом звернення до суду.

Так, Закон про вибори Президента України і Закон про вибори народних депутатів не наділяють виборчу комісію правом оскарження дій чи бездіяльності кандидатів на пост Президента України або кандидатів у народні депутати України.

Частина дев’ята статті 108 Закону про вибори народних депутатів передбачає, що до суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, членів цих комісій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, кандидатів, їхніх довірених осіб, партій, їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, офіційних спостерігачів, що порушують законодавство про вибори.

Аналогічний перелік зазначено у частині першій статті 99 Закону про вибори Президента України. При цьому ні Закон про вибори народних депутатів, ні Закон про вибори Президента України не визначають суб’єктів звернення з позовом до суду в цих категоріях справ, а містять відсильну норму, згідно з якою судове оскарження повинно здійснюватися в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 175 КАС України до суб’єктів виборчого процесу, які наділені правом оскарження дій чи бездіяльності, зокрема, кандидатів та їхніх довірених осіб належать інший кандидат, партія, місцева організація партії, які є суб’єктами відповідного виборчого процесу, ініціативна група референдуму, інші суб’єкти ініціювання референдуму.

Отже, ні Закон про вибори Президента України, ні Закон про вибори народних депутатів не наділяють виборчу комісію правом оскарження дій чи бездіяльності кандидатів на пост Президента України або кандидатів у народні депутати України.

Згідно з нормами КАС України виборча комісія також не зазначена серед суб’єктів, які можуть оскаржувати дії чи бездіяльність кандидатів на пост Президента України чи кандидатів у народні депутати України. Відповідно до частини третьої статті 176 КАС України дії кандидата на пост Президента України чи його довіреної особи, якщо ці дії спрямовані на порушення встановленого законом порядку висунення кандидатів, проведення передвиборної агітації, інші порушення їхніх прав або виборчих прав громадян, має право оскаржувати лише інший кандидат на пост Президента України або партія (блок) – суб’єкт виборчого процесу.

Відповідно до частини першої статті 174 КАС України виборча комісія, кандидат, партія, місцева організація партії, які є суб’єктами відповідного виборчого процесу, комісія з референдуму, ініціативна група з референдуму, інші суб’єкти ініціювання референдуму мають право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум.

Разом із тим частина третя статті 94 нового Закону про місцеві вибори надає право виборчій комісії оскаржувати дії чи бездіяльність таких суб’єктів виборчого процесу:

1) органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, закладу, підприємства, установи, організації, їхніх посадових чи службових осіб;

2) засобу масової інформації, його посадової чи службової особи або творчого працівника;

3) кандидата;

4) місцевої організації партії, крім рішення чи дій, які відповідно до закону, її статуту (положення) належать до внутрішньої організаційної діяльності відповідної місцевої організації партії.

Тобто, враховуючи вищевикладене, а також частини першу, другу статті 9 КАС України, звернення виборчої комісії до суду щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати, кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови, старости можливе лише у порядку, визначеному Законом про місцеві вибори.

Виборець (громадянин, який маж право голосу у відповідних виборах або референдумі) може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто.

Щодо виборчих законів, то, як зазначалось вище, вони хоча й забороняють підкуп виборців, але не передбачають за це дієвих санкцій. Зокрема, цими законами не передбачено можливості скасування реєстрації кандидата або партії у зв’язку з повторним порушенням кандидатом норм виборчих законів.

Так, згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 61 Закону про вибори народних депутатів попередження оголошується у разі: 1) встановлення судом при розгляді виборчого спору в порядку, передбаченому законом, факту підкупу виборців або членів виборчих комісій кандидатом у депутати, партією, яка висунула кандидатів у депутати, представником партії, уповноваженою особою партії чи посадовою особою партії, довіреною особою кандидата у депутати, а також іншою особою за дорученням кандидата у депутати, партії – суб’єкта виборчого процесу;

2) встановлення судом при розгляді виборчого спору в порядку, передбаченому законом, факту надання під час виборчого процесу виборцям, закладам, установам, організаціям або членам виборчих комісій грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати), робіт, послуг, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей (непрямого підкупу) організацією, засновником, власником або членом керівного органу якої є кандидат у депутати, партія, яка висунула кандидатів у депутати, або посадова особа цієї партії.

У разі порушення місцевою організацією партії – суб’єктом виборчого процесу, кандидатом вимог закону про місцеві вибори (крім порушень, зазначених у пункті 5 частини першої, пункті 5 частини другої статті 47 Закону про місцеві вибори) територіальна виборча комісія також може оголосити відповідному суб’єкту виборчого процесу попередження (частина сьома статті 47 Закону про місцеві вибори).

Разом із тим відповідно до законодавства про вибори суб’єкт виборчого процесу може обрати, куди звернутись зі скаргою на дії чи бездіяльність кандидата, партії (блоку): до територіальної виборчої комісії, яка зареєструвала відповідного кандидата, або до суду.

2. Аналіз проблемних питань, що виникають під час розгляду адміністративними судами справ за позовами щодо встановлення факту непрямого підкупу виборців

Аналіз проблемних питань, що виникають під час розгляду адміністративними судами зазначеної категорії справ, за 2012–2014 роки показав, що найбільш складним питанням є надання правової оцінки обставинам справи, які підтверджують або спростовують факт підкупу суб’єктів виборчого процесу.

2.1. Визначення кола осіб, на яких розповсюджуються обмеження щодо ведення передвиборної агітації

Обмеження щодо ведення передвиборної агітації визначаються статтею 74 Закону про вибори народних депутатів, статтею 64 Закону про вибори Президента України, статтею 60 Закону про місцеві вибори.

Поряд з іншими забороненими діями всіма виборчими законами забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується непрямим підкупом виборців (частина чотирнадцята статті 74 Закону про вибори народних депутатів, частина шоста статті 64 Закону про вибори Президента України, частина четверта статті 60 Закону про місцеві вибори).

Аналіз згаданих норм виборчих законів дозволяє дійти висновку про відсутність визначення кола осіб, якими може здійснюватись підкуп виборців. Тобто виборчими законами не передбачено необхідності доведення здійснення підкупу виборців особисто чи безпосередньо кандидатом на пост Президента, кандидатом у депутати, кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови, старости. Кандидат, його довірені особи, інші пов’язані з кандидатом особи чи організації (у тому числі благодійні фонди) можуть вчиняти протиправні дії, спрямовані на організацію, підготовку і фінансування підкупу суб’єктів виборчого процесу без особистої участі у проведенні агітаційних заходів з порушенням законодавства про вибори чи референдум.

Прикладом правильного застосування частини тринадцятої статті 74 Закону про вибори народних депутатів є постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року №1570/5151/2012. Судом апеляційної інстанції було перевірено та підтверджено факт здійснення закупівлі та передачі 24.08.2012 двохсот сімдесяти п’яти комплектів шкільної форми за безпосередньої участі кандидата у народні депутати Особа_3.

При цьому Одеський апеляційний суд визнав необґрунтованими і помилковими посилання суду першої інстанції як на підставу відмови у задоволенні позову на відсутність доказів проведення агітаційних заходів із порушенням законодавства про вибори особисто кандидатом у народні депутати Особа_3, оскільки норма статті 74 Закону про вибори народних депутатів не містить застережень щодо кола осіб (зокрема кандидата у народні депутати України), якими можуть здійснюватись заборонені заходи передвиборної агітації.

Прикладом необґрунтованих висновків є постанова Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2012 року, справа №1570/5234/2012, в якій суд, обґрунтовуючи відмову в задоволенні позовних вимог, вказав, що «до суду позивачем та представником позивача не надано жодних доказів на підтвердження того, що розіграш призів у рамках акції «Мир Вашому дому» проводився особисто відповідачем та що останній особисто вручав призи, про які зазначає в адміністративному позові позивач (телевізори, автомобіль)».

Звертаємо увагу, що після внесення змін у частину четверту статті 160 Кримінального кодексу України, у разі встановлення адміністративним судом під час розгляду виборчого спору факту підкупу виборців або учасника референдуму членом виборчої комісії чи комісії з референдуму, членом ініціативної групи референдуму, кандидатом або його довіреною особою на виборах, представником політичної партії чи місцевої організації політичної партії у виборчій комісії чи комісії з референдуму, уповноваженою особою політичної партії чи місцевої організації політичної партії, офіційним спостерігачем на виборах або референдумі, адміністративний суд у порядку частини другої статті 166 КАС України може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності зазначених осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

2.2. Матеріальні цінності, розповсюдження яких серед виборців під час проведення передвиборної агітації заборонено Відповідно до частини чотирнадцятої статті 74 Закону про вибори народних депутатів під час проведення передвиборної агітації дозволено надавати виборцям, закладам, установам чи організаціям товари, які містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, та інших матеріальних цінностей.

Частина шоста статті 64 Закону про вибори Президента України не містить винятків щодо переліку товарів, які дозволено надавати виборцям під час проведення передвиборної агітації. Тобто забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей незалежно від того, яка вартість таких товарів і які візуальні зображення на цих матеріальних цінностях містяться. Така передвиборна агітація або надання виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати чи не голосувати за певного кандидата або згадуванням його імені, вважається підкупом виборців, зазначеним у пункті 1 частини третьої статті 56 цього Закону.

Звертаємо увагу, що частину шосту статті 64 Закону про вибори Президента України доповнено положенням, яке забороняє укладати з виборцями за рахунок коштів виборчого фонду оплатних договорів на проведення передвиборної агітації.

Відповідно до частини четвертої статті 60 Закону про місцеві вибори дозволено надавати виборцям товари, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора місцевої організації партії, яка є суб’єктом виборчого процесу, політичної партії, місцева організація якої є суб’єктом виборчого процесу, або інших агітаційних матеріалів, за умови, що вартість таких товарів не перевищує 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, та інших матеріальних цінностей або робіт чи послуг.

Аналіз судової практики показав, що суди в основному правильно оцінюють вид і вартість товару, надання якого виборцям, закладам, установам чи організаціям дозволяється під час проведення передвиборної агітації.

Так, Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2012 у справі за адміністративним позовом кандидата у народні депутати України Особа_5 до кандидата у народні депутати України Особа_6 про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії і оцінивши докази, встановлені судом першої інстанції, зазначив таке.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 03 вересня 2012 року кандидат у народні депутати України Особа_6 разом з кандидатом у народні депутати України Особа_7 прийшов привітати юних читачів із початком навчального року до Національної бібліотеки України для дітей, яка розташована за адресою: 03190, Київ, вул. Баумана, 60 та територіально розташована в одномандатному виборчому округу № 223, в якому Особа_6 зареєстрований як кандидат у народні депутати України. Особа_6 виступив перед присутніми та разом з єдиним кандидатом від об’єднаних сил опозиції в Керчі Особа_7 вручив директору Національної бібліотеки України для дітей, Герою України Особа_8 грошовий сертифікат номіналом 10 000,00 грн для придбання інтерактивної дошки для бібліотеки.

Оцінюючи вищенаведені фактичні матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про передчасність і необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Так, згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Тому відповідачем Особа_6 фактично були передані Національній бібліотеці дітей України майнові права на придбання інтерактивної дошки на суму 10 000 гривень у майбутньому, що є непрямим підкупом виборців.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що в цьому випадку при безоплатній передачі сертифіката на суму 10 000 гривень Національній бібліотеці України для дітей відповідачем проведено передвиборну агітацію з порушенням норм, встановлених пунктом 13 статті 74 Закону про вибори народних депутатів, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо твердження позивача про те, що гроші на зазначений сертифікат надано єдиним кандидатом від об’єднаних сил опозиції в Керчі ОСОБА_7, а не з коштів виборчого фонду відповідача, колегія суддів дійшла правомірного висновку, що в цьому випадку своїми протиправними діями кандидат у народні депутати Особа_6 порушив частину шосту статті 68 Закону про вибори народних депутатів, а тому в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Звертаємо увагу, що під час оцінки доказів у цій категорії справ важливо не тільки правильно оцінити вартість товарів, які надавалися суб’єктам виборчого процесу, а й відповідність цього товару вимогам виборчих законів щодо наявності візуального зображення назви, символіки або прапора суб’єкта виборчого процесу.

Прикладом правильного застосування норм матеріального права щодо оцінки виду і вартості товару, який заборонено надавати суб’єктам виборчого процесу, є постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2014 року,у справі №826/16112/14.

Оцінивши фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та проаналізувавши приписи статті 74 Закону про вибори народних депутатів, колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку, що поліетиленовий пакет із друкованими агітаційними матеріалами та зображенням емблеми батальйону «Азов» є товаром в розумінні статті 74 зазначеного Закону, який не заборонено надавати виборцям, закладам, установам, організаціям, оскільки норма статті має виключення, до яких відноситься товар, що розповсюджувався відповідачем. Доказів того, що вартість пакета з листівками перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, суду не надано.

Разом із тим суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що розповсюдження агітаційних листівок є прямим передвиборчим правом відповідача, що передбачене статтею 68 Закону про вибори народних депутатів, і не є порушенням виборчого законодавства України.

Надання виборцям матеріальних цінностей на пільгових умовах До протиправної діяльності кандидатів під час проведення передвиборної агітації належить також діяльність із розповсюдження товарів на пільгових умовах.

Так, колегією суддів Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2012 року встановлено факт порушення кандидатом у народні депутати частини чотирнадцятої (у попередній редакції – частини тринадцятої) статті 74 Закону про вибори народних депутатів. Апеляційний суд, дослідивши фактичні обставини справи, встановив таке.

10.09.2012 через Організацію ветеранів Дарницького району м. Києва помічниками відповідача, вдягненими у помаранчеві футболки з написом «За Особа_3!», від нього особисто серед мешканців – пенсіонерів Дарницького району м. Києва масово поширювалися бланки заяв на отримання картки учасника Пенсійної дисконтної програми (з фотографією відповідача) та анкети одержувача соціальної (пенсійної) дисконтної картки.

У заяві про отримання картки учасника Пенсійної дисконтної програми розміщено фотографію кандидата у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 212 на чергових виборах народних депутатів України 28.10.2012 Особа_3 як голови Наглядової ради ПрАТ «Фуршет». При цьому у заяві відсутні будь-які контактні дані ПрАТ «Фуршет», однак розміщений телефон приймальні кандидата у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі № 212 Особа_3.

У повідомленні Центральної виборчої комісії зазначено, що вказана заява зареєстрована 12.09.2012 як примірник друкованого матеріалу передвиборної агітації (а. с. 13), однак виходячи з того, що заява про отримання картки учасника пенсійної дисконтної програми містить ім’я кандидата і вона дає право, у тому числі, виборцям на пільгових умовах отримувати товари, це є грубим порушенням виборчого законодавства і неприпустимо.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції надав обґрунтовану оцінку діям кандидата у народні депутати і скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Прикладом неправильного надання правової оцінки наявним у справі доказам щодо оцінки вартості і виду товарів, які можуть розповсюджуватись і надаватись виборцям під час передвиборної агітації, є постанова Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року в адміністративній справі №2а/0570/13563/2012 за позовом Особа 1 до кандидата у народні депутати від Партії регіонів Особа 2 про встановлення факту одноразового грубого порушення Закону України «Про вибори народних депутатів України». Суд у задоволенні цього позову відмовив у повному обсязі.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.10.2012 представникові позивача стало відомо про те, що 03 жовтня 2012 року о 19 год. 30 хв. у Донецькому дельфінарії відбулася зустріч студентів із кандидатом у депутати Особа 2. Кожному студенту було дано запрошення на виставу (орієнтовна вартість кожного квитка – 80 грн. та на кожному місці для сидіння в залі дельфінарію було розкладено пакети з таким вмістом: футболка з надписом «Мой выбор – Особа 2» (орієнтовна вартість – 40 грн), агітаційний буклет Особи 2, блокнот з агітаційною інформацією на розвороті (орієнтовна вартість – 30 грн), авторучки з підписом «Особа 2» (орієнтовна вартість – 1,5 грн), коробка цукерок «Esfero» (орієнтовна вартість – 30 грн). За підрахунком позивача, загальна вартість запрошення та пакета з агітаційним матеріалом становить 181,50 грн на кожного присутнього. На підставі зазначеного позивачем було складено акт про порушення Закону «Про вибори народних депутатів України», оскільки вартість агітаційного комплекту відповідача значно перевищує установлену законом граничну суму в три відсотки мінімального розміру заробітної плати та є непрямим підкупом виборців відповідно до положень пункту 2 статті 6 та пункту 13 статті 74 Закону № 4061-VІ.

Суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що поліетиленовий пакет, ручка, блокнот, футболка, коробка цукерок «Esfero», які містять передвиборну агітацію, є товарами, надання виборцям яких є винятком з обмежень та заборони, встановлених частиною тринадцятою статті 74 Закону № 4061-VІ. Крім того, на думку судів першої і апеляційної інстанцій, придбання квитків і надання їх безоплатно виборцям у Донецькому дельфінарії для проведення зустрічі кандидата у народні депутати з виборцями належить до незаборонених форм передвиборної агітації, передбачених пунктом 7 частини другої статті 68 Закону про вибори народних депутатів.

З висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитися з огляду на таке. По-перше, виключення з частини тринадцятої статті 74 Закону про вибори народних депутатів (в редакції, що діяла на час розгляду справи) стосується назв не будь-яких товарів, а лише тих товарів, на яких містяться візуальні зображення назви, символіки, прапора партії. Судами попередніх інстанції було встановлено і не викликало заперечень сторонами у справі, що серед товарів, які розповсюджувались кандидатом у народні депутати України, була коробка цукерок «Esfero». Цей товар, незалежно від його вартості, заборонено безоплатно чи на пільгових умовах давати виборцям, оскільки на ньому відсутні візуальні зображення назви, символіки, прапора партії.

Отже, оцінюючи вартість товару, безоплатне розповсюдження якого згідно з виборчим законодавством дозволено серед виборців, суди насамперед повинні встановити, чи містяться на цьому товарі візуальні зображення назви, символіки, прапора партії тощо. Якщо на товарі зазначені візуальні зображення відсутні, його безоплатне надання виборцям, незалежно від його вартості, заборонено.

По-друге, вважаємо, придбання квитків і надання їх безоплатно виборцям у Донецькому дельфінарії для проведення зустрічі кандидата у народні депутати з виборцями належить до встановлених частиною чотирнадцятою статті 74 Закону про вибори народних депутатів заборон. Посилання судами попередніх інстанцій на пункт 7 частини другої статті 68 Закону про вибори народних депутатів є некоректним, оскільки цією нормою дозволяється проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії – суб’єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати, а також оприлюднення інформації про таку підтримку.

Як вбачається з матеріалів справи, кандидатом у народні депутати було придбано лише квитки на виставу, що проходила у Донецькому дельфінарії. Судами попередніх інстанцій не підтверджено належними та допустимими доказами факту організації, фінансування заходів, що проводяться приватною юридичною особою – Донецьким дельфінарієм за підтримки партії – суб’єкта виборчого процесу чи кандидата у народні депутати. Не було встановлено також факту оприлюднення інформації про таку підтримку.

Тобто фактично кандидат у народні депутати, придбавши квитки на виставу у Донецькому дельфінарії, уклав договір про надання послуг, право на отримання яких безоплатно передав виборцям. Отже, згідно з частиною чотирнадцятою статті 74 Закону про вибори народних депутатів такі дії кваліфікуються як непрямий підкуп виборців.

2.3. Форми і засоби передвиборної агітації

Формами передвиборної агітації, яка може проводитись згідно з виборчими законами, є: 1) проведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями; 2) проведення мітингів, походів, демонстрацій, пікетів; 3) проведення публічних дебатів, дискусій, круглих столів, пресконференцій стосовно положень передвиборних програм та політичної діяльності партій – суб’єктів виборчого процесу чи політичної діяльності кандидатів у депутати; 4) оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) засобах масової інформації політичної реклами, виступів, інтерв’ю, нарисів, відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень; 5) розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації; 6) розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої реклами; 7) проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії – суб’єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати, а також оприлюднення інформації про таку підтримку; 8) публічні заклики голосувати за або не голосувати за партію – суб’єкта виборчого процесу, кандидата у депутати або публічні оцінки діяльності цих партій чи кандидатів у депутати; 9) встановлення агітаційних наметів; 10) в інших формах, що не суперечать Конституції та законам України.

Аналіз судової практики показав, що досить часто проблематичним є розмежування заходів, під час яких дозволено передвиборну агітацію, від заходів, під час проведення яких агітувати заборонено.

Так, наприклад, Одеський окружний адміністративний суд, не враховуючи вимоги частин першої, сьомої статті 68 Закону про вибори народних депутатів, не дав належної оцінки факту проведення акції «Мир Вашому дому», у рамках якої розповсюджувались бейсболки з ім’ям кандидата в народні депутати України під час проведення Бессарабського ярмарку, організаторами якого були Тарутинська районна рада і Тарутинська районна державна адміністрація.

Одеський окружний адміністративний, незважаючи на те, що установив факт проведення відповідачем акції «Мир Вашому дому» 26 серпня 2012 року в смт Тарутине під час проведення Бессарабського ярмарку, організованого Тарутинською районною радою і Тарутинською районною державною адміністрацією, не надав цьому факту належної правової оцінки.

Більш того, суд у своєму рішенні зазначив про відсутність порушень з боку організаторів акції «Мир Вашому дому», оскільки ця акція «відбувалась під час проведення Бессарабського ярмарку, оголошення про проведення якого було розміщено в Інтернеті на сайтах, які є доступними всім громадянам України, а не лише тим, які є виборцями виборчого округу №142, по якому балотуються позивач і відповідач, а тому відвідати цей ярмарок та взяти участь у вказаній акції мали можливість не лише мешканці, які є виборцями виборчого округу № 142, а тому твердження представника позивача, що проведення цієї акції є підкупом виборців вказаного виборчого округу, спростовується зазначеним оголошенням в Інтернет-ресурсах» . Такі висновки Одеського окружного адміністративного суду є необґрунтованими, безпідставними та такими, що порушують частини першої, сьомої статті 68.

Рівненський окружний адміністративний суд у постанові від 02.09.2012 також не врахував той факт, що захід з проведення святкування Дня незалежності України проводився на території села, де знаходиться виборчий округ кандидата у народні депутати, і на заході були присутні виборці, тобто фактично відбулася зустріч відповідача з виборцями. Тому висновок суду першої інстанції про те, що вручення представнику футбольної команди села Орв`яниця комплекту футбольної команди не відбувалося саме в рамках проведення кандидатом у народні депутати України за 155 виборчим округом передвиборних агітаційних заходів, є необґрунтованим та таким, що порушує пункт 1 частини першої статті 68 Закону про вибори народних депутатів України.

Прикладом правильної оцінки доказів може слугувати постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012 у справі № 2а-12300/12/2670. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, оскільки Окружний адміністративний суд міста Києва, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову кандидата у народні депутати України про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії, не врахував той факт, що «захід з привітання юних читачів проводився на території одномандатного виборчого округу № 223, де зареєстрований кандидатом у народні депутати України відповідач, на заході були присутні виборці одномандатного виборчого округу № 223, тобто фактично відбулася зустріч відповідача з виборцями. Тому висновок суду першої інстанції про те, що захід не можна розцінювати як зустріч з виборцями в іншій формі, є необґрунтованим та таким, що порушує пункт 1 частини першої статті 68 Закону про вибори народних депутатів.

Звертаємо увагу, що Законом № 709-VII від 21 листопада 2013 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства з питань проведення виборів» статтю 74 Закону про вибори народних депутатів доповнено частиною четвертою, згідно з якою забороняється проведення агітаційних заходів, розповсюдження передвиборних агітаційних матеріалів, демонстрація агітаційних фільмів чи кліпів, розповсюдження виборчих листівок, плакатів, інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, у яких розміщено матеріали передвиборної агітації, публічні заклики голосувати за чи не голосувати за партії – суб’єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати в одномандатному окрузі або публічна оцінка діяльності цих партій чи кандидатів у депутати під час проведення заходів, організованих органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, державними чи комунальними підприємствами, закладами, установами, організаціями.

2.4. Здійснення непрямого підкупу виборців через юридичні особи: благодійні фонди, громадські організації тощо

Під час останніх виборчих кампаній фігурувала велика кількість благодійних фондів, громадських організацій, які, незважаючи на законодавчу заборону, опосередковано брали участь у виборчих кампаніях.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» (далі також – Закон про благодійну діяльність та благодійні організації) благодійна діяльність – добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених цим Законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара. Благодійна організація – юридична особа приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених цим Законом, як основну мету її діяльності.

Благодійна програма – комплекс благодійних заходів у сферах, визначених цим Законом. Благодійник – дієздатна фізична особа або юридична особа приватного права (у тому числі благодійна організація), яка добровільно здійснює один чи декілька видів благодійної діяльності.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону про благодійну діяльність та благодійні організації сферами благодійної діяльності, серед інших, є: освіта; охорона здоров’я; екологія, охорона довкілля та захист тварин; запобігання природним і техногенним катастрофам та ліквідація їх наслідків, допомога постраждалим внаслідок катастроф, збройних конфліктів і нещасних випадків, а також біженцям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах; соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальні послуги і подолання бідності; спорт і фізична культура; права людини і громадянина та основоположні свободи; розвиток територіальних громад; стимулювання економічного росту і розвитку економіки України та її окремих регіонів та підвищення конкурентоспроможності України; сприяння здійсненню державних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища в Україні; сприяння обороноздатності та мобілізаційній готовності країни, захисту населення у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону про благодійну діяльність та благодійні організації засновниками та учасниками благодійних організацій можуть бути дієздатні фізичні та юридичні особи, крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права.

Цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах (частина перша статті 3 Закону про благодійну діяльність та благодійні організації).

Благодійні організації не мають права надавати благодійну допомогу політичним партіям або від імені політичних партій, а також брати участь у виборчій агітації (частина перша статті 3 Закону про благодійну діяльність та благодійні організації).

Аналіз судової практики показав, що суди не завжди розмежовують благодійну діяльність народних депутатів як громадян України з їхніми обов’язками і повноваженнями як діючих народних депутатів відповідно до вимог Закону України «Про статус народного депутата України».

Оцінюючи докази у справах щодо оскарження діяльності діючих народних депутатів, які зареєструвалися кандидатами у народні депутати, як такої, що не відповідає нормам виборчого законодавства про передвиборну агітацію, суди повинні були враховувати таке.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції України).

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом (стаття 78 Конституції України).

Народний депутат України є обраний відповідно до Закону про вибори народних депутатів представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України (стаття 1 Закону України «Про статус народного депутата України», далі – Закон про статус народного депутата).

Відповідно до статті 7 Закону про статус народного депутата народний депутат постійно підтримує зв’язки з виборцями у порядку, встановленому законом. Народні депутати, обрані в одномандатних виборчих округах, зобов’язані підтримувати зв’язок з виборцями своїх округів. Народні депутати, обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв’язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до закону.

Народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації. Народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України.

Народний депутат України розглядає звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян». Народний депутат розглядає всі одержані ним пропозиції, заяви та скарги виборців, узагальнює їх, за необхідності вносить відповідні пропозиції до Верховної Ради України та її органів, а також до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У разі необхідності народний депутат надсилає пропозиції, заяви та скарги громадян органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам, установам та організаціям, до повноважень яких входить розгляд звернень громадян чи вирішення порушених у них питань по суті. Про результати розгляду пропозицій, заяв та скарг громадян органи та посадові особи зобов’язані повідомити громадянина, від якого надійшло звернення, і народного депутата у терміни, встановлені Законом України «Про звернення громадян» (частина тринадцята статті 24 Закону про статус народного депутата України).

Відповідно до частини одинадцятої статті 24 Закону про статус народного депутата народний депутат зобов’язаний постійно підтримувати зв’язки з виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення, а у разі необхідності повідомляти про них Верховну Раду України та її органи, вносити пропозиції та вживати в межах своїх повноважень заходи щодо їх врахування в роботі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.

Аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що ініціювання, створення або керування народними депутатами будь-якими програмами, проектами, акціями тощо, що здійснюються без участі юридичних осіб публічного права – держави Україна, територіальних громад, державних органів, органів місцевого самоврядування, коли вони діють у цивільних відносинах як юридичні особи, а також юридичних осіб, яким делеговано (передано) здійснення компетенції державного/ комунального органу, або інші публічно-правові функції – за кошти благодійних організацій або інших юридичних осіб приватного права, не пов’язано з виконанням ними своїх прямих посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією України та законами України, а тому повинно бути об’єктом додаткового вивчення під час розгляду судом виборчих спорів.

Прикладом недостатньої обґрунтованості висновків суду у справах щодо визнання протиправною передвиборної діяльності кандидатів у народні депутати, а саме з порушенням вимог частини чотирнадцятої статті 74 Закону про вибори народних депутатів, може слугувати наведена далі постанова суду першої інстанції.

Так, з матеріалів справи № 2а-11163/12/2070 вбачається, що у Вовчанській районній газеті «Хлібороб», випуск № 40 (11563) від 06 жовтня 2012 року, було надруковано статтю «В гурті, за щедрим столом і з чудовим настроєм», в якій висловлена подяка від голови ради ветеранів Гонтарівської сільської громади та запрошених у День людей похилого віку до райдержадміністрації представників усіх ветеранських організацій району представникам влади за організовану зустріч. У ході зустрічі були висвітлені питання з розвитку медицини на Вовчанщині, перебіг пенсійної реформи, практично всі учасники зустрічі скористалися програмою «Бачити очима і серцем» та отримали безкоштовно окуляри. Зустріч закінчилась святковим обідом та концертом.

Харківський окружний адміністративний суд із матеріалів справи та пояснень представника відповідача встановив, що соціальний проект «Бачити очима і серцем» був ініційований народним депутатом України Особа 4 та його реалізація була розпочата до початку виборчого процесу, що підтверджується публікацією у Вовчанській районній газеті «Хлібороб» № 15 від 14 квітня 2012 року в статті «Офтальмологи району отримали нове обладнання».

Отже, суд, дослідивши зміст зазначеної статті, дійшов висновку про те, що соціальний проект «Бачити очима і серцем» був ініційований народним депутатом України Особа 4 та його реалізація була розпочата ще до початку виборчого процесу, а отже, не може розцінюватись як дія, направлена на проведення передвиборної агітації, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, інших матеріальних цінностей.

Вважаємо таку позицію недостатньо обґрунтованою з таких підстав.

По-перше, суд першої інстанції на обґрунтування своєї позиції навів той факт, що соціальний проект був ініційований народним депутатом та його реалізація була розпочата ще до початку виборчого процесу. Саме у зв’язку з цим суд вважає, що цей проект не можна розцінювати як передвиборну агітацію кандидата у народні депутати.

Проте такі висновки суду є недостатньо обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що стаття зі словами подяки була опублікована вже під час виборчого процесу і містила оцінку діяльності кандидата у народні депутати з боку громадської організації та інших мешканців населеного пункту. Крім того, судом не враховано, що всупереч вимогам законодавства про вибори захід було проведено в будівлі райдержадміністрації представниками влади під час святкування Дня людей похилого віку, про що також зазначається в указаній статті.

Вважаємо, публікація, що опублікована під час виборчого процесу і має не інформаційний, а оціночний характер діяльності посадової особи, яка є кандидатом у народні депутати України, є такою, що суперечить вимогам виборчого законодавства України щодо правил ведення передвиборної агітації.

По-друге, судом першої інстанції недостатньо досліджено обставини справи щодо взаємозв’язку між організацією, яка реалізовувала вказаний соціальний проект, і кандидатом у народні депутати. Так, суд встановив, що «окуляри надавалися безкоштовно не за рахунок відповідача (кандидата у народні депутати), а за рахунок Харківської обласної організації Фонду «Турбота»» . Утім суд не встановив склад та статус цієї організації, а також те, хто є учасниками і благодійниками Фонду, за чий рахунок формуються активи цієї юридичної особи. Суд також не встановив, чи є кандидат у народні депутати членом цієї організації, чи входить до виконавчого органу або наглядової ради цього фонду тощо. Разом із тим встановлення цих обставин є суттєвим і таким, від чого залежала обґрунтованість висновків суду, оскільки народні депутати України, ініціюючи соціальні проекти за підтримки і кошти юридичних осіб приватного права, долучаються до діяльності, передбаченої Законом про благодійну діяльність та благодійні організації, і така діяльність не стосується виконанням обов’язків, покладених на них Законом України «Про статус народного депутата України».

При цьому варто також враховувати, що благодійна допомога, ініційована або організована народними депутатами як благодійниками відповідно до вимог чинного законодавства про благодійну діяльність, не повинна надаватись від їхнього імені або жодним чином пов’язуватись з їхньою діяльністю як народних депутатів/кандидатів у народні депутати або діяльністю політичних партій, оскільки така діяльність може розцінюватись як непрямий підкуп виборців.

Ураховуючи викладене, вважаємо посилання представника відповідача у справі № 2а-11163/12/2070 на те, що соціальний проект «Бачити очима і серцем» був ініційований народним депутатом України Особа 4 ще до початку виборчого процесу, і окуляри надавалися безкоштовно не за рахунок відповідача, а за рахунок Харківської обласної організації Фонду «Турбота», такими, що не спростовують наведених позивачем доказів про неправомірність дій відповідача як кандидата у народні депутати.

Також неспроможними є доводи відповідача щодо його звернення листом за вих. № 01-13/04-491 до голови наглядової ради Харківської обласної організації Фонду «Турбота» з проханням продовжити реалізацію соціального проекту «Бачити очима і серцем», оскільки він зареєстрований кандидатом у народні депутати та з початком виборчого процесу відповідно до вимог чинного законодавства не має змоги продовжити реалізацію зазначеного проекту.

Так, Харківською обласною організацією Фонду «Турбота» була надана відповідь на лист народного депутата України Особа 4 від 18.08.2012 (а. с. 45). Зі змісту відповіді вбачається, що Харківська обласна організація Фонду «Турбота» не заперечує продовження реалізації соціального проекту «Бачити очима і серцем». Крім того, з наданої суду представником відповідача копії сторінки з Вовчанської районної газети «Хлібороб» від 18 серпня 2012 року колегією суддів встановлено, що народний депутат України Особа 4 18 серпня 2012 року через публікацію статті «До відома населення», розміщеної у Вовчанській районній газеті «Хлібороб» від 18 серпня 2012 року, повідомив населення про те, що з початком виборчого процесу соціальний проект офтальмологічної допомоги «Бачити очима і серцем» буде здійснюватися благодійною організацією (а.с.44).

Як уже зазначалося, до обов’язків, покладених на кандидата в народні депутати як на народного депутата, що передбачені Конституцією та законами України, належить насамперед ініціювання заходів щодо вдосконалення і покращення роботи юридичних осіб публічного права.

Таким чином, вважаємо, що кандидат у народні депутати Особа 4, опублікувавши 18 серпня 2012 року статтю «До відома населення» у Вовчанський районній газеті «Хлібороб» щодо продовження здійснення соціального проекту «Бачити очима і серцем» благодійною організацією, а не ним особисто, оскільки «розпочався виборчий процес і у зв’язку з цим він не може продовжити реалізацію цього проекту», тим самим встановив взаємозв’язок між діяльністю благодійного фонду і своєю діяльністю як кандидата у народні депутати, чим порушив вимоги виборчого законодавства, а також Закону про благодійну діяльність та благодійні організації щодо ведення передвиборної агітації.

Прикладом неправильної оцінки доказів, що призвели до ухвалення необґрунтованого рішення, є також постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 02.09.2012 у справі № 2а/1170/3418/2012. Так, Рівненський окружний адміністративний суд встановив такі фактичні обставини справи.

26 серпня 2012 року в с. Орв’яниця Дубровицького району Рівненської області відбулись урочисті масові заходи, приурочені святкуванню Дня незалежності України. Під час вказаних заходів відбувся футбольний матч за участю команди с. Орв’яниця.

По закінченню матчу футбольній команді с. Орв’яниця в особі тренера команди Особа_7 особами в футболках з емблемами Благодійного фонду Особа_5 «Наш Край» було офіційно вручено комплект нової футбольної форми.

Під час вручення вказаного комплекту форми також був присутній голова правління вказаного благодійного фонду Особа_5, який одночасно є кандидатом у народні депутати України. Вказані обставини визнаються сторонами у судовому засіданні, а тому відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України не підлягають доказуванню.

З пояснень представника позивача вбачається, що саме ці обставини, а також виступ Особа_5, в якому він представився як кандидат у народні депутати України і одночасно висвітлював діяльність Благодійного фонду «Наш Край», свідчать про те, що відповідач, використовуючи власний Благодійний фонд «Наш Край», вчинив непрямий підкуп виборців, надавши безкоштовно комплект футбольної форми для футболістів с. Орв’яниця Дубровицького району Рівненської області.

На підтвердження своїх вимог представником позивача було надано суду фотографії, зроблені під час зустрічі з виборцями (додаток 5 до позовної заяви Позивача), акт про порушення вимог проведення передвиборної агітації (додаток 3), лист-звернення жителя с. Орв’яниця Особа_3 до Позивача, що містив скаргу на дії Відповідача (додаток 4).

Обґрунтовуючи свої вимоги, представник позивача послався також на показання свідків Особа_8 та Особа_9. Зокрема, допитаний у судовому засіданні як свідок Особа_8 повідомив суду, що 26 серпня 2012 року в с. Орв’яниця відбулось святкування дня села, на яке прибув кандидат у народні депутати України Особа_5. Після футбольного матчу, який відбувся у зв’язку з урочистими подіями, Особа_5 був запрошений на сцену для привітання футбольної команди с. Орв’яниця. Після цього в присутності відповідача представнику футбольної команди с. Орв’яниця було вручено комплект футбольної форми для команди, після чого відповідач залишив святкування.

Вказані обставини також підтверджуються показами свідка Особа_9.

У свою чергу жоден із допитаних у судовому засіданні свідків не підтвердив факт вручення безпосередньо Особа_5 чи його уповноваженим представником вказаного комплекту форми футбольній команді.

Разом із тим, як встановлено в судовому засіданні з досліджених доказів у справі, зокрема і зі змісту позовної заяви, футбольна форма вручалась представнику футбольної команди від благодійного фонду «Наш Край». Крім того, з показання свідка Особа_7 встановлено, що вказаний комплект форми був замовлений за сприяння Благодійного фонду «Наш Край» та отриманий ним на початку серпня 2012 року.

У подальшому форма постійно знаходилась у нього дома у зв’язку з тим, що офіційне вручення останньої команда самостійно вирішила відкласти до закінчення місцевого чемпіонату з футболу, завершальний матч якого відбувся в с. Орв’яниця якраз 26 серпня 2012 року.

Вважаємо необґрунтованими висновки суду стосовно правомірності дій щодо залучення відповідачем (кандидатом у народні депутати) Благодійного фонду, в якому він є головою правління, та дій щодо залучення «Вісника Благодійного фонду «Наш край» до проведення передвиборної агітації.

Так, відповідно до частини сорок п’ятої Закону про вибори народних депутатів витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів депутатів, та коштів виборчих фондів партій, кандидати у депутати від яких зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі для фінансування своєї передвиборної агітації зобов’язані утворити власний виборчий фонд, що формується в порядку, встановленому цим Законом (частина друга статті 45 Закону про вибори народних депутатів).

Фінансування передвиборних агітаційних заходів чи матеріалів з джерел, не передбачених частиною другою цієї статті, незалежно від наявності погодження з партіями – суб’єктами виборчого процесу чи кандидатами у депутати, забороняється (частина третя статті 45 Закону про вибори народних депутатів).

Згідно з частиною шостою статті 68 Закону про вибори народних депутатів фінансування будь-яких форм і засобів передвиборної агітації здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на забезпечення ведення передвиборної агітації, коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Кандидати у депутати, зареєстровані у загальнодержавному окрузі, можуть здійснювати передвиборну агітацію за кошти виборчого фонду партії. Використання власних коштів партій, кандидатів у депутати чи коштів з інших джерел для проведення передвиборної агітації, у тому числі з ініціативи виборців, забороняється.

Підтримка партією, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, від свого імені проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрацій фільмів, телепередач чи інших публічних заходів, а також проведення зазначених публічних заходів на підтримку партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, може здійснюватися лише у разі фінансування таких заходів із коштів виборчого фонду відповідної партії (частина сьома статті 68 Закону про вибори народних депутатів).

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення підготовки та проведення місцевих виборів унормовано розділом Х Закону про місцеві вибори, виборів Президента – розділом VI Закону про вибори Президента України. Положення щодо форм і заходів передвиборної агітації закріплено у частині шостій статті 54 Закону про місцеві вибори, частині четвертій статті 58 Закону про вибори Президента України.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 74 Закону про вибори народних депутатів забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей. Така передвиборна агітація або надання виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати за або не голосувати за певну партію чи кандидата у депутати або згадуванням назви партії чи імені кандидата, є непрямим підкупом виборців.

З аналізу вказаних норм вбачається, що заборона надання виборцям безоплатно чи на пільгових умовах матеріальних цінностей поширюється на будь-які благодійні фонди, громадські організації, що надають під час виборчого процесу закладам благодійну допомогу (тим більше засновниками яких є кандидати у депутати), якщо такі дії прямо пов’язуються з конкретним кандидатом у депутати. Така допомога має розцінюватись як підкуп виборців.

Як вбачається з наведеного рішення Рівненського окружного адміністративного суду, факт згадування і оголошення імені відповідача як Голови правління Благодійного фонду під час заходу був встановлений і підтверджений належними і допустимими доказами.

Вважаємо за необхідне звернути увагу судів, що за певних обставин лише оголошення імені кандидата в депутати чи на пост Президента України навіть без вказівки на його статус, може бути розцінено як передвиборна агітація, яка заборонена виборчими законами (зокрема, частиною чотирнадцятою статті 74 Закону про вибори народних депутатів України.)

Утім суд першої інстанції у справі № 2а/1170/3418/2012, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача стосовно залучення іменного благодійного фонду та залучення «Вісника» (друкованого видання) вказаного благодійного фонду до проведення вказаного заходу і встановлення факту непрямого підкупу виборців, не врахував усі наведені обставини і дійшов необґрунтованого висновку, що представником позивача не надано доказів розміщення відповідачем або його довіреними особами під час проведення урочистостей, пов’язаних зі святкуванням Дня незалежності України, агітаційних матеріалів, закликів або пропозицій голосувати за або не голосувати за певну партію чи кандидата. Вказані обставини, на думку суду першої інстанції, також не вбачаються з доданих до позовної заяви роздруківок фотографій та акта про порушення вимог щодо проведення передвиборної агітації.

Прикладом недостатнього обґрунтування висновків суду в частині правомірності співпраці громадської організації «Ініціатива Особа 1 «Наш регіон» і кандидата у народні депутати України Особа 1 є постанова Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року у справі № 2а/0570/12759/2012.

На обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 21.09.2012 громадською організацією «Ініціатива Особа 1 «Наш регіон», лідером якої є Відповідач, працівникам ПАТ «Слов’янський машинобудівний завод» були роздані пакети з подарунками, а саме: пляшкою коньяку «Шабський», коробкою цукерок «Bonjour», пачкою чаю «Tess», орієнтовною вартістю 70 гривень та вітальною листівкою з особистим підписом Відповідача від імені та із згадуванням Партії регіонів та прізвища Відповідача. Про цей факт було складено Акт від 21.09.2012 в присутності Особа 7 та Особа 8, що є підтвердженням факту порушення Відповідачем приписів частини тринадцятої статті 74 Закону.

Представник позивача просив суд визнати факт підкупу виборців громадською організацією «Ініціатива Особа 1 «Наш регіон», лідером якої є кандидат у народні депутати України від Партії регіонів Особа 1, за дорученням зазначеного кандидата та зобов’язати Відповідача в подальшому утримуватися від підкупу виборців через зазначену громадську організацію, лідером якої він є.

Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, на обґрунтування своїх висновків указав, що Відповідач не є головою (лідером) громадської організації «Ініціатива Особа 1 «Наш регіон», його прізвище та ім’я в її назві використовуються з його згоди, про що свідчить відповідна письмова заява Відповідача, засвідчена судом, копія якої є в матеріалах справи. Це, на думку суду першої інстанції, унеможливлює вчинення Відповідачем певних дій саме від імені 3-ї особи і надання ним доручень членам цієї організації.

Вважаємо, суд першої інстанції в цьому разі не врахував вимоги частини шостої статті 68, частини тринадцятої статті 74 Закону про вибори народних депутатів (у редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) і не керувався частиною першою статті 69 КАС України, згідно з якою доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Звертаємо увагу адміністративних судів, що Законом від 14.10.2014 № 1703-VII (частина третя статті 160 Кримінального кодексу України) криміналізовано відповідальність за непрямий підкуп виборців, який здійснюється під час передвиборної агітації (агітації референдуму) шляхом надання підприємствам, установам, організаціям неправомірної вигоди або надання безоплатно товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення найменування, символіки, прапора політичної партії, вартість яких не перевищує розміру, встановленого законодавством). Тому повноцінна кваліфікація такого протиправного діяння та притягнення винних до відповідальності є функцією інших юрисдикцій (насамперед кримінальної).

2.5. Здійснення непрямого підкупу виборців через неповнолітніх осіб та заклади освіти

Аналіз судової практики показав, що суди, розглядаючи спори за участю навчально-виховних закладів про визнання дій кандидатів такими, що порушують норми виборчого законодавства, допускали помилки при оцінці дій посадових осіб цих закладів, а також органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Так, Донецький окружний адміністративний суд, розглядаючи позов кандидата у народні депутати України Особа_1 до кандидата у народні депутати України Особа_4 про визнання дій кандидата такими, що порушують норми Закону про вибори народних депутатів, та встановлення факту підкупу під час виборчого процесу, дійшов необґрунтованих висновків з огляду на таке.

Суд встановив, що наприкінці серпня поточного року та на початку вересня 2012 року кандидатом у народні депутати України Особа_4 була проведена акція у школах міста Слов’янська, Святогорська, Миколаївки, Олександрівського та Слов’янського районів, у рамках якої були роздані подарунки з символікою «Наш регіон» Особа_4», а саме ортопедичні портфелі з вкладеним туди шкільним приладдям. Приблизна вартість цього пакета становила 150-200 грн. Кандидат у народні депутати України Особа_4 є лідером громадської групи «Наш Регіон». Ці факти були підтверджені в газеті «Слов’янська Правда» Номер_1 від Інформація_1 року та в ефірі місцевого телебачення на каналі ТРК «САТ+», репортаж Номер_2 м. Слов’янськ.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд зазначив таке. Відповідно до положень виборчого законодавства одним із суб’єктів виборчого процесу є виборець. Право голосу на виборах мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років. Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями.

Суд звернув увагу на те, що з наданих позивачем доказів, а саме копії газети «Славянськая правда», відеосюжету місцевого телебачення на каналі ТРК «САТ+», а також з наданих у судовому засіданні пояснень позивача та його представника вбачається, що ортопедичні портфелі з вкладеним туди шкільним приладдям були роздані як подарунки дітям, першокласникам, які в розумінні статті 2 Закону не мають право голосу, а тому не є виборцями.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем як кандидатом у народні депутати України не було порушено встановлені чинним законодавством України, обмеження щодо ведення передвиборної агітації, а саме частину 13 статті 74 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з огляду на таке. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім’ї має одинока особа. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 Сімейного кодексу України).

Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини (стаття 174 Сімейного кодексу України).

Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Батьки зобов’язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (стаття 175, 176 Сімейного кодексу України).

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів (стаття 188 Сімейного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 51 Конституції України батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.91 № 789-XI, батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у разі необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині держави-учасниці, так і за кордоном. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають у різних державах, держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей.

Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що згідно з українським законодавством особами, які несуть фінансову відповідальність за дитину, є її батьки.

З огляду на це вважаємо дії кандидата у народні депутати з роздачі подарунків дітям із символікою «Наш регіон» Особа_4» , а саме ортопедичних портфелів з вкладеним туди шкільним приладдям, здійснювалися з метою спонукання їхніх батьків, які зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття і нести фінансову відповідальність за неї, голосувати за певного кандидата у народні депутати.

Тому, враховуючи викладене, відповідачем як кандидатом у народні депутати було порушено встановлені чинним законодавством України обмеження щодо ведення передвиборної агітації, а саме частину тринадцяту статті 74 Закону про вибори народних депутатів.

До необґрунтованих висновків дійшли колегії суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду у постановах від 07.09.2012, справи № 2а-9633/12/0170/22, № 2а-9634/12/0170/3.

Так, у справі № 2а-9633/12/0170/22 Севастопольський апеляційний адміністративний суд на порушення норм процесуального і матеріального права не взяв до уваги обґрунтовані доводи апеляційної скарги, мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права.

Зокрема позивач вказує на порушення приписів частин першої, другої, третьої статті 68, частини тринадцятої статті 74 Закону України «Про вибори народних депутатів України», частково застосування приписів Кодексу адміністративного судочинства України та порушення приписів частини восьмої постанови Пленуму ВАСУ від 02 квітня 2007 року №2.

Судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини справи, а також не надано їм належної оцінки. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідачі на порушення зазначених правових норм під час святкування Дня знань у Ялтинському навчально-виховному комплексі «Школа-ліцей №9» за адресою: м. Ялта, вулиця Московська, 6 проводили передвиборну агітацію. Промова Особа 1 містила вислів, що «Партия регионов дарит школе номер 9 компьютерный класс».

Відразу після промови Особа 1 директор державного навчального закладу Ялтинського навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей № 9» Особа 2 сказала: «Дорогие друзья, конечно, компьютерная техника очень, очень нужна, и за этот подарок огромное спасибо. Но мне хочется добавить, что и депутаты городского совета не остались безучастными к новому учебному году и сделали подарки первоклассникам от Партии регионов. Кроме того, депутат по нашему участку Особа_3 очень беспокоился, чтобы в течение всего учебного года у всех вас было все в порядке со здоровьем, поэтому наш медкабинет на всякий случай оборудован всем, чем нужно, для работы в течении года. Огромное спасибо».

Суд апеляційної інстанції встановив, що сторонами не заперечується той факт, що у виступах Особа та директора державного навчального закладу Ялтинського навчально-виховального комплексу «Школаліцей № 9» Особа 2 01 вересня 2012 року згадувалася Партія регіонів. Незважаючи на згадані встановлені обставини справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду дійшла таких необґрунтованих висновків.

Відеозапис промови Особа 1 із подякою Партії регіонів у придбанні комп’ютерів, а також виступу директора державного навчального закладу Ялтинського навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей № 9» Особа 2, в якому пролунала фраза про подарунки від Партії регіонів, не є передвиборною агітацією, оскільки зміст вказаних виступів не спонукає виборців голосувати за або не голосувати за певну партію – суб’єкта виборчого процесу.

Стосовно передачі та отримання комп’ютерів, зошитів та лінійок із символікою Партії регіонів, то колегією суддів досліджено надані акт прийняття-передачі основних засобів від 29.08.2012, довіреність на отримання матеріальних цінностей серії ЯМЧ № 018525 про отримання комп’ютерів, накладну від 29.08.2012 Міністерства освіти, науки, молоді та спорту АР Крим, а також довідку Управління освіти Ялтинської міської ради від 04.09.2012 № 00482, згідно з якими вбачається, що комп’ютерне обладнання в кількості 11 шт. передано навчально-виховному комплексу «Школа-ліцей № 9» саме від Міністерства освіти, науки, молоді та спорту АР Крим.

Судова колегія також вважає неспроможними посилання позивача на порушення відповідачами частини тринадцятої статті 74 Закону №4061.

Вищезазначені приписи закону встановлюють заборону непрямого підкупу виборців. Підкуп виборців може торкатися лише тих, хто має право голосу. Отримання, зокрема, закладом освіти комп’ютерної техніки для використання школярами, незалежно від джерела фінансування, не є політичною подією, не є передвиборною агітацією та не порушує частину тринадцяту статті 74 Закону № 4061.

З огляду на зазначене суд вважає необґрунтованими посилання позивача на частину тринадцяту статті 74 Закону України «Про вибори народних депутатів України», оскільки факту передачі товарів від Партії регіонів не доведено і відповідно не встановлено факт непрямого підкупу виборців.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 74 Закону про вибори народних депутатів органам виконавчої влади, органам влади Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам і судам, а також у робочий час посадовим і службовим особам органів, зазначених у пункті 2 цієї частини, крім випадків, коли відповідна посадова чи службова особа є кандидатом у депутати, забороняється брати участь у передвиборній агітації. Відповідно до частини тринадцятої статті 74 Закону про вибори народних депутатів (у редакції, що діяла на час розгляду справи судом) надання установам, до яких належать навчальні і загальноосвітні заклади, зокрема «Школа-ліцей № 9», будь-яких матеріальних цінностей, що супроводжується згадуванням назви партії чи імені кандидата, є непрямим підкупом виборців.

Незважаючи на зазначені приписи статті 74 Закону про вибори народних депутатів, заступник Ялтинського міського голови Особа 1 та директор навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей № 9» Особа 2 під час виконання своїх посадових обов’язків здійснювали передвиборну агітацію за Партію регіонів, що підтверджується фактичними обставинами справи, встановленими судами першої і апеляційної інстанцій, з наданням навчально-виховному комплексу – «Школа-ліцей № 9» комп’ютерної техніки і медичного обладнання.

Отже, суди першої і апеляційної інстанцій у цьому разі не врахували вищевказані вимоги матеріального права, а також норми процесуального законодавства, зокрема статтю 69 КАС України, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень.

До аналогічних необґрунтованих висновків дійшла колегія Севастопольського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-9634/12/0170/3.

Суд першої інстанції встановив, що 01 вересня 2012 року в школі № 6 відбувалось святкування Дня знань, на якому були присутні голова постійної комісії з освіти, науки, справ молоді і спорту Особа_10, секретар міської ради м. Ялта Особа_11, депутат Ялтинської міської ради, голова комісії з освіти Особа_12, депутат Ялтинської міської ради Особа_13, довірена особа кандидата в народні депутати України Особа_9, методист міського методкабінету Особа_14.

Відеозаписом вказаних подій підтверджується, що довірена особа кандидата в народні депутати України Особа_6, Особа_7 промовила: «От себя лично. От Особа_6 разрешите поздравить Вас с этим замечательным праздником. Сегодня я хочу с радостью Вам сказать, что Партия регионов подарила школе одиннадцать компьютеров». Директор середньої загальноосвітньої школи № 6 Рещікова А.К. промовила: «Слово предоставляется Особа_7, доверенному лицу кандидата в народные депутаты Украины Особа_6». «Большое спасибо за одиннадцать компьютеров от Партии регионов и Особа_6».

Оцінивши промови відповідачів, які мали місце під час святкування Дня знань, судова колегія, всупереч вимогам статей 68, 74 Закону про вибори народних депутатів, дійшла необґрунтованого висновку, що вони не є політичною рекламою у розумінні частини третьої статті 68 Закону про вибори народних депутатів, оскільки довірена особа кандидата в депутати Особа_7 мала право привітати школярів, інших осіб, які були присутні на святкуванні Дня знань, як від свого імені, так і від імені кандидата в депутати Особа_6, і ці обставини не є порушенням закону про вибори, оскільки не супроводжувалися прямим схилянням виборців голосувати за або проти кандидатів у депутати, ту чи іншу політичну партію – суб’єктів виборчого процесу.

Більш того, незважаючи на беззаперечні докази, що були встановлені під час розгляду зазначеної справи, про те, що Партія регіонів подарувала школі №6 одинадцять комп’ютерів, суд апеляційної інстанції зазначив, що це не є порушенням частини тринадцятої статті 74 Закону про вибори народних депутатів, оскільки ці комп’ютери були подаровані для використання їх школярами, а школярі не мають права голосу. Крім того, отримання, зокрема, закладом освіти комп’ютерної техніки для використання школярами, незалежно від джерела фінансування, не є політичною подією, не є передвиборною агітацією та не порушує частину тринадцяту статті 74 Закону про вибори народних депутатів.

Отже, Севастопольський апеляційний адміністративний суд, правильно встановивши обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Звертаємо увагу адміністративних судів, що з внесенням змін у Кримінальний кодекс України законом від 14 жовтня 2014 року № 1703VII передбачено кримінальну відповідальність за здійснення передвиборної агітації (агітації референдуму) шляхом надання підприємствам, установам, організаціям неправомірної вигоди або надання безоплатно товарів, крім встановлених законодавством виключень, робіт, послуг. Отже, якщо під час розгляду виборчої справи будуть встановлені такі обставини, суд повинен винести окрему ухвалу та повідомити про таке органи внутрішніх справ з метою перевірки цих обставин на наявність складу злочину в діях осіб, що проводили таку агітацію.

2.6. Обмеження щодо застосування політичної реклами під час передвиборної агітації

Політична реклама – це розміщення або поширення матеріалів передвиборної агітації за допомогою рекламних засобів. До політичної реклами належить також використання символіки або логотипів партій – суб’єктів виборчого процесу, а так само повідомлення про підтримку партією – суб’єктом виборчого процесу або кандидатом у депутати видовищних чи інших публічних заходів або привернення уваги до участі у таких заходах партії – суб’єкта виборчого процесу чи певного кандидата у депутати. Реклама друкованих видань (газет, журналів, книг), інших товарів та послуг з використанням прізвищ чи зображень (портретів) кандидатів, назв чи символіки партій – суб’єктів виборчого процесу також є політичною рекламою (частина третя статті 68 Закону про вибори народних депутатів).

Забороняється розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою. Під час виборчого процесу забороняється використання у комерційній та соціальній рекламі: 1) прізвищ чи портретів кандидатів у депутати; 2) назв чи символіки партій – суб’єктів виборчого процесу (частина восьма статті 74 Закону про вибори народних депутатів, частина дев’ята статті 60 Закону про місцеві вибори, частина одинадцята статті 6 4 Закону про вибори Президента України).

Виборчими законами визначено обмеження щодо ведення передвиборної агітації, зокрема частиною дев’ятою статті 74 Закону про вибори народних депутатів передбачено, що розміщення носіїв політичної реклами на зовнішній поверхні та всередині транспортних засобів громадського користування, у тому числі таксі, розміщення політичної реклами у приміщеннях та на будівлях станцій метрополітену, автобусних та залізничних вокзалів, портів та аеропортів, а також розповсюдження матеріалів передвиборної агітації, у тому числі політичної реклами, через телерадіотрансляційні або інші інформаційні мережі сповіщання пасажирів та інформаційні табло у приміщеннях станцій та вагонах метрополітену, автобусних та залізничних вокзалів, портів та аеропортів, у транспортних засобах громадського користування забороняється.

Аналіз судової практики показав, що суди в основному правильно застосовують зазначені норми.

Так, 09 серпня 2012 року Особа_4 був зареєстрований кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 18 і цього ж дня було складено акт приймання-передачі транспортного засобу, а саме автобуса марки Еталон, модель БАЗ–А079.14, для прийняття у власність Ситковецької територіальної громади та розміщено на сайті Фонду Особа_4 Адреса_1 інформацію про подарований автобус, а також зображення самого транспортного засобу, на якому міститься напис про те, що автобус передав Фонд Особа_4 зі сприяння економічному розвитку регіону, що свідчить про заздалегідь вмотивовані дії згаданого кандидата.

Таким чином, у цьому випадку відбувся факт безоплатного приймання-передачі транспортного засобу, що надає можливість використання автобуса з політичною рекламою як транспортного засобу громадського користування без переходу права власності на нього мешканцями селища для різних цілей.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в цьому випадку наявне порушення вимог частини чотирнадцятої статті 74 Закону № 4061, яке полягає у тому, що політична реклама, розміщена на подарованому автобусі, містить інформацію про Фонд Особа_4 зі сприяння економічному розвитку регіону, що збігається із прізвищем кандидата в народні депутати України Особа_4.

Таким чином, колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку про наявність факту порушення кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 18 Особа_4 частин дев’ятої, чотирнадцятої статті 74 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

2.7. Обмеження щодо використання кандидатами друкованих засобів масової інформації у передвиборній агітації

Відповідно до виборчих законів партії, кандидати мають право за рахунок коштів свого виборчого фонду публікувати агітаційні матеріали в друкованих засобах масової інформації будь-яких форм власності, що видаються в Україні, за винятком зарубіжних засобів масової інформації, що діють на території України (частина перша статті 58 Закону про місцеві вибори, частина дванадцята статті 64 Закону про вибори Президента України), а також у зареєстрованих в Україні засобах масової інформації, в яких частка зарубіжної власності перевищує п’ятдесят відсотків (частина шоста статті 73, частина дев’ятнадцята статті 74 Закону про вибори народних депутатів).

Матеріали передвиборної агітації, передбачені в частині шостій статті 73 Закону про вибори народних депутатів, публікуються на підставі угоди, що укладається від імені партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидата у депутати в одномандатному окрузі розпорядником поточного рахунку відповідного виборчого фонду партії, кандидатом у депутати з редакцією (видавцем) друкованого засобу масової інформації. Без укладення угоди та надходження коштів на рахунок редакції (видавця) друкованого засобу масової інформації публікація цих матеріалів забороняється. Ця вимога не застосовується до засобу масової інформації, засновником (власником) якого є партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі для ведення їх власної передвиборної агітації (частина сьома статті 73 Закону про вибори народних депутатів України).

Редакції (видавці) друкованих засобів масової інформації усіх форм власності за письмовими запитами Центральної виборчої комісії, окружних виборчих комісій зобов’язані надавати їм усю інформацію про використання друкованої площі для розміщення агітаційних матеріалів, а в разі необхідності – надсилати їм копії відповідних угод, платіжних документів, а також відповідні публікації (частина восьма статті 73 Закону про вибори народних депутатів).

Стаття 63 Закону про вибори Президента України, стаття 56 Закону про місцеві вибори також дозволяють використання друкованих засобів масової інформації за аналогічними правилами.

Аналіз судової практики показав, що суди не завжди правильно застосовують зазначені норми.

Так, у справі № 2а/1770/3418/2012 суд визнав правомірними дії кандидата у народні депутати, який використав у передвиборній агітації друкований засіб масової інформації, а саме «Вісник Благодійного фонду».

Суд, зокрема, встановив з досліджених доказів у справі, що Особа_5, будучи засновником Благодійного фонду Особа_5 «Наш край», одночасно є засновником газети Благодійного фонду Особа_5 «Наш край» («Вісник Благодійного фонду»), який зареєстровано як друкований засіб масової інформації на підставі свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серії РВ № 619/172-ПР.

У зв’язку з цим суд дійшов висновку, що дії відповідача, пов’язані з публікацією матеріалів передвиборної агітації в газеті Благодійного фонду Особа_5 «Наш край», жодним чином не суперечать вимогам Закону України «Про вибори народних депутатів України».

З таким висновком погодитись неможливо, оскільки відповідно до частини сьомої статті 73 Закону про вибори народних депутатів вимоги щодо укладення угоди та перерахування коштів на рахунок редакції (видавця) друкованого засобу масової інформації не застосовуються тільки до засобу масової інформації, засновником (власником) якого є партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі для ведення їх власної передвиборної агітації.

Як вбачається з обставин справи № 2а/1770/3418/2012, друкований орган належав Благодійному фонду, і метою створення цього друкованого органу не було висвітлення передвиборної агітації кандидата у депутати. Тому висновки суду щодо правомірності дій відповідача суперечать вимогам частин шостої, сьомої статті 73 Закону про вибори народних депутатів.

Разом із тим слід враховувати, що офіційні повідомлення в період виборчого процесу про дії кандидатів у депутати, які є посадовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, пов’язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією України та законами України, і підготовлені у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», не належать до передвиборної агітації. Такі офіційні повідомлення не повинні містити коментарів агітаційного характеру, а також відео-, аудіозаписів, кінозйомок, фотоілюстрацій про дії зазначених осіб як кандидатів у депутати.

Так, у справі № 2а-10273/12/2070 Харківський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що стаття «Інформація_1» не містить ознак агітаційного характеру, а є суто інформаційною . Утім вважаємо такі висновки недостатньо обґрунтованими з огляду на таке.

Суд, дослідивши зміст статті «Інформація_1», відзначив, що зазначена публікація не містить у собі передвиборних агітаційних ознак, оскільки в цій статті опубліковано інформацію про здійснення діяльності Особа_4, направленої на допомогу у вирішенні питання водопостачання у районі як діючим народним депутатом, висловлено подяку голови сільради, мешканців району, що не є ознаками передвиборної агітації в розумінні приписів Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Однак суд першої інстанції вважає, що опублікована стаття не містить спонукань до голосування чи неголосування за певну політичну партію, а має інформаційний характер і є особистим поглядом журналіста та мешканців району, які висловлюють подяку, що суд оцінює як те, що відповідає вимогам пункту 1 статті 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації в Україні», де передбачено, що журналіст має право на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації.

Відповідно до частини четвертої статті 68 Закону про вибори народних депутатів офіційні повідомлення в період виборчого процесу повинні стосуватись дій кандидатів у депутати, які є посадовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, пов’язаних з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією України та законами України. Зазначені офіційні повідомлення повинні бути підготовлені у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

Тобто офіційні повідомлення про дії кандидатів у депутати, які є посадовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, пов’язаних з виконанням ними посадових (службових) повноважень, повинні мати суто інформаційний характер без будь-яких оціночних суджень.

Між тим, Харківський окружний адміністративний суд установив, що у змісті статті «Інформація_1» містились вислови подяки голови сільради, мешканців району народному депутату Особа_4 за допомогу у вирішенні питання водопостачання у районі. Вважаємо, наявність у статті «Інформація_1» слів подяки народному депутату від посадової особи сільської ради та мешканців району відрізняє це повідомлення від інформаційних і відносить до таких, що суперечить вимогам Закону про вибори народних депутатів, оскільки містить не інформацію про діяльність Особа_4 як народного депутата України, а оцінку його діяльності посадовою особою органу місцевого самоврядування і мешканцями відповідного населеного пункту.

2.8. Заборона використання кандидатами у депутати або на пост Президента України адміністративних повноважень під час виборчого процесу

Однією з проблем, що викликає спори в порядку адміністративного судочинства, є використання під час ведення передвиборної агітації кандидатами у депутати або на пост Президента України адміністративних повноважень, що належать їм у зв’язку з зайняттям посад в органах державної влади, органах місцевого самоврядування чи на інших підприємствах незалежно від форми власності.

Звертаємо увагу, що відповідно до виборчого законодавства (частина двадцять друга статті 74 Закону про вибори народних депутатів, частина п’ятнадцята статті 64 Закону про вибори Президента України, частина друга статті 60 Закону про місцеві вибори) кандидатам у депутати забороняється використовувати для проведення передвиборної агітації службовий транспорт, зв’язок, устаткування, приміщення, інші об’єкти та ресурси за місцем роботи, службові чи виробничі наради, збори колективу, а також залучати для передвиборної агітації або використовувати для будь-якої роботи, пов’язаної з проведенням передвиборної агітації, таких осіб:

1) кандидатам у депутати, які займають посади в органах державної влади чи в інших державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, – посадових та службових осіб органів державної влади чи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (крім осіб, які перебувають на посадах помічника-консультанта народного депутата України);

2) кандидатам у депутати, які займають посади, у тому числі за сумісництвом, на підприємствах незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, у закладах, установах, організаціях, військових частинах (формуваннях), утворених відповідно до законів України, – підлеглих їм осіб за місцем роботи (у робочий час).

Забороняється використання приміщень органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатному окрузі.

Забороняється проведення агітаційних заходів, розповсюдження передвиборних агітаційних матеріалів, демонстрація агітаційних фільмів чи кліпів, розповсюдження виборчих листівок, плакатів, інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, у яких розміщено матеріали передвиборної агітації, публічні заклики голосувати за чи не голосувати за партії – суб’єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати в одномандатному окрузі або публічна оцінка діяльності цих партій чи кандидатів у депутати під час проведення заходів, організованих органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, державними чи комунальними підприємствами, закладами, установами, організаціями.

Забороняється розміщення агітаційних матеріалів та політичної реклами на будинках і в приміщеннях органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної та комунальної форми власності.

Так, Вінницький апеляційний адміністративний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу кандидата у народні депутати Особа_3 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом кандидата у народні депутати України Особа_4 про визнання протиправними дій відповідача щодо надання жителям гуртожитку УТОГ безоплатно 5 газових плит, встановив таке.

20.10.2012 о 14 годині у приміщенні гуртожитку за адресою: м. Чернівці, 2-й провулок Кармелюка, 2 працівниками ПАТ «Чернівцігаз» за участю секретаря міської ради, який виконує повноваження Чернівецького міського голови, Особа_4 було встановлено 5 газових плит, закуплених депутатом Чернівецької міської ради VI скликання Особа_6, фракція «Наша Україна» за власні кошти, у зв’язку з обмеженістю бюджетних коштів. Тобто суд дійшов висновку, що секретар Чернівецької міської ради діяв як посадова особа Чернівецької міської ради.

Однак у мотивувальній частині рішення суд неправильно дав тлумачення норм матеріального права щодо повноважень органів місцевого самоврядування, а саме: положення пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно з вказаними нормами до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: 1) встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення; 2) вирішення відповідно до законодавства питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих (померлих або визнаних такими, що пропали безвісти) військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас (крім військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу) або відставку, інвалідам з дитинства, багатодітним сім’ям у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва.

Згідно з частиною першою статті 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Відповідно до частини першої статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов’язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, – відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети.

Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом (частина друга статті 71 Закону про місцеве самоврядування в Україні).

Отже, враховуючи викладене, власні кошти органу місцевого самоврядування – це кошти органу місцевого самоврядування, отримані за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів, а не власні (особисті) кошти посадових осіб цих органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 13 частини четвертої статті 42 Закону про місцеве самоврядування в Україні сільський, селищний, міський голова є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою.

Тобто секретар міської ради, який виконував повноваження міського голови згідно з обставинами справи № 2а/2470/2623/12, не мав повноважень від імені міської ради здійснювати встановлення за рахунок власних (особистих) коштів додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення, передбачених пунктом 1 частини першої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».