Як бюрократія створює монстрів. Читаємо про історію Німеччини, розуміємо про сучасний стан росії

Як бюрократія створює монстрів. Читаємо про історію Німеччини, розуміємо про сучасний стан росії.
15 грудня 1961 року вироком до страти в Єрусалимі закінчився суд над Адольфом Ейхманом — високопосадовцем, який відповідав за приведення в дію «остаточного вирішення єврейського питання» в нацистській Німеччині. За процесом стежила філософ Ханна Арендт, яка написала про нього серію статей для журналу The New Yorker і пізніше переробила їх у книгу «Банальність зла: Ейхман в Єрусалимі», в якій постаралася відповісти на питання, хто відповідає за геноцид, розв’язаний нацистською Німеччиною, і як чиновники перетворюються на злочинців. Перечитали книгу та обрали головні місця.

Як вплив бюрократичної держави позначається на росіянах, що ведуть нелюдську війну в Україні, здається вони вже пройшли всі крапки неповернення. Вони у більшості налаштовані на знищення українців і як держави і просто як людей.  Історія на жаль, повторюється. Тому ми пропонуємо висновки із книги з урахуванням небезпеки війни в Україні я уроків для людей, які напали на Україну.

1.Найпереконливішою брехнею, яку проковтнув увесь німецький народ, було гасло: «Битва за долю німецької нації».
2
У цьому гаслці були три складові, що полегшували самообман: він припускав, по-перше, що війна — це зовсім не війна, по-друге, що розв’язали її доля, рок, а не сама Німеччина, і, по-третє, це питання життя чи смерті для німців, які повинні повністю знищити своїх ворогів, бо вороги повністю знищать їх самих.

3
У своїх щоденниках Достоєвський писав про те, що в Сибіру, серед величезної кількості вбивць, ґвалтівників і грабіжників, він ніколи не зустрічав жодного, що дозволив зізнатися самому собі в тому, що він зробив зло. <…> Німецьке суспільство, що складалося з 80 млн осіб, було захищене від реальності та фактів тим самим самообманом, брехнею та дурістю.

4
Жодна з численних «мовних норм» не мала більш визначального впливу на менталітет убивць, ніж заміна слова «вбити» на фразу «гарантувати милосердну смерть».

5
Так само як закон у всіх цивілізованих країнах передбачає, що, хоча часом природні бажання і нахили людини можуть штовхати його до вбивства, голос совісті все-таки говорить усім і кожному: «Не вбивай», закон країни Гітлера вимагав, щоб голос совісті говорив: “Убив”.

6
Зло в Третьому рейху втратило ту ознаку, за якою більшість людей його розпізнають, воно перестало бути спокусою.

7
Багато німців і багато нацистів, можливо, відчували спокусу не вбивати, не грабувати, не дозволяти своїм сусідам йти на вірну загибель і тим самим не ставати співучасниками злочину. Але — Господь знає, вони навчилися чинити опір спокусі.

8
У мізках цих людей, що перетворилися на вбивць, застрягла лише думка про те, що вони беруть участь у чомусь історичному, грандіозному, що не має рівних («велике завдання, вирішувати яке доводиться лише раз на дві тисячі років») і тому важкоздійсненному.

9
Замість того, щоб сказати: «Які жахливі речі я роблю з людьми!», вбивця міг вигукнути: «Які жахливі речі я змушений спостерігати, виконуючи свій обов’язок, як важке завдання, яке лягло на мої плечі!»

10
Совість як така в Німеччині явно кудись зникла, причому настільки безслідно, що люди про неї майже не згадували — і не могли навіть уявити, що зовнішній світ не поділяє цей дивовижний «новий порядок німецьких цінностей».

11
Ейхман дослівно повторював одні й самі клішовані фрази. <…>. І чим довше ви його слухали, тим ставало зрозуміліше, що його нездатність висловити свою думку безпосередньо пов’язана з його нездатністю мислити, а саме нездатністю оцінювати ситуацію з іншого погляду.

12
Щодо совісті, то Ейхман пам’ятав, що він чинив би всупереч своїй совісті, якби не виконував того, що йому було наказано виконувати: з максимальною старанністю відправляти мільйони чоловіків, жінок та дітей на смерть.

13
Обвинувачені розігрували огидний спектакль, перекладаючи відповідальність один на одного, але при цьому жоден не покладав провину на Гітлера!

14
Несвідомі спотворення Ейхмана узгоджуються з тим, що він сам називав “Кантом для бідних”. У цьому поширеному вживанні від кантіанського духу залишилася лише вимога, що людина повинна не просто підкорятися закону, що вона повинна піти далі і ідентифікувати свою волю моральної норми, що стоїть за законом, — джерелом самого закону. У філософії Канта таким джерелом був практичний розум, у поширеному вживанні Ейхмана їм була воля фюрера.

15
Настала черга останнього слова Ейхмана. Його надії на справедливість не виправдалися, суд не повірив йому, хоч він зробив усе, щоб розповісти правду. <…> Його вина походила з його послуху, а послух завжди вважався гідністю. Його гідністю зловживали нацистські лідери.

16
Сутність тоталітарної держави і, можливо, природа будь-якої бюрократії полягає в тому, щоб зробити з людей чиновників прості гвинтики адміністративної машини і таким чином розлюднити їх.

17
Захист стверджував, що Ейхман був лише «крихітним гвинтиком» у механізмі «остаточного рішення». Звинувачення доводило, що Ейхман був справжнім двигуном цього механізму. Але теорія гвинтиків юридично абсолютно безглузда і немає значення, який порядок величини присвоюється «гвинтику» на ім’я Ейхман.

18
У вироку суд зазначив, що такий злочин міг бути скоєний лише гігантською бюрократією, яка використовувала урядові ресурси. Але воно все одно залишається злочином, а значить, усі гвинтики механізму, хоч би нікчемними вони були, у суді відразу перетворюються на злочинців — тобто на людей.

19
Якщо підсудний виправдовується тим, що діяла не як людина, а як простий чиновник, функції якого міг би виконувати хтось інший, це те саме, якби інший злочинець вказав на статистику злочинів і заявив би, що те, що він зробив , Статистично очікувалося і без нього, а тому той факт, що злочин вчинив саме він, – це чиста випадковість.

20
З політичного погляду урок полягає в тому, що в умовах терору упокорюється більшість — але не всі. Так само як урок країн, які перебували у близькому сусідстві з «остаточним рішенням», полягає в тому, що це справді «могло статися» у більшості країн, але не скрізь сталося.