Vasyl
Мета оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Якщо кредитор уже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована.
Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Між банком і відповідачем був укладений кредитний договір, на забезпечення виконання якого укладено договір застави транспортного засобу. За договором факторингу право вимоги за кредитом перейшло до позивача.
Рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором. У межах виконавчого провадження проведено електронні торги та примусово відчужено земельну ділянку, яка належала боржнику. Водночас позивачеві стало відомо, що раніше відповідач відчужив належні йому на праві власності земельні ділянки за договором дарування. Позивач вважав, що відповідні договори дарування спрямовані на уникнення виконання зобов’язання за кредитним договором.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачеві, коли він безоплатно відчужував своїй тещі дві земельні ділянки, було достеменно відомо про існування кредитного договору, не виконаного зобов’язання за ним і про правові наслідки невиконання зобов’язання. Тому є достатні підстави вважати, що сторони договорів вчинили оспорювані правочини з метою виведення з власності відповідача майна.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначивши таке.
КЦС ВС неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.
Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть того, що знаходиться в інших осіб.
Отже, мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор уже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована.
Апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, не врахував, що сторони у справі посилалися на те, що спірні земельні ділянки вже реалізовані в інтересах позивача (кредитора), і не перевірив, чи звернув кредитор стягнення на майно для задоволення свого права вимоги та погашення боргу боржника і, як наслідок, чи допустимо застосувати конструкцію фраудаторного правочину в цій справі.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121075211.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
Джерело:
https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1680185/
Коментарі
Loading…