Заперечення дійсності договору після його фактичного визнання порушує принцип добросовісності – КГС ВС

Особа не може вимагати визнання договору недійсним з підстав відсутності волевиявлення, якщо в іншій справі за її участю факт укладення цього договору вже встановлений судовими рішеннями, що набрали законної сили, а сама особа раніше не заперечувала його існування. Така поведінка є суперечливою та порушує принцип добросовісності (venire contra factum proprium).

Такий висновок зробив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

В межах справи про банкрутство ТОВ фізична особа звернулася до суду з позовом про визнання договору поруки недійсним.

Рішенням господарського суду договір поруки визнано недійсним і відмовлено у визнанні його неукладеним. Апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання договору недійсним та відмовив у позові.

Предметом спору був договір поруки, дійсність якого позивачка оспорювала через відсутність підпису та волевиявлення, а отже – недотримання письмової форми правочину (ст. 207 ЦК України). Водночас встановлено, що в попередній справі за участю тих самих сторін факт укладення договору поруки вже підтверджено судовими рішеннями, на підставі яких із позивачки як поручителя солідарно стягнуто заборгованість.

КГС ВС зауважив, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, не підлягають повторному доказуванню. У попередній справі позивачка заперечувала лише своє зобов’язання за договором поруки, але не факт і обставини його укладення, що свідчить про непослідовність та суперечливу поведінку.

Суд касаційної інстанції застосував доктрину venire contra factum proprium, зазначивши, що сторони зобов’язані діяти добросовісно, утримуватися від суперечливої поведінки та зловживання процесуальними правами. Заперечення факту укладення договору після його фактичного визнання в іншому судовому процесі є проявом недобросовісної поведінки і порушує принципи чесності, правової визначеності й стабільності правовідносин (ч. 3 ст. 13 ЦК України, ч. 1 ст. 43 ГПК України).

З урахуванням установлених обставин, обізнаності позивачки з умовами договору поруки та відсутності інших підстав недійсності КГС ВС погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для визнання договору поруки недійсним і залишив оскаржувану постанову без змін.

Постанова КГС ВС від 13 січня 2026 року у справі № 902/1302/22(902/65/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/133555348.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

Джерело:

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1971988/