Для нашої ще молодої й дещо безалаберної держави це перше в історії детальне покрокове керівництво, яке має допомогти вирішити одну з надзвичайно наболілих за десятиріччя політичних, економічних, соціальних і правових проблем.

І створити позитивний досвід поступового, педантичного вирішення інших подібних проблем.

Йдеться про Державну антикорупційну програму на 2023-2025 роки, яку Кабінет Міністрів України має затвердити до 10 січня.

На жаль, деякі актори відмовляють Уряд від затвердження Програми.

Чому?

Саме тому, що в разі її затвердження кожному з міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій доведеться спільними зусиллями й нарешті рішуче викорінювати корупційні хащі, а саме:

1. забезпечити виконання кожного пункту Програми,
2. систематично подавати до НАЗК інформацію про їхнє виконання, а керівникам — нести за це персональну відповідальність.

Проте, рівень правосвідомості деяких з цих керівників наразі такий, що не дозволяє навіть визнати існування проблеми, не те, що братися за її вирішення. Детальніше про це, наприклад, тут.

79 органів влади, установ тощо погодили Програму без зауважень.

Але, як кажуть: той, хто хоче (щось робити) — шукає можливості, хто не хоче — шукає причини.

Так і тут: спільними зусиллями деякі потенційні виконавці Програми та інші суб’єкти (таких 46) накидали понад 500 зауважень до неї. Аби нічого не робити, аби нічого не змінювалось.

Отже, затвердження Програми наразі під значною загрозою.

Її ж незатвердження означатиме, якщо дуже коротко:

• ще мінімум один втрачений рік для початку вирішення проблеми (нагадаю, що з 2017 до 2022 держава не мала навіть Антикорупційної стратегії, а інструментом виконання Стратегії є Програма);
• ще кілька втрачених років на шляху до ЄС і НАТО. Адже кому ми потрібні з 32 балами зі 100 можливих в Індексі сприйняття корупції, 122 місце зі 180 країн у СРІ?

Не наведемо порядку ні в будівництві, ні на митниці, ні в судах. Не прийдуть так необхідні нам після війни інвестиції, допомога й позики.

Микола Хавронюк, член правління Центру політико-правових реформ