Ковальський Віктор
Ну, здрастуй, смерть. Що дивишся на мене,
Крізь чорні дула? Я вже не втечу,
І на коліна не дозволять гени,
Кажи уже, я поки помовчу.
Чому стоїш за спинами, як злодій?
Чи так не любиш сигаретний дим?
Я ще весною мріяв на горОді,
А влітку танком в’їхати у Крим.
Ти не зважай на них, вони – приблуди,
Дай докурити, встигнемо іще,
Невже отак ідуть у вічність люди,
Востаннє закуривши під дощем?
Хоч усміхнися, де ще погуляєм?
Тече рікА, ні вирв, ні берегів,
Нема ніде миліше того раю,
Який любив, отак, як я любив…
А що зазвичай кажуть наостанок?
Чи просять ще хоч декілька хвилин?
Уже без мене спалахнЕ світанок,
І сонце промінь кине через тин…
Давай уже, бери мене за руку,
Чи як ти там у зАсвіти ведеш?
Померти що? Хіба що серця стукіт,
Урветься там, де річку перейдеш…
Як жив? Та як, отак, щоб не сказали,
Що десь здригнувся або відступив,
Життя замало днів відрахувало,
Я б, якщо чесно, трохи ще пожив…
Та що тепер, нехай стріляють свині,
Недопалок вже пальці обпікав,
Ходімо, смерте. Слава Україні!
А світ: «Героям слава» відказав…
Коментарі
Loading…