Перша стратегія національної безпеки Німеччини: Росія – найбільша загроза, Китай – партнер,  Україна – член Євросоюзу

Олена Стойко

Докорінна зміна архітектури європейської безпеки під впливом збройної агресії Росії проти України змусила уряд Німеччини вдатися до безпрецедентного кроку – підготувати Стратегію національної безпеки країни. Хоча схожі за змістом документи розроблялися й раніше і стосувалися насамперед оборонної політики, але такий комплексний підхід до питань безпеки з акцентом на зовнішній політиці був представлений вперше в історії країни.

Пункт про підготовку стратегії національної безпеки містився в коаліційній угоді, яку уклали у листопаді 2021 року соціал-демократи, зелені та вільні демократи. Планувалося, що робота над нею закінчиться протягом року, однак війна в Україні та міжпартійні суперечності значно ускладнили цей процес, на який знадобилося майже півтора року. В ході роботи над Стратегією розглядалася ідея створення Ради національної безпеки, але від неї відмовилися через необхідність перегляду повноважень між міністерствами та офісом канцлера.

Виходячи зі свого статусу найбільш густонаселеної країни та найбільшої економіки в Європі, а також пам’ятаючи про історичне минуле у Стратегії Берлін визнає свою особливу відповідальність за мир, безпеку, процвітання і стабільність, а також за раціональне використання природних ресурсів. Цінностями, покладеними в основу Стратегії є:

– захист народу, суверенітету і територіальної цілісності Німеччини, Європейського Союзу та її союзників;

– захист вільного демократичного порядку;

– зміцнення здатності Європейського Союзу діяти й посилення його внутрішньої згуртованості, подальше поглиблення глибокої дружби з Францією;

– консолідація трансатлантичного альянсу і тісного партнерства з США;

– сприяння процвітанню і соціальній згуртованості, захист соціальної ринкової економіки у Німеччині;

– сприяння міжнародному порядку, базованому на міжнародному праві, Статуті ООН та  універсальних правах людини;

– сприяння миру і стабільності в усьому світі та відстоювання демократії, верховенства права, людського розвитку та участі всіх груп населення як передумови стійкої безпеки;

– сприяння сталому захисту природних ресурсів, протидія кліматичній кризі, забезпечення доступу до води та продовольства, захист здоров’я;

– підтримка відкритої, базованої на правилах міжнародної економічної та фінансової системи з вільними торговельними шляхами та безпечним, стійким постачанням сировини та енергоносіїв.

У документі відзначено, що Росія є найбільшою загрозою для миру і безпеки в євроатлантичному регіоні: «Агресивна війна Росії проти України є кричущим порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй та європейського безпекового порядку, заснованого на співпраці. Її метою є знищення державного суверенітету, територіальної цілісності, культурної ідентичності та політичного існування мирного сусіда, а також втілення в життя імперіалістичної політики розподілу сфер впливу». Таким Росія безпосередньо загрожує безпеці Німеччині та її союзників по НАТО і ЄС. Попри те, що ні Німеччина, ні НАТО не прагнуть до конфронтації з Росією, проте Берлін готовий і спроможний у будь-який момент захистити свій суверенітет і свободу, а також суверенітет і свободу союзників.

Що стосується Китаю, то він є «партнером, конкурентом і системним суперником». Пекін свідомо використовує свій економічний вплив для досягнення політичних цілей, пробує перекроїти нинішній міжнародний порядок, активно утверджує свою панівну позицію в азійському регіоні всупереч інтересам і цінностям Німеччини. Проте у документі визнається, що Китай залишається партнером, без якого неможливо вирішити багато глобальних викликів і криз, що змушує використовувати будь-які можливості для співпраці. Детальніша стратегія німецько-китайських відносин буде оприлюднена пізніше.

У Стратегії відзначено, що метою Німеччини залишається Європа, об’єднана миром і свободою, забезпечення здатності Євросоюзу відігравати вагому геополітичну роль та  підтримувати свою безпеку та суверенітет для майбутніх поколінь. У зв’язку з цим «Федеральний уряд підтримує подальшу інтеграцію, згуртованість і розширення ЄС за рахунок країн Західних Балкан, України, Республіки Молдова і, в довгостроковій перспективі, Грузії».

Загалом Стратегія національної безпеки визначила три її складові: обороноздатність, стійкість і сталість, що відображає комплексний підхід до вирішення низки викликів і загроз, що стоять перед Німеччиною, оскільки політика безпеки – «це більше, ніж сукупність дипломатичних і військових засобів, вона повинна інтегрувати дії в усіх сферах політики».

Обороноздатність (захист миру і свободи) включає в себе: національну та колективну оборону для власного захисту та своїх союзників; цивільну готовність, цивільний захист, запобігання та ліквідацію наслідків катастроф; зміцнення європейського мирного проєкту; міжнародну участь у врегулюванні криз: взяття на себе відповідальності, превентивні дії; підтримку політики розвитку як політики сталої безпеки.

Першочерговим завданням німецької політики безпеки є забезпечення миру, свободі і безпеки в країні. Берлін буде зміцнювати Бундесвер як наріжний камінь оборони в Європі й зобов’язується виконувати своє зобов’язання як члена НАТО – витрачати на оборону не менше 2% ВВП. Також буде збільшено інвестиції в захист критично важливої інфраструктури, кібернетичні можливості, ефективну дипломатію, цивільний захист, підтримання стабільності у партнерів, а також у цілеспрямовану гуманітарну допомогу і співпрацю з розвитку.

Стійкість (захист цінностей завдяки внутрішній силі) передбачає: захист і зміцнення демократії; підтримку міжнародного порядку, базованому на міжнародному праві; підвищення економічної і фінансової стійкості та сировинної безпеки; захист і просування технологій та інновацій; захист від загроз з кіберпростору та безпечний космічний простір.

Сталість означає: захист природних ресурсів; боротьбу з кліматичною кризою, підтримку біорізноманіття та підтримку екосистеми; зміцнення глобальної продовольчої безпеки; удосконалення механізмів запобігання глобальним пандеміям.