in ,

Україні потрібна справжня, а не декларативна, судова реформа

Україні потрібна справжня, а не декларативна, судова реформа

З учорашнього дня на тлі надто резонансної події з бандитським «всажуванням» половини магазина АК в авто друга й першого радника українського Президента Сергія Шефіра та надгострої політичної події – розгляду Верховною Радою в другому читанні законопроекту «про олігархів», решта політичних питань просто меркне. Про правові події, які ще декілька днів підігрівали суспільство, наразі замовчали. Це якщо говорити про їх значення із сьогодні-на-сьогодні. Але є справи, які визначають майбутнє правового життя, загалом, зокрема, забезпечення належного фінансування судової влади в Україні, без якого ми матимемо лише декорацію судової системи.

Днями на засіданні робочої групи з питань забезпечення належного фінансування судової влади в Україні, яка створена при комітеті Верховної Ради України з питань правової політики, вчергове йшлося про незадовільний стан фінансового забезпечення системи судочинства. Одночасно тут, до речі, обговорювався й майбутній проект Дербюджету в частині фінансування судової системи. За інформацією народного депутата України Сергія Демченка, робоча група підтвердила необхідність корегування фінансування судової влади в проекті Держбюджету України на 2022 рік. Парламентарі пропонують збільшити обсяг фінансування ДСА України як головного розпорядника судових коштів на майже 6 мільярдів (5008786,1 тис. грн), Вищого антикорупційного суду – на 187 482,9 тисяч грн, Верховного Суду – на 459,7 млн грн, ВРП – на 59 227,2 тис. гривень. Скількі це буде остаточно покаже голосування за бюджет у ВРУ.

В останні роки увага суспільства до судової системи, окремих її складових, імен та подій, без перебільшення, досить пильна. На жаль, ідеться в основному про негативну інформацію. Так, ПАРЄ днями був відхилений весь список претендентів у судді ЄСПЛ, запропонований Україною, який наша країна подала за результатами конкурсу, проведеного комісією при Президенті держави. Як зазначається на сайті ПАРЄ, «Комітет рекомендує Асамблеї відхилити список, оскільки не всі кандидати відповідають критеріям для обрання в якості судді в Європейський суд з прав людини, і звернутися до уряду України з проханням представити новий список кандидатів».

Не так давно судовий корпус не захотів обирати своїх представників до Етичної ради ВРП під приводом того, що такий представник не матиме належного статусу. Ще раніше судді не змогли обрати на з’їзді представника у КСУ, відповідно до квоти.

Хоча нарешті досить позитивна звістка надійшла від ВРП, яка виконала вимогу Закону України щодо призначення членів першого складу Конкурсної комісії для проведення конкурсу на посади члена ВККС України. До її складу увійшли шість осіб, з яких троє — представники іноземних держав. Отже, можна сподіватися, що з часом відбудеться й запуск роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оскільки масові звільнення служителів Феміди та ненаповнення судів новими кадрами впродовж майже двох років практично паралізувало систему. Разом із тим, спостерігаючи все, що в ній коїться, пригадується Булгаківське: «Ніколи й нічого не просіть! Ніколи і нічого, й особливо в тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть». Хтозна. Імператив судової гілки влади, це рівність її з усіма іншими гілками. Суддівський корпус не повинен сам себе вип’ячувати, як і обмежувати та стримувати у вирішенні питань свого оновлення. Бо, скажімо, що за результатами розгляду однієї заяви судді Апеляційної палати ВАКС Миколи Глотова 13.09.2021 р. жоден претендент, у тому числі й заявник, не набрав потрібної кількості голосів членів Ради суддів, тож склад Етичної ради так і не було сформовано.  Зараз буде друга спроба. Хоча, як вважаю, можливість бути членом першого складу Етичної ради суддею без обов’язкового 15-річного стажу – це доречна й не позбавлена здорового глузду думка. Але впертість певних представників судового корпусу зашкалює. На їх думку лише суддя з 15-річним стажем може уввійти до першого складу цієї ради і край. Навіть під час зустрічі з Президентом та представниками держав G-7 голова Верховного Суду Валентина Данішевська заявляла про те, що відмовившись обирати свого представника до Етичної ради ВККСУ судді не порушили закону. Парадокс та й годі. На жаль, на цих парадоксах і будується вся судова реформа. Та, сподіваємося, що в жовтні судді нарешті оберуть своїх представників до згаданої Етичної ради ВККСУ, без якої запустити набір нового складу суддів неможливий. Що ж, поживемо й побачимо.

А щодо того, чому неефективна наша судова реформа, то в цьому бачаться дві причини: брак політичної волі влади й те, що судді відчули, що її, реформу, можна просто заговорити, затягуючи її здійснення до безкінечності.

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Рейтинг публікації

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Чому держава не виділяє коштів на видання книжок в України? Інтервю з Олександром Красовицьким

Стокгольмський арбітраж, або Чому Україні можна не виконувати його рішення