Щодо визначення електронного документа.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду розглянула справу № 498/582/18 та акцентувала увагу на тому, що ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив’язки до конкретного матеріального носія.

Обставини справи

З матеріалів справи стає відомо, що органом досудового розслідування чоловік обвинувачувався в тому, що він, перебуваючи в складі мітингувальників біля приміщення територіальної виборчої комісії, умисно розпилив препарат сльозогінної та дратівливої дії в обличчя працівникам поліції, котрі виконували службові обов’язки.

Вироком суду першої інстанції, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду, чоловіка визнано невинуватим у висунутому обвинуваченні за ч.2 ст. 345 КК та виправдано у зв’язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено ним.

ВС, розглядаючи справу, визнав недопустимим визнання протоколу отримання добровільно наданого предмета: особі було видано оптичний диск з відеозаписом подій.

ВС зазначив, що за змістом ст. 93 КПК врегульовано порядок збирання доказів сторонами кримінального провадження. Положеннями статей 98, 99 КПК зазначено вимоги щодо речових доказів. Частиною 1 ст. 99 КПК визначено, що документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Нормами п.1 ч2. ст. 99 цього Кодексу передбачено, що до документів можуть належати: матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні), а за ч.3 ст. 99 КПК оригіналом електронного документа є його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Тому ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив’язки до конкретного матеріального носія.

ВС нагадав, що постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі – Об`єднана палата) від 29 березня 2021 року в справі № 554/5090/16-к (провадження № 51-1878 кмо 21) розтлумачено порядок оцінки електронного доказу та його допустимості.

Зокрема, Об’єднана палата звернула увагу, що для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч.2 ст.8). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях.

Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу з файлами – CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень.

ВС наголосив, у цьому конкретному провадженні оптичний диск для лазерних систем зчитування інформації з відеозаписом щодо порушення громадського порядку 2 червня 2018 року було надано органу досудового розслідування очевидцем події, який отримано в присутності понятих та визнано речовим доказом, про що було складено відповідні протоколи.

Разом із тим, як видно зі змісту вироку, місцевим судом було установлено, що при складенні протоколу отримання добровільно наданого предмету (оптичного диску) від 19 липня 2018 року органом досудового розслідування допущено істотне порушення, оскільки оригінал запису вилучено та оглянуто не було із застосуванням технічних засобів фіксації.

Так, ураховуючи, що оригінал запису з добровільно наданого оптичного диску не було оглянуто та, відповідно, не було зафіксовано контрольну суму файлу, що унеможливило в подальшому ідентифікувати цей запис як оригінал електронного документу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав цей доказ недопустимим та не взяв до уваги при постановленні судового рішення.

Водночас, колегія суддів погодилась з доводами касаційної скарги прокурора про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, оскільки висновки суду про допустимість, належність, достовірність та достатність доказів, у справі не перевірені згідно зі ст. 94 КПК та не містять відповідних мотивів.

За таких обставин вирок та ухвала підлягають скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора – задоволенню.