Жіноча сповідь під час війни!

25 днів триває війна…

Спочатку ти закуповуєш продукти першоі необхідності й ліки і пакуєш тривожний рюкзак, спиш одягнена і за дві хвилини спускаєшся в підвал…

Потім ти плетеш маскувальні сітки, розкроюєш розгрузки, викуповуєш всі павербанки в місті, сортуєш гуманітарну допомогу, допомагаєш розселяти харківських колег у Львові, знаходиш нереальні речі, просиш в магазині зробити бодай якусь знижку, бо на двох зарплатних картках бракує грошей, потім оголошуєш між своїми про збір коштів і тобі справжні друзі компенсують 2/3 витрат, молишся щодня за наших захисників і щотижня їхній поіменний список зростає, відвідуєш психолога, чуєш від нього те, про що не хочеш навіть допускати в глибинах своєї свідомості, потім повертаєшся додому, придумуєш альтернативне укриття, молишся, щоби в Маріуполі падав сніг, прокидаєшся від фантомних сирен, не прокидаєшся від реальних сирен, залучаєш до волонтерства своїх дітей, друзів, збираєш вдома постіль, рушники, одяг, взуття і приносиш у гуманітарний штаб, розносиш по поверхах, бо ти все вже там знаєш, переконуєш студентів, що навіть в таких умовах треба вчитися, читаєш 6 годин лекцій онлайн, хоча тобі пропонують приїхати в Краків, щоби там читати наживо, постійно слухаєш радіомарафон, аналізуєш факти, фільтруєш інформацію і свято віриш, що прийде весна, а з нею і перемога України