Майбутнє дитини

Воно часто залежить від сліпоти чи «прозріння» Феміди

Для обох сторін сімейних відносин, безумовно, діти є найціннішим та найголовнішим надбанням, що фокусує на собі самим фак-том свого існування багато любові, мрій, надій та віри в світле й успішне майбутнє. Звичайно, ідеальною моделлю сімейного життя є такий стан речей, коли батьки живуть разом у згоді та злагоді, взаєморозумінні та взаємній підтримці, належно виконуючи свої батьківські обов’язки з виховання найріднішого та найдорожчого – своїх дітей. На жаль, у сучасному світі фактична реалізація або ж довговічність ідеальних сімейних моделей — доволі рідке явище, та все більше таких моделей зазнають повних руйнувань з тих чи інших обставин. Далі йдуть нескінченні судові тяганини, найчастіше, звичайно, майнові, однак нерідко трапляються ситуації, коли постає спірне питання з приводу того, з ким мають лишатися діти — з батьком чи з матір’ю? А якщо ще взяти до уваги, що один із батьків іноземець…

Подібні фабули справ, безумовно, є цікавими та, відповідно, не завжди простими у вирішенні, тим паче, що йдеться про подальше майбутнє дитини, яке корінним чином буде відрізнятися в залежності від прийнятого судового рішення. Тож фабула справи наступна: батько – американець із постійним місцям мешкання, відповідно, в США, а мати – українка із місцем мешкання в селі Харківської області. Шлюб між вказаним особами фактично та юридично розірвано, проте досягнути згоди щодо місця проживання малолітніх дітей батькам так і не вдалося. Ще до розірвання шлюбу батько-американець одного разу повернувся після тривалої ділової подорожі із США та з невідомих мотивів не був допущений навіть на поріг свого будинку в Україні, в якому заперлася дружина разом із дітьми.

Після вияснення стосунків між подружжям та подальшого розлучення, вже ніякі вмовляння батька не змогли переконати колишню дружину надати дозвіл малолітнім дітям виїздити за кордон задля відвідування ними також і батьківського постійного місця проживання в США, що фактично позбавило останнього можливості також реалізовувати свої законні батьківські права на піклування та виховання власних дітей. У такому поглибленні конфліктної ситуації досить передбачуваним стало звернення батька-іноземця до суду з вимогою визнати місце проживання дітей за своїм постійним місцем проживання та надання дозволу на виїзд дітей до США без згоди матері.

Звісно, рідні діти можуть стати досить болючим та принциповим питанням для розлучених батьків, а якщо до цього додати ще більшу принциповість, наполегливість та іноді навіть хитрість українських жінок, особливо, коли існує фактор значних неприязних стосунків між колишнім подружжям, навіть повний набір козирних карт у американця-батька ще не є гарантією успіху останнього у мінливих реаліях української Феміди. Під особливу небезпеку в таких конфліктах, як це не сумно, підпадають саме інтереси дітей, адже батьки досить часто в таких ситуаціях керуються здебільшого саме своєю неприязню один до одного та небажанням іти на будь-які поступки іншій стороні конфлікту, аніж дійсно неупереджено та об’єктивно вирішують питання – що буде краще для майбутнього їх дітей.

Так, у відповідності до положень абзацу 2 частини 1 статті 161 Сімейного кодексу України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Міжнародний договір, а саме стаття 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, говорить нам про те, що держави-учасниці мають забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Дане визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Тож при розгляді означеної справи, батько- американець поки що, як це не дивно, програє своєму, так би мовити, супротивнику – колишній дружині, навіть незважаючи на докладання всіх своїх зусиль задля доказування суду свого серйозного ставлення до обов’язків батьківства, стурбованості за майбутнє своїх дітей, доброго ставлення до нього з боку дітей та разом із тим свою можливість повною мірою забезпечити їх успішне майбутнє як в освітньому, так і в матеріальному плані, що важко сказати про матір, дохід якої значно поступається доходу батька, яка не має постійного місця проживання, і під наглядом якої діти показують низькі результати в навчанні. Є також інформація про ведення нею аморального способу життя та зловживанням спиртними напоями…

Досить легко зрозуміти батьків, коли вони розлучені, упереджені один до одного, та, відповідно, не мають у такій ситуації можливості адекватно та об’єктивно враховувати інтереси дітей. Однак, не повинно бути ситуації, коли подібне можна сказати про суд, який має всебічно та повно досліджувати обставини справи й захищати майбутнє дітей, тим паче, що останні, в силу свого малого віку, ще не до кінця розуміють усіх складностей та перипетій життя. В такій ситуації, звичайно, не повинна мати місце будь-яка упередженість з боку суду чи, так би мовити, крайня суб’єктивність суддівського підходу, в якому іноді важко буває збагнути комбінації належного визначення та врахування судом всіх обставин такої справи, що призвели до прийняття рішення на користь того з батьків, який меншою мірою відповідає дійсним інтересам дітей.

Безперечно, в описаній ситуації ніхто з батьків не поступиться своїм правом бути фактичним, а не лише номінальним батьком/матір’ю своєї дитини. Тож, розгляд цього питання буде перенесений на найвищі ланки української Феміди. Залишається лише сподіватися, що в даній ситуації, та й в інших подібних все ж таки будуть перемагати, так би мовити, положення норм законодавчого акту, а не положення неунормованого особистого життя одного з батьків, коли суб’єктивний інтерес ставиться вище за фактичні інтереси дитини. В даній ситуації слід розуміти, що інтерес дитини набагато цінніший особистих інтересів окремих батьків, тим більше тих, що пов’язані з простим небажанням шукати компромісу з людиною, з якою, на жаль, короткий шлях від любові до ненависті давно вже подолано.