Як Зеленський довірив козлу капусту

Цієї осені суттєво пожвавився рух кримінальної справи колишнього голови Національного банку України Кирила Шевченка, який, будучи керівником державного Укргазбанку й одночасно ватажком діючої в його стінах злочинної організації, обікрав державу на 206 мільйонів гривень. Ще півроку тому в ній налічувалося 15 підозрюваних, але згодом із неї почали виділяти в окреме провадження матеріали по другорядних пособниках, після чого «дочірні» справи стали швидко направлятися до суду з угодами про визнання винуватості й 26 вересня за однією з них було ухвалено перший у цій історії обвинувальний вирок.

Конструкція злочинної схеми

Кирило Шевченко приходив на роботу в Укргазбанк двічі. Перший раз у 2009 році з посади радника Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко на посаду першого заступника голови правління зазначеної фінансової установи, яка незадовго до того була націоналізована державою, оскільки попередні приватні власники довели її до банкрутства. Але там він побув лише рік і пішов, щоб у 2014 році повернутися на ту ж саму посаду, а в травні 2015-го стати вже повноправним головою правління банку. Якось, копирсаючись у залишених попередниками внутрішніх нормативних документах, Шевченко знайшов один із них, який видався йому цікавим, – це було Положення про порядок роботи з партнерами та клієнтами. Суть його полягала в тому, що банк для пошуку вигідних клієнтів з приватного сектору економіки міг залучати позаштатних співробітників, які на підставі укладених договорів надаватимуть посередницькі послуги із залучення вкладників і кредиторів.

Якраз тоді набирав силу «банкопад», приватні банки один за одним «летіли в прірву», забираючи із собою мільярди гривень, довірених їм державними підприємствами, організаціями, установами та фізичними особами вкладниками, й не на жарт стривожений Кабмін видав розпорядження про перехід усіх суб’єктів державного сектору економіки на обслуговування до тих акціонерних банків, де левова частка акцій належала державі. Таких тоді налічувалося лише три – Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк, і в них відтоді значно побільшало «великокаліберних» клієнтів, однак лише в останній із перелічених вище фінансових установ здогадалися скористатися цими обставинами для створення схеми незаконного збагачення.

В рамках реалізації злочинного плану Шевченко та його команда дали нове життя згаданому вище положенню, яке до того не використовувалося в практичній роботі. Вони внесли до нього зміни, які дозволяли позаштатникам – так званим агентам – отримувати винагороду за те, що вони залучали до клієнтської мережі не лише приватні, а й державні структури. Серед тих, хто в 2014–2015 роках перейшов на обслуговування до Укргазбанку, варто назвати такі відомі державні підприємства, як Адміністрація морських портів України, Аграрний фонд, Інститут промислової власності, Сєвєродонецьке науково-виробниче об’єднання «Імпульс». Так от за вказівкою керівництва банку його співробітники стали складати підроблені документи про те, що, нібито, зазначені вище структури не самі прийшли до них, а їх «за ручку» привели позаштатні агенти, до числа яких записували родичів і друзів організаторів схеми.

Всього за даними Національного антикорупційного бюро з листопада 2014-го по березень 2020-го таким чином було здійснено розтрату 206 мільйонів гривень. НАБУ стверджує, що до вчинення цього злочину причетні близько тридцяти співробітників банку і більше п’ятдесяти пособників, але до кримінальної відповідальності притягнуто лише 5 банкірів і 10 агентів. До першої п’ятірки, окрім самого Шевченка, детективи зараховували двох його тодішніх заступників Дениса Чернишова й Олександра Ігнатенка, а також директора департаменту по роботі з корпоративними віп-клієнтами Олексія Лютого та його заступницю Олену Хмеленко.

Чому вони за нього проголосували?

Описана вище схема не вирізнялася ні оригінальністю задуму, ні масштабністю його реалізації. За великим рахунком справа тут і не в самому Шевченку та його оборудках, а в поведінці тих людей, яких називають представниками владних еліт. Головні два питання, які виникають у даній історії, пов’язані з тим, чи знав про це Президент України Володимир Зеленський, коли надсилав до Верховної Ради подання про призначення Кирила Шевченка головою Нацбанку, й чи знали про це 332 народні депутати, які 16 липня 2020 року підтримали запропоновану главою держави кандидатуру.

Зазначимо, що кримінальне провадження за фактом розтрати коштів посадовими особами Укргазбанку було відкрите НАБУ ще 20 лютого 2019 року, а перші підозри в цій справі були пред’явлені лише в жовтні 2022-го, проте активні слідчі дії велися задовго до того, як персона Шевченка потрапила до числа кандидатів на посаду головного банкіра країни.

Так, на початку листопада 2019 року в офісі Укргазбанку були проведені обшуки й вилучені докази виплат за надання сумнівних послуг із залучення клієнтів, після чого керівництво фінустанови гарячково почало «білити» свою репутацію. Першим ділом Шевченко своїм наказом призначив проведення службового розслідування, по завершенні якого затвердив його висновок про те, що порушень закону не виявлено. По-друге за кошти Укргазбанку було замовлено послуги двох міжнародних аудиторських корпорацій – Мак-Кензі й Прайсуотерхаус-Купер, які після вивчення наданих самим же банком документів, написали в резюме, що все добре й усі витрати на послуги агентів були економічно доцільними. Третім і найвагомішим аргументом мав стати акт ревізії Державної аудиторської служби, яку остання провела на прохання самого  Укргазбанку – за її результатами було складено висновок, нібито, фінансово-господарська діяльність об’єкта перевірки повністю відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, звісно, аудитори оперували тільки тими даними, які надали їм банківські клерки, не спілкуючись із клієнтами, яких, буцімто, залучили агенти.

Ще один креативний фокус – слідчий Солом’янського районного управління поліції ГУНП Києва відкрив кримінальне провадження за фактом розтрати коштів посадовими особами Укргазбанку, тобто за тими ж самими фактами, які розслідувало НАБУ, а через тиждень закрив його за відсутністю складу злочину. Звісно, це було зроблено для того, щоб спричинити зайву плутанину. Причому, як стверджують детективи, всі слідчі дії зводилися до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а в реальності ніхто нікого не допитував і ніхто нічого не розслідував. НАБУ побачило за цим руку Миколи Герасимюка – колишнього директора юридичного департаменту Укргазбанку, який у 2014 році повернувся на керівну роботу в Генеральну прокуратуру України, а після звільнення з неї не погребував підробітком у ролі підставного банківського агента. Саме завдяки зв’язкам цього чоловіка в правоохоронних органах і була проведена маніпуляція з таким собі паралельним розслідуванням.

Як бачите, попри відсутність підозрюваних процес кримінального провадження зачепив багатьох людей, тож коли серед широкого загалу постало питання, хто такий Кирило Шевченко, неодмінно знайшлися б люди, які б розповіли про нього багато цікавого. В цьому плані викликає неабиякий інтерес публікація, яка 7 липня 2020 року з’явилася на сторінці інтернет-видання Lenta.UA. В ній доволі докладно описувалися події, які через три роки викладе НАБУ в повідомленнях про підозру, й перелічені імена високопоставлених співробітників банку, котрі будуть притягнуті до кримінальної відповідальності. Щоправда сума викрадених коштів автором була названа в розмірі не 206, а 197 мільйонів гривень, а кількість пособників не 52, а 40 осіб, зате всі вони були перелічені поіменно й навіть зазначена нарахована кожному з них сума. Такі дані вказаний інтернет-ресурс не міг отримати ні від кого іншого, як від детективів НАБУ чи прокурорів САП, які навмисно злили цю інформацію у відкритий простір. Звідси питання – якщо вони надали ці дані журналістам, то невже не довели їх до відома Президента, його найближчого оточення, а також керівників парламентських фракцій? Відповідь очевидна – все всі знали, але попри те хотіли, аби саме ця людина очолила Національний банк: хтось, напевне, розраховував на те, що Шевченко безвідмовно друкуватиме гроші для потреб «Великого будівництва», хтось сподівався на менш масштабні «плюшки», але 332 голоси (конституційна більшість) в парламенті знайшлися.

Обвинувальний вирок, але не Шевченку

Аналіз обставин даної справи наводить на думку про те, що НАБУ і САП задовго до жовтня 2022 року були готові пред’явити підозри зловмисникам, але зробили це лише тоді, коли отримали дозвіл вищого керівництва країни, а воно, в свою чергу, дало його не інакше, як під тиском іноземних партнерів по коаліції. Принаймні видимих внутрішніх причин для усунення Кирила Шевченка з посади не було, зате існувала критична маса компромату, яка накопичилася в західних кредиторів. Він став першим із їхнього, так би мовити, «розстрільного списку» – за ним настала черга голови Верховного Суду Всеволода Князєва і міністра оборони Олексія Резнікова, а в подальшому, судячи з усього, в тому ж напрямку підуть і деякі інші високопосадовці.

А от що стосується обвинувальних вироків, то в цьому плані похвалитися нічим. Основні фігуранти справи – Шевченко, Чернишов і Хмеленко уже рік перебувають за кордоном в Австрії, де просять політичного притулку, а вироком Вищого антикорупційного суду від 26.09.2023 р. поки що засуджені лише другорядні пособники – донька й мати Червонопиські та громадянин Індії Пандей Джайдіп Кумар. Їх вина полягає в тому, що вони на прохання своїх знайомих співробітників Укргазбанку погодилися укласти з ним фіктивні договори, а потім підписали такі ж фіктивні акти про надання послуг із залучення до числа клієнтів банку ДП «Адміністрація морських портів України», за що й отримали в березні 2016 року на свої карткові рахунки  хто по два, а хто по три мільйони гривень.

Керівництво АМПУ в офіційному листі до НАБУ повідомило, що це державне підприємство перейшло на обслуговування в Укргазбанк виключно за своєю ініціативою, на виконання вимоги Кабміну, а зазначені вище особи жодного відношення до прийняття такого рішення не мають і взагалі їх ніхто не знає. Зловмисникам була пред’явлена підозра в легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом (стаття 209 Кримінального кодексу України) й вони погодилися укласти з прокурором САП угоди про визнання винуватості, відповідно до яких кожному з підсудних призначене покарання у вигляді п’яти років умовного позбавлення волі. Окремим пунктом угоди передбачалося, що всі троє зобов’язуються перерахувати на «Армію дронів» кошти в тій сумі, в якій вони свого часу отримали їх від Укргазбанку.