Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Диспозитивність – один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.
Касаційний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом – tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).
У справі, що переглядається:
рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право користування жилими приміщеннями квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено;
рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_1 та Шевченківська районна адміністрація, Львівська міська рада з апеляційною скаргою не зверталась, тобто погодилась з рішенням суду;
в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, отже рішення суду в частині задоволених вимог він не оскаржував;
постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 права на користування жилими приміщеннями у квартирі АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін;
апеляційний суд не звернув уваги, що Шевченківська районна адміністрація не є належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 , тобто рішення суду в частині задоволених позовних вимог не порушує її прав, тому були відсутні підстави для скасування рішення в зазначеній частині;
за таких підстав постанову суду апеляційної інстнції в частині задоволення позовних вимог про визнання права користування жилим приміщенням та відмови в задоволенні позовних вимог про зобовязання видати наказ про передачу у власність квартири слід скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині слід залишити в силі, оскільки визнання права користування жилим приміщенням є ефективним способом захисту прав позивача та створює йому передумови для вчинення дій, спрямованих на приватизацію житла.
Коментарі
Loading…