Щодо мобілізації засуджених…

«Мобілізувати засуджених справедливо, і Україна має з цим поспішити» насправді упродовж тривалого часу взагалі нічого не робили для, принаймні, вивчення цього питання та збору інформації для прийняття правильного рішення. Великі сумніви виникають й щодо справжньої обґрунтованості нібито й розробленого вже законопроекту. А ідеї, що почали транслюватися нині, були висловлені мною ще року півтори тому)

Отже, почнемо писати велику кількість букв)

На моє переконання, головна проблема при відповіді на питання – чи варто мобілізовувати засуджених – полягає в тому, що ми дивимося на них, як на якусь відокремлену групу, на загальну сіру масу, якщо й не відвертого непотребу, то вже точно як касту негарних людей. І такі міркування є сталими та поширеними, що підтверджується навіть ось такими повідомленнями в пресі: «А втім, під час першого засідання комітету Верховної Ради, де розглядали законопроєкт про мобілізацію, головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний виступив проти залучення до армії ув’язнених і судимих, стверджували джерела NV. Тоді він начебто сказав: «Армія що, для поганих людей?» . Я навіть можу припустити, звідки така позиція…. Кілька цифр.. за 4 (чотири) дні січня 2023 року було винесено 190 вироків за ст.309 КК….. з них майже 30% – по військовослужбовцям ЗСУ. З них ще певна кількість тих, хто раніше засуджувався.. Тенденція?

А що ж насправді? Хто такі засуджені? Та от, це люди, що жили разом із нами і будуть так само жити після звільнення. Це люди, які можуть в подальшому вчинити злочин, а можуть і не вчинити. Як і всі інші, хто ще не стикався з системою кримінального судочинства. Сказати гарантовано – чи вчинити, чи ні таке діяння конкретна людина – ніхто не може.

Більше того, нагадаю вам, що засуджені (незалежно від вчиненого діяння) беруть участь у виборах і фактично впливають на вирішення політичної долі нашої країни. І щось тут ніхто не галасує, що «погані» люди обирають владу.

Поширеними є лякалки, які дуже часто підтримує і влада, що окремі категорії засуджених є найбільш небезпечними. Приміром, завжди згадують осіб, яким смертну кару було замінено довічним позбавленням волі, засуджених за умисне вбивство та інші злочини, пов’язані із спричиненням фізичної шкоди. Але, давайте будемо відвертими і дослухаємося до своїх відчуттів (бо статистики, що саме ці категорії вчиняють більше рецидивних злочинів ніхто так і не наводить) – як на вашу думку, чи можна сказати, що п’яний водій, який на зупинці збив 8 людей, в тому числі і дітей, є менш небезпечним, ніж людина, що під час конфлікту спричинила смертельні ушкодження іншій особі?

Це я до чого. У нас дуже поширена практика гри на контрастах, коли пишуть про якогось одного «негідника», а поширюють таке ставлення на всіх інших. Хоча є купа свідчень, що засуджені воюють, краще за несудимих (знову ж таки – в ряді випадків, в певних ситуаціях тощо). Це все індивідуально.

І більшість навіть не зможе на вулиці виокремити людину, що відбувала покарання. Бо на лобі в неї це не пишеться.

Може, для когось стане одкровенням, але шанси, що засуджений вчинить новий злочин приблизно дорівнюють такій же вірогідності й щодо раніше не судимої особи (особливо за умови їх потрапляння в схожу життєву ситуацію). І ми це маємо пам’ятати. Засуджені – не сіра одноманітна маса, це різні люди, з різним ризиком продовження протиправної поведінки. Як і усе наше суспільство в цілому.

Ба більше – засуджені довели, що вони в ряді випадків більш законослухняні та готові до захисту держави, ніж деякі працівники, які швидко зрадили присязі.

До чого я все це. Коли ми говоримо про мобілізацію засуджених – ми маємо вести мову не про загальну мобілізацію якоїсь однорідної маси чи спільноти. Ми маємо говорити про мобілізацію ОКРЕМИХ КОНКРЕКТНИХ людей, які: або є засудженими, або раніше засуджувалися. І ключовим тут має бути саме слово «людей», а «засуджений» – це лише одна з характеристик, що має братися до уваги.

То що ж по мобілізації? Я б розділила це питання на декілька.

1. На службу до ЗСУ приймаються конкретні люди, а не «загальна сіра маса». Так, специфічної рисою окремих з них може бути факт засудження в минулому або відбування покарання на час мобілізації. Але це не лише одна з ознак, що має братися до уваги. Ніхто не має говорити, що беруть весь склад колонії і мобілізують усіх. Тоді нема підстав говорити і про ризики, що «будуть порушуватися права засуджених» або влада їх використає «як розхідний матеріал». Під час ВЛК проходять (повинні проходити) і психологічне вивчення, можна додати щодо тих, хто відбуває покарання, – ще й оцінку ступеня виправлення (ну це ж ніби добре працює, принаймні, МЮ не казав, що їх оцінка виправлення невірна). Став на шлях виправлення – тож чому не може довести подальші позитивні зміни належним виконанням обов’язку? Таких же взагалі звільняють. Тож в суспільство вони можуть повернутися, а боронити Україну – ні?

2. Можливо встановити особливі умови для осіб, які відбувають покарання на момент мобілізації. Якщо вже так лячно чи сумнівно – давайте змінимо закон і уведемо новий вид умовного звільнення – для захисту Батьківщини. Пробаційний нагляд увели, то і це можна доволі швидко зробити, а толку буде значно більше. Звільняємо людину під умовою – і якщо вона прослужила відведений строк без порушень, то остаточне звільнення, якщо ні – то назад відбувати покарання. До речі, запровадження саме окремого типу звільнення дозволить вивчити особистість (ну хоча б трохи) і зробити більш-менш вірогідний висновок щодо її подальшої поведінки. І це однозначно має бути не амністія чи помилування. Ці інститути – це прояв гуманізму з боку держави, акти прощення. А от умовне звільнення – це шанс довести свої зміни та показати готовність жити за законом.

3. Категорично не можна в контексті мобілізації засуджених наголошувати нібито на економії бюджетних коштів на їх триманні в місцях позбавлення волі. До чого тут це? За великим рахунком, утримання військовослужбовця коштує значно більше. І гроші не повинні мати значення, якщо мета – посилити захист України.

4. Величезна дурість не приймати на службу людей, які «засуджувалися за вчинення злочинів». Я про це вже неодноразового говорила. Навіть не тих, хто має судимість, а тих, хто взагалі «засуджувався». У нас ніби за усіма законами людина, що має погашену чи зняту судимість, вважається несудимою. А тут – років 30 тому неповнолітній вчинив крадіжку з проникненням, 30 років живе як законослухняний громадянин. Проте тавро дотепер залишилося – не можна в ЗСУ, бо він «засуджувався». Голосувати можна, а захищати країну – ні. Це з якого дива? Наголошу – оцінювати треба особу, а не її тавро! Ну і пам’ятати про загальні норми. Змінити саме це положення дуже просто і сподіваюся, воно таки скоро буде змінене.

До речі, навіть наявність судимості сама по собі не повинна ставати на заваді. Дуже багато людей з судимістю ведуть спосіб життя значно позитивніший, ніж ті, хто раніше не засуджувався. То судимість теж не має ставати тавром і перешкодою.

5. Хибно класти в основу висновку про можливість мобілізації вчинене діяння чи його тяжкість. Для тих, хто не в курсі – крадіжка бідону з подвір’я бабусі – це ТЯЖКИЙ злочин. І вчинення, зокрема. вбивства, не вказує на те, що рецидив більш вірогідний ніж, приміром, при зберіганні наркотичних засобів без мети збуту (до речі, таких в ЗСУ багато, бо стаття не тяжка, а рецидив – значний судячи з реєстру судових рішень). Краще розробити методику додаткової оцінки прогнозованої поведінки.

6. Засудження може тягнути обмеження прав, але не має ставати на заваді виконанню конституційного обов’язку захисту України.

І саме з цих міркувань, як на мене, і слід підходити до пошуку відповіді на питання – то як щодо мобілізації засуджених?