В Україні є бункер, який може витримати будь-яку атаку з повітря: де він розташований

В Україні є бункер, який зберігся від часів Другої світової війни. Він є найбільшим та може витримати будь-яку атаку з повітря.

Про це повідомляє “ТСН“.

Бункер розташований на Закарпатті в селі Верхня Грабівниця. Протягом останніх десяти років активісти затято популяризують мілітарі-туризм, відновлюючи історичні місця і створюючи унікальні музеї.

Донедавна бункер був частково засипаний та забруднений, але місцеві ентузіасти та підприємці орендували його й розчистили завали. Вони провели реставрацію і зараз ця унікальна історична пам’ятка привертає мандрівників з різних країн, які хочуть особисто побачити її масштаби.

Лінія Арпада є найпотужнішою оборонною лінією, створеною угорськими військами в Східних Карпатах. Назва бункера пов’язана з відомим вождем Арпадом, який у 896 році провів угрів через Карпати, завоювавши Придунайську низовину й заснувавши Угорську державу.

Хто побудував найбільший бункер

Будівництво цієї оборонної лінії розпочалося у жовтні 1939 року і завершилося у 1944 році на відрізку довжиною 600-700 км через Карпатський хребет. Розпорядження про це видав регент Угорського королівства Міклош Горті, який спочатку вибрав бік Німеччини, але згодом вирішив приєднатися до союзників. Однак він не зміг цього досягти, що й спровокувало початок будівництва оборонної лінії на території Закарпаття.

У телеграмі до Гітлера 1943 року Міклош Горті писав:

“Я побудував браму через Карпати, яку жодна армія у світі не пройде. Я ту браму зачинив на ключ, і ключ заховав у річці Тиса”.

Лінія оборони не складалася з одного монолітного спорудження, а включала окремі оборонні вузли, які блокували всі дороги, перевали та переходи через Карпати. Український відрізок фортифікаційної лінії простягався майже на 300 кілометрів. Крім того, ще приблизно 400 кілометрів протягом румунських Карпат також були включені до цієї системи. Цю частину лінії Арпада будували шахтарським методом в повній секретності, тому місцеві мешканці не брали участі у будівництві бункерів всередині гір.

Для того, щоб приховати основне призначення споруди, угорці казали місцевим, що на цьому місці будується лікарня.

Близько 20 тисяч місцевих жителів загинули під час важких робіт. Основні завдання з виборки гірської породи та залиття стін бункерів бетоном виконували солдати з робочих штрафбатальйонів угорської і румунської армій. Тисячі військовополонених працювали в дробарках, каменоломнях та кар’єрах. Місцевих мешканців, які володіли конними возами чи волами, змушували найматися на доставку будівельних матеріалів для бункерів.

Що є всередині бункера

Будівля має п’ять входів, з яких чотири є окремими довготривалими оборонними точками, оснащеними гарматами і кулеметами. Крім цього, у бункері розташовані склади, лікарня, казарми та чотири доти. Товщина армованих стін становить майже 2 метри. Усередині є вентиляційна труба, якою солдати відкачували вихлопні гази з інженерної кімнати. Також збережено природний нахил тунелів для стоків та встановлено труби для подачі питної води. Сами тунелі, які сполучають казарми та кімнати, спроєктовані таким чином, щоб у них могли розминутися військові в повному спорядженні.

В гарнізоні перебувало пів тисячі солдатів, які створили систему окопів із вогневими позиціями. Лінія Арпада включала багато подібних укріплень, які були практично неприступними для ворога.

За деякими історичними даними, під час Східнокарпатської операції радянські війська вирішили обійти лінію Арпада з тилу. У випадку з бункером у селі Верхня Грабівниця, десантно-штурмові дивізії оточили його майже за 10 днів, висадившись спочатку на вершинах. Це дозволило прокласти військову техніку до бункера, яка протягом трьох днів активно обстрілювала його. Після цього угорські офіцери перейшли до переговорів і підписали акт капітуляції.

Оборонна лінія Арпада, що будувалася протягом півстоліття, майже не виконала своєї місії. У 1945 році бункер на лінії був законсервований — всі входи і виходи були підірвані. У такому стані він перебував понад 20 років, поки в 1968 році солдати Мукачівського прикордонного загону радянської армії почали використовувати його як запасний командний пункт. До 1991 року саме ці прикордонники відповідали за охорону і збереження цього об’єкту.

Джерело