У сучасній Україні фраза «боротьба з корупцією» перебуває майже в тій самій смисловій ніші, що й «смерть буржуям» у часи більшовицької революції. Тільки тоді писали: «Ваше слово, товарищ маузер», а тепер, з поправкою на більш цивілізовані, демократичні часи: «Ваші дії, панове з НАБУ, НАЗК, САП & Co». Боротьбою з корупцією на всіх рівнях держави захопилися настільки палко й несамовито, що причиною звільнення з роботи дрібного виконавця пересічної держустанови може стати отримана в порядку вдячності коробка цукерок. І не рятує навіть те, що це продукція «Рошен».
Декларуванням доходів на сьогодні охоплені навіть ті держслужбовці чи прирівняні до них, чия робота відрізняється абсолютною «корупційною безплідністю». У свою чергу, перебуваючи під тиском дуже високих соціальних очікувань, антикорупційні й правозастосувальні органи держави наразі опинилися в незавидному становищі об’єкту між наковальнею закону і молотом запраглого «великої корупційної крові» демосу. Для останнього ідеальним методом вирішення корупційного питання в країні було би прикрашання центрів міст шибеницями з регулярним показовим шоу страти чергового хабарника. Бажано з прямою телевізійною трансляцією. І послідуючим виставлянням фото у «Фейсбуці».
Ця обставина вочевидь створює дещо нервову атмосферу в діяльності тих, кому суспільство довірило боротися з корупційним засиллям в державі, не пошкодувавши зарплат у десятки, а то й в сотні тисяч гривень. Нічим іншим не можна пояснити виникнення останнім часом цілої низки «антикорупційних» справ, які до корупції мають таке ж відношення, як онтологія до онкології.
Нещодавно в одному з районних судів Київщини слухалася справа голови районної ради, якого обвинувачували в зловживанні службовим становищем за те, що він… отримав премію. Він необережно проголосував «за» в компанії з іншими депутатами райради за цю передбачену трудовим законодавством грошову винагороду. НАЗК розпізнала в цій дії порушення закону «Про запобігання корупційної діяльності».
Не треба бути генієм юриспруденції, аби стверджувати: корупція—це дія протиправна, як і дохід, що отриманий в результаті такої дії. Але до чого ж тоді тут премія — цілком легальне отримання винагороди за результатами праці? Передбачене чинним законодавством? Отримане у відповідності до процедури, описаної в законі?
Малюємо ситуацію. Варіант перший: члени колегіального органу голосують за виділення премії своєму керівникові, а той зі «скромності» руку не піднімає. Результат: сума, яку санкціонувала голосуванням більшість, і яку згодом керівник покладе собі до кишені, буде називатися премією. Варіант другий: члени колегіального органу голосують за премію одноголосно, тобто разом зі своїм головою. Результат — ця сама сума, цього самого походження і призначення різко набуває ознак корупційності. Вловлюєте нюанс: між легальною премію і злочинною корупцією різниця в персональному складі голосів, отриманих «за» під час голосування.
Тим часом, якщо апелювати до чинного законодавства, все просто. За абзацом 2 п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» — преміювання… голів районних і районних у містах рад, їх заступників, встановлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється в порядку та розмірі, установлених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці. Рішення про зазначені виплати приймається відповідною радою. Шляхом і способом, який є службовим обов’язком депутата — голосуванням.
Якраз через три дні після цього горезвісного рішення суду Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ розіслав роз’яснення головам апеляційних судів областей щодо забезпечення правильного застосування судами загальної юрисдикції закону «Про запобігання корупції» та положень Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зіткнувшись з цілою низкою колізій, які виникають у ході розгляду подібних справ, з метою уникнення неоднакового тлумачення норм закону в судовій практиці, ВССУ в своєму листі, зокрема, наголосив, що «голосування окремою особою само по собі не може створювати безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між її діями та юридичними наслідками у формі прийнятого рішення колегіальним органом». Суд цілком справедливо наголошує, що голосування депутата є його обов’язком і формою здійснення його депутатських повноважень.
Тим часом районний суд із готовністю став на бік версії НАЗК та СБУ, які ініціювали цю справу, й застосував для обвинуваченого максимальне покарання, передбачене санкцією статті 28, частина 1 Закону України «Про запобігання корупції».
Адвокати не змогли змиритися з явним фактом підміни боротьби з корупцією на її імітацію й оскаржили рішення районного суду, хоча й розуміли вплив інстинкту самозбереження на написання резолютивної частини. Під час розгляду справи Апеляційним судом Київської області, стороні захисту певною мірою вдалося переконати суд, що пильність фахівців НАЗК у даному випадку гідна кращого застосування.
Звіт про роботу сесії з вказанням факту призначення премії голові райради, був розміщений у черговому номері місцевої газети, тобто, аби «розкрити корупційну схему», достатньо було просто вміти читати. Не потрібно, виявляється, робити силу-силенну обшуків, сидіти в багатогодинних засідках, встановлювати підслуховуючу апаратуру, проводити надскладні експертизи, очні ставки і допити. Не потрібно, нарешті, утримувати загони спеціально навчених детективів, варто лише мати в штаті людей, які уміють «ритися» в газетних підшивках. І це при тому, що на 311 штатних осіб НАЗК бюджетом на 2017 рік виділено 600 мільйонів гривень. В розрахунку на одного працівника це в 20(!) разів більше ніж на охорону здоров’я.
Вочевидь європейські зарплати не гарантують європейську ж ефективність роботи. Натомість є бажання працювати за принципом «хоч клоччя та вовна, аби кишка повна», тобто не гребуючи нічим, аби були показники. Хапаємо що легше й що ближче. Не випадково за даними міжнародної організації Transparency International Ukraine депутатів сільських і районних рад у нас притягують до відповідальності за корупцію в 15 разів частіше, аніж депутатів обласних, хоча зрозуміло, що статус у останніх вищий і здійснити на них «наїзд», певно, складніше. Отже, займаємося відціджуванням планктону, «набиваючи» кількість притягнутих корупціонерів до оптимістичних для рапорту показників за рахунок дрібних справ, ігноруючи більш серйозні.
Адвокати звернули увагу суду, що державі не було завдано ні копієчки збитків, а здійснення преміювання залежало виключно від дозволу колегіального рішення депутатів та не залежало від безпосереднього прийняття участі у голосуванні обвинуваченого в справі. Чим керувався районний суд, ухитрившись віднайти на тлі цього прямий і безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між особистим голосуванням голови райради та прийняттям рішення депутатами? Очевидно, що бажанням діяти за принципом «краще перегнути ніж недогнути» й не псувати статистику НАЗК.
Апеляційний суд, дослухавшись до аргументів захисту, вирішив закрити справу за ознакою малозначимості. Тобто зняв з неї облуду корупційності і звів її до розряду морально-етичної. В будь-якому випадку сторона захисту розглядає це як перемогу, хоча й не вийшло добитися повної процесуальної реабілітації. Проте в цій справі вдалося головне — вирвати суди з потужного обвинувачувального мейнстриму, в якому вони опинилися нині, розглядаючи справи, пов’язані з корупцією.
Антикорупційний 2017-й рік не повинен стати аналогом 1937-го, коли вже сам факт потрапляння справи до суду означав тюрму чи розстріл. Адвокатська спільнота продовжує звертати увагу судів на те, що якість роботи антикорупційних органів не настільки бездоганна, щоб обвинувальні вироки й рішення ставити «на потік» під овації суспільства.
А тим часом на такій же справі — преміювання — «впіймався» в сіті НАЗК заступник міського голови одного з міст Київщини. Шоу «безкомпромісної боротьби з «корупційною коростою» продовжується…
Володимир Вак, керівник АО «Вак та Партнери»
Джерело: ЮВУ
Коментарі
Loading…