Правова софістика замість здорового глузду

Кажуть, якщо любов підміняє свободу, то людини опиняється в клітці, але якщо свобода дарується без любові, то для людини настає пустота. Такі софістичні прийоми є досить занятними.  Проте як тільки ми починаємо подібні міркування переносити у практичну площину, в повсякденне, боронь Боже у політичне буття, то окрім конфліктів і недоречностей із цього нічого іншого не виходить.

Саме так трапилося з винаходом від влади замінити раніше ліквідований сумнозвісний окружний адмінсуд Києва (ОАСК). Як відомо, в межах Меморандуму про економічну і фінансову політику Україна взяла на себе зобов’язання ухвалити закон про створення Вищого спеціалізованого суду (з першою та апеляційною інстанціями), який розглядатиме адміністративні справи проти національних державних органів, зокрема  НБУ, НАБУ, НАЗК тощо. Цей суд має також розглядати справи, що належали до виключної компетенції ліквідованого ОАСКу. Йдеться про оскарження дій державних органів, чиї повноваження поширюються на територію України, та справи про оскарження процедур конкурсних і зовнішніх ревізійних комісій, до складу яких входять незалежні експерти, наприклад, НАЗК, НАБУ та САП. Створення такого суду передбачено Планом Ukraine Facility на 2024–2027 роки.

Відомо й те, що 29 листопада комітет Верховної Ради України з правової політики запропонував до першого читання законопроект № 12206-2 щодо створення Вищого адміністративного суду (ВСАС).  Його створення моделюється за аналогією створення Вищого антикорупційного суду і  є вимогою Міжнародного валютного фонду та Європейського Союзу. Проте наразі депутати підтримали модель, яка нівелює роль міжнародних фахівців у доборі суддів. Експерти оцінили цей законопроект і дійшли висновку, що це найгірша версія проекту закону, яка тільки може бути в даній ситуації. При цьому дедлайн виконання вимоги міжнародних партнерів зі створення нового суду на заміну ОАСК – кінець 2024 року. Не виконавши їх або виконавши так, як запропоновано комітетом Україна не отримає тих 1,1 млрд доларів міжнародної фінансової допомоги.

Додамо, що раніше в парламенті зареєстрували ще дві версії законопроекту – № 12206 від депутатів та № 12206-1 від Кабміну. Усі версії визнані  неякісними. Проте комітет на чолі зі «Слугою народу» Денисом Масловим обрав найгірший варіант, який не відповідає вимогам партнерів та знищує ідею створення справді незалежного суду. Примітно, що цю найгіршу версію сам Д. Маслов  зареєстрував в останній день строку подачі альтернативних законопроектів. Напрошується ідея про обмеження права законодавчої ініціативи депутатського корпусу, адже від них поступає найбільше неякісних проектів законів.

Як і попередні законопроекти, саме даний документ  пропонує аби допоміжним органом Вищій кваліфікаційній комісії суддів  у відборі нових суддів стала Експертна рада, яка має складатися з трьох міжнародних експертів та трьох українських від Ради суддів України. Але така процедура прийняття фактично нівелює роль міжнародних експертів у конкурсі. Зокрема, в разі сумнівів у доброчесності кандидата на посаду судді, міжнародні експерти не зможуть піддати сумніву такого кандидата самостійно без підтримки експерта від Ради суддів України. Остання ж відома тим, що системно блокувала судову реформу, а її голова Богдан Моніч, як подейкують, отримав свою посаду саме завдяки протекції Павла Вовка, Андрія Портнова, тобто осіб, які були причетні до діяльності ліквідованого ОАСКУ. Заступниця виконавчого директора ЦПК Олена Щербан зазначає, що «будь-який навіть дуже сумнівний кандидат зможе пройти добір, якщо отримає голоси більшості від спільного засідання Вищої кваліфікаційної комісії та Експертної ради. Тобто в підсумку на такому спільному засіданні з 21 людини 3 міжнародники завжди будуть у меншості. В проекті закону немає норм, що вимагають, аби доброчесність кандидата підтримали саме міжнародні експерти. А це є зеленим світло для ручних або сумнівних кандидатів.

До того ж, даний законопроект має низку специфічних недоліків. Зокрема, визначені процедури не дають можливості Експертній раді проводити власні співбесіди з кандидатами, не передбачено адекватного доступу до інформації про кандидатів, а так само відсутні норми щодо публічних обговорень, оприлюднення завдань та оцінок кандидатів. У підсумку це призведе до закритого та ручного процесу формування цієї важливої інстанції та до фактичного знищення ідеї створення нового незалежного суду з адміністративного судочинства. Тож бажано не створювати «нові граблі», аби як завжди не наступати на них та не впадати опісля в софістику, обвинувачуючи зовнішнє оточення чи політичний менеджмент держави.

Віктор Ковальський