Фіскали проти металургів

Судова практика податкових спорів

Українська металургійна промисловість в її нинішньому вигляді уявляє собою величезний, але повільно тонучий корабель. Всі потуги урядів Януковича і Азарова були спрямовані на те, аби він тонув якомога повільніше: переважно шляхом виторговування в Росії дешевого газу, навіть якщо це було на шкоду національним інтересам. У постреволюційних урядів України ця галузь вже начебто й не була пріоритетною, але пустити її дно вольовим рішенням, аби сама не мучилася й не мучила інших, не наважилися. Їх зрозуміти можна: з минулорічного експорту в сумі 46 мільярдів доларів США, метали обіймали сектор у 8 мільярдів. Начебто й небагато (у півтора рази менше, аніж у найгіршому кризовому 2009-му році), однак відмовитися від такого шмату одним махом здається надто небезпечним, виходячи з міркувань національної економічної безпеки. Хоча для національної безпеки не меншу загрозу становить той факт, що вітчизняні металурги в силу певної специфіки роботи галузі як ніхто зацікавлені в мирній (читай капітулянтській) політиці стосовно російської агресії, а тому весь цей комплекс є потенційною п’ятою колоною». Виходячи з даних обставин держава дії по відношенню до металургії не має чіткої позиції, а тому проводить політику то батога (підвищення тарифів на залізничні перевезення), то пряника (запровадження протекціоністського мита на вивіз металобрухту). А ще грається з підприємствами у злого й доброго слідчого, де роль злого виконує Державна фіскальна служба, а доброго — суди адміністративної юрисдикції.

Офіс великих платників хотів надурити «Петровку»

Колишній Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського, якого в народі називають «Петровкою», був хитро «прихватизований» фінансово-промисловою групою «Приват» ще в ті роки, коли Павло Лазаренко ходив у фаворитах Леоніда Кучми. Але у 2007 році, якраз напередодні світової фінансової кризи, ця ФПГ не менш хитро спихнула його корпорації «Євраз» — за формою транснаціональній, а за змістом російській, хоча й зі штаб-квартирою в Лондоні. Це й дало свого часу привід Путіну скаржитися на те, що «ваш Коломойський кинув нашого Абрамовича», але «Петровка» з того часу офіційно називається Приватне акціонерне товариство «Євраз-ДМЗ».

Унікальність застосованих цим підприємством технологій полягає в тому, що воно, серед усіх дванадцяти металургійних гігантів, споживає найменше природного газу на одиницю виробленої продукції. Унікальність пояснюється просто: замість газу там використовується інший вуглеводень під назвою кокс, яких виробляється з російського вугілля, яке щедро тече із належних «Євразові» шахт у Кемеровській області. Зрозуміло, що за таких умов не лише власники й працівники «Петровки», а й значна частина мешканців регіону, прямо чи опосередковано зациклених на цей завод, без особливого захвату сприймають усе, що пов’язане з антиросійськими санкціями та й взагалі економічною війною з країною-агресором. І подібних цьому підприємству природних агентів російського впливу в країні чимало, чим, напевне, й пояснюється квола оборонна політика української держави.

Але суперечка цього товариства з фіскалами виникла зовсім з іншої причини. У славну «бюджетну» ніч» з 20 на 21 грудня 2016 р. парламентарі, окрім купи інших, прийняли ще й закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», згідно положень якого тимчасово на півроку звільнялися від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання вугілля або продуктів його переробки. На словах воно звучить начебто й добре, але на ділі не дуже. Справа в тому, що такі підприємства як «Євраз-ДМЗ» займаються як імпортними операціями з вугіллям, так і експортними операціями з металом, а тому, отримавши звільнення від сплати ПДВ як імпортери, вони втрачають можливість його відшкодування як експортери і в результаті програють, бо обсяг набутої вигоди виходить меншим за обсяг втраченої. Тож виходить так, що держава, нібито дбаючи про інвестора, насправді ставить його в доволі некомфортну позу.

Втім, розуміючи пікантність даної ситуації законодавець передбачив можливість відмовитися від цієї пільги, але дуже хитро прописав цей момент у розділі прикінцевих і перехідних положень. Там, зокрема, написано, що для того, аби отримати офіційне звільнення від даної пільги, платник повинен подати заяву до податкового органу, в якому він обслуговується, але від пільги він звільняється терміном лише на один місяць, на період з першого по останнє його число, причому саме на той місяць, який слідує за тим місяцем, у якому була подана заява. Якщо у ваших мозках після цих слів ще не сталося короткого замикання, ми спробуємо пояснити це доступною мовою. Якщо підприємство подає заяву, наприклад, у січні, то воно звільняється від нав’язаної йому пільги на всі операції, що проводилися в період з 1 по 28 лютого. Якщо подає в лютому, то, відповідно, на період з 1 по 31 березня. Тобто нічого складного — треба лише своєчасно й регулярно писати заяви та носити їх до податкової інспекції.

А от тепер найцікавіше. Закон набирав чинності з 17 січня 2017 року, тобто в січневому звітно-податковому періоді підприємства в примусовому порядку звільнялися від сплати ПДВ. Якщо, звичайно, протягом грудня їхні бухгалтери не притарабанили куди треба заяви про відмову від пільги. Але закон, прийнятий 21 грудня 2016 р., був опублікований в газеті «Голос України» лише 31 грудня того ж року, яке до того ж припадало на суботу. Зрозуміло, що за таких обставин бухгалтери ніяк не могли подати до фіскальних органів заяви відповідного змісту, тож підприємства, серед яких була й «Петровка», були приречені проти своєї волі підпасти під дію нав’язаної їм пільги й нести втрати.

Втім, 27 січня, ще, напевне, не усвідомивши складність ситуації, ПАТ «Євраз ДМЗ» через електронний кабінет подало до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС заяву про відмову від використання пільги, але отримало у відповідь цілком прогнозованого відкоша. Тоді 23 березня підприємство звернулося з листом про надання індивідуальної податкової консультації (ІПК) до Державної фіскальної служби України, яка в даному випадку грала роль вищої інстанції, але 24 квітня отримало відмовну відповідь, у якій зазначалося, що заява, подана до органу ДФС у січні 2017 р. не може бути підставою для звільнення від пільги у січневому звітно-податковому періоді. Це й стало приводом для звернення «Петровки» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому позивач просив скасувати неправильну, на його думку, ІПК.

Суд, розглянувши матеріали справи, фактично визнав, що парламент зі своїми законотворчими новаціями створив ідіотську ситуацію, тож для того, аби знайти з неї більш-менш пристойний вихід, треба підняти підзаконні акти. Таким виявився Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 р. № 21. З аналізу його положень якраз і витікала можливість отримання звільнення від пільги саме в тому звітно-податковому періоді, в якому була подана відповідна заява. Тобто, якщо підприємство подало в січні заяву з проханням звільнити від пільги саме в січні, то воно й має отримати  звільнення від неї на період з 1 по 31 січня. Це взагалі-то неприпустима для практики державного управління ситуація, коли норми закону суперечили нормам підзаконного акту, й ця прогалина дуже скоро була виправлена. Так, 23 лютого 2017 р. наказом міністра юстиції Олександра Данилюка були внесені відповідні зміни до названого вище порядку, і суперечність була усунута. Але вийшло так, що правила оподаткування господарських операцій, що тривали протягом цих двох місяців, кожний міг тлумачити на свою користь як хотів, якщо інакше не вирішив суд.

В даному випадку суд став на сторону позивача і своєю постановою від 13 липня 2017 р. скасував індивідуальну податкову консультацію ДФСУ, звільнивши тим самим ПАТ «Євраз ДМЗ» від обтяжливої для нього пільги по звільненню від сплати податку на додану вартість за операції з вугіллям.

«Азовсталь» відстояла право працювати собі у збиток

Ні для кого не секрет, що українські металургійні підприємства мають таке собі безневинне хобі як працювати собі у збиток, за виключенням хіба що Публічного акціонерного товариства «Арселор міттал Кривий Ріг», що стало предметом для жартів, ніби тамтешній генеральний директор індус Парамжіт Калон є на голову вищим за своїх колег по цеху місцевого розливу. Причини такого стану цілком банальні: намагаючись зекономити на податку на прибуток, металурги через підставні фірми купують у самих себе сировину за завищеними цінами, а готову продукцію самим собі продають по заниженим. Боротися з цим очільники держави намагалися давно й безуспішно, оскільки це так само непросто, як боротися із самими собою.

Так, оточення Януковича ще чотири роки назад придумало закон про трансфертне ціноутворення, але цей проект виявився мертвонародженим. Два роки тому, презентуючи податкові новації в законодавстві, тодішній прем’єр-міністр Яценюк обіцяв покінчити із ситуацією, коли корпорації малюють для фіскалів одні цифри, а для лондонських бірж зовсім інші, проте нічого путнього в нього також не вийшло. За великим рахунком нічого страшного в цьому немає, оскільки підприємства галузі, окрім податку на прибуток, платять низку інших податків, а головне — зарплату робітникам, яку вони отоварюють у супермаркетах. От з цих крамниць і треба стягувати податки. Попри це держава все одно час від часу показує металургам зуби, про що свідчить постанова Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року.

Цій події передувала позапланова перевірка Приватного акціонерного товариства «Азовсталь», проведена підрозділами ДФС у серпні-жовтні 2016 р., яка встановила, що цим підприємством (яке належить громадянину Ринату Ахметову) проводилися господарські операції за економічно недоцільними угодами, коли виробнича собівартість продукції перевищувала суму її експорту. Співробітники податкових органів вирішили, що внаслідок цього було суттєво завищено податковий кредит і суми від’ємного значення, які підлягали бюджетному відшкодуванню. За підсумками перевірок 21 листопада 2016 р. ДФС було видано низку податкових повідомлень-рішень (ППР) про стягнення з товариства 621 млн. грн, зокрема 404 мільйони — зменшення бюджетного відшкодування, 202 млн грн — штрафні санкції за маніпуляції з ним і 15 млн грн — зменшення розміру від’ємного значення суми податку на додану вартість.

Не погодившись із фіскалами, ПАТ «Азовсталь» подало до суду позов, у якому просило скасувати ці ППР, і суд повністю його задовольнив. Аргументуючи своє рішення, суд зазначив, що реалізація товарів за ціною, нижчою за собівартість, не може впливати на показники податкової звітності платника, сформовані за операціями з придбання ресурсів для виготовлення таких товарів. А взагалі суд визнав, що при здійсненні підприємцями господарської діяльності на власний ризик, у певний період часу, в залежності від кон’юнктури ринку, можливі збиткові операції. Але  збитковість окремо взятих операцій за певний проміжок часу сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської. Діючим законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав прибуток. Тому суд зауважив, що висновки фіскального органу про економічну недоцільність операцій експорту тільки на підставі їх збитковості протягом обмеженого проміжку часу, є необґрунтованим припущенням, оскільки економічний ефект від господарської діяльності має розглядатися, в тому числі в довгостроковій перспективі.

Юрій Котнюк, оглядач ЮВУ

Джерело: ЮВУ