— Наразі триває переговорний процес із США. Чи є предметом цих переговорів окремі положення тексту «угоди про надра» між Україною та США, погодженого Кабінетом Міністрів України?

— Важливо зауважити, що текст угоди вже сформований та схвалений урядом, а перший віцепрем’єр-міністр України — міністр економіки України Юлія Свириденко уповноважена на його підписання. Тобто фактично українська сторона завершила перемовини щодо самого тексту угоди в тому вигляді, в якому він був схвалений, і наразі він готується до підписання.

Це була плідна робота передусім команд Міністерства економіки, Міністерства юстиції та Офісу Президента України, особисто Андрія Єрмака, який організовував ці перемовини з американською стороною. Тож на цьому етапі тривають дискусії стосовно підписання угоди, яка була схвалена урядом.

— Окресліть, будь ласка, в загальному вигляді суть «угоди про надра» між Україною та США в її поточному вигляді. Які ключові юридичні положення містить ця угода?

— Насамперед маємо розуміти, що ця угода не є міжнародним договором. Тобто вона не підпадає під дію закону про міжнародні договори, до неї не застосовуються процедури, передбачені для погодження та схвалення міжнародних договорів. Міжнародним договором буде подальша угода, яка передбачатиме створення самого Фонду відновлення інвестицій.

Ця ж угода закріплює політичну домовленість між урядами України і Сполучених Штатів Америки стосовно наміру створити Фонд. Вона передбачає основні елементи, що мають бути закріплені в наступній угоді, яка вже підлягатиме ратифікації парламентом та буде міжнародним договором.

Що стосується Фонду, то він буде наповнюватися за рахунок коштів, згенерованих від прав на користування українськими надрами. Ці кошти будуть спрямовані у Фонд і реінвестовані в Україні. Передбачається, що Фонд перебуватиме у спільній власності України та США.

В угоді закріплені важливі політичні меседжі, і ми, як команда переговірників, приділили цьому особливу увагу. Передусім це позиція про те, що уряд США підтримує отримання Україною гарантій безпеки. Також угода передбачає продовження і підтримку довготривалої фінансової співпраці між Україною та США. І дуже важливим елементом, який запропонувала українська сторона і на який погодилася американська сторона, є те, що уряд США резервує за собою право забезпечити захист об’єктів, які генерують надходження у Фонд. Якщо ми подивимося з точки зору ширшої геополітичної перспективи, ми зрозуміємо, що це означає.

Тому на цьому етапі документ, схвалений урядом України, є політичною домовленістю. Сподіваємося, він буде підписаний і ми перейдемо до формування міжнародного договору.

— Тобто саме тому цю угоду називають рамковою?

— Так, це угода, що встановлює порядок домовленостей, які мають бути досягнуті сторонами, і цілі досягнення цих домовленостей. Зокрема, це реінвестування в Україну, сфери, які охоплюються цими реінвестиціями, формування політичного й економічного інтересу США, а також обов’язкові елементи, що мають бути відображені в угоді про створення Фонду.

— Яка позиція як України, так і США щодо необхідності ратифікації? Чи можна проводити аналогію з вимогами щодо зміни території України та говорити про необхідність затвердження такої угоди на всеукраїнському референдумі?

— Якщо б мова йшла саме про використання надр України чи про право на українські надра, то, безумовно, це питання не лише ратифікації, а й, дійсно, референдуму. Адже ми всі знаємо прописну істину з Конституції України, що надра належать народові України.

Угода не передбачає передання прав на користування надрами чи будь-яких прав власності. Мова йде про розподіл надходжень до державного бюджету, частина з яких генерується у Фонд. Після підписання цієї угоди не настають жодні правові наслідки. Тобто Україна не отримує зобов’язань щодо фактичного перерахування коштів чи їх передання. Такі зобов’язання виникнуть тільки після укладення угоди про створення Фонду і, відповідно, проведення всіх необхідних процедур для того, щоби після набрання нею чинності розпочалася робота самої інституції.

— Чи є приклади подібних угод з іншими країнами, чи, можливо, між іншими країнами?

— Після того як була опрацьована угода з Україною, пролунали певні заяви Президента Сполучених Штатів Америки про намір укладати аналогічні угоди з іншими країнами, якщо не помиляюсь, називалися країни Африки й Арабського світу. Також неодноразово Президент США наголошував на тому, що ведуться перемовини про економічну співпрацю із самою російською федерацією.

Фактично модель Фонду не є унікальною. Я так розумію, це базова модель, на основі якої нова американська адміністрація передбачає формування спільного економічного інтересу з будь-яким із партнерів. Я вважаю, що тут колосальна робота була проведена командою, починаючи від першого варіанту угоди до того варіанту, який був узгоджений вже нашими урядами, погоджений на рівні лідерів і представлений у публічній площині.

— Наскільки зазначена угода відповідає Конституції України? Чи справедливі твердження, що це є певною мірою поступкою суверенітетом України? Чи може це стати предметом перегляду в Конституційному Суді України?

— Безумовно, ні. Конституція України дуже чітко прописана, і, на щастя, вона не дає можливості тлумачити по-різному її норми. Знову ж таки, ми керуємося тим, що влада належить народу і всі надра України також належать народові України. Але бюджетна політика — це політика, яку формує і реалізує уряд.

І в цьому випадку саме рамкова угода передбачає намір відобразити в майбутній угоді певний порядок розподілу надходжень до державного бюджету. Єдине, що стосується надр України, це те, що надходження до державного бюджету від користування надрами будуть спрямовані у Фонд і реінвестовані в ті самі сфери, з яких генеруються кошти.

— Які гарантії прав США в межах цієї угоди, і відповідно, які гарантії передбачені для України? Чи тут дотримано принципу взаємності?

— Ми сформулювали в угоді положення, яке передбачає спільну власність і спільне ухвалення рішень щодо користування Фондом. Безумовно, детальні положення будуть викладені в самій угоді про Фонд, яка ще має пройти ратифікацію в парламенті.

Також я звертаю увагу, що ми не можемо планувати майбутні перемовини без участі Європейського Союзу та інших партнерів, які генерують велику суму коштів у державний бюджет і з якими Україна має певні правові зобов’язання в рамках переговорного процесу щодо членства в ЄС. Тому коло учасників переговорів буде ширшим, і це основне завдання української переговорної делегації. Я сподіваюся, що угода буде підписана якнайшвидше і ми зможемо перейти до наступного кроку.

— Які передбачені механізми контролю за виконанням умов угоди?

— Рамкова угода не передбачає якихось специфічних положень, і на нашу думку, це не є погано, оскільки кожна сторона застосовує свою правову систему для врегулювання тих чи інших питань. Також угода не передбачає специфічних положень про припинення дії цієї рамкової домовленості. Тому рішення щодо дії або припинення дії угоди ухвалюється кожною стороною в індивідуальному порядку. В угоді є достатньо чітке посилання на законодавство США в частині визначення максимальної частки власності у Фонді, а також у питаннях, які стосуються прийняття рішень і переважного права Сполучених Штатів Америки щодо їх ухвалення. Відповідно, зменшено поле для маневру для американської сторони вже в майбутніх переговорах. Ми будемо послуговуватись у переговорах нашим законодавством, а також братимемо до уваги наші майбутні зобов’язання в рамках членства в ЄС стосовно конкурентної, антимонопольної та кліматичної політики. Це, на нашу думку, є дуже потужним інструментом, який дає нам змогу формувати достатньо вільну позицію щодо майбутніх умов створення Фонду.

— Чи є ця угода ексклюзивною, чи аналогічні домовленості можуть бути укладені з іншими країнами, передовсім із членами ЄС?

— Формат угоди, на який вийшли Україна і США, точно може стати модельним для всіх інших партнерів. Я думаю, що американська сторона теж може так вважати. Але контекст, у якому підписується угода з Україною, безумовно, унікальний. Тому що відразу в преамбулі угоди визнається зобов’язання Сполучених Штатів Америки, як країни, яка була гарантом безпеки у зв’язку з відмовою України від ядерної зброї. Також визнається контекст російської агресії проти України. Окрім цього, визнається необхідність відновлення та інвестицій в українську економіку після війни. Також Президент США наголошував, що ця угода є початком тривалої фінансової співпраці між Україною та ЄС. Тому навряд важливіший контекст є в когось у світі, ніж в України, в межах підписання такої угоди. Але, звісно, ми спостерігаємо також за переговорами з іншими партнерами.

— В угоді передбачаються якісь механізми для регулювання можливих потенційних розбіжностей чи спорів?

— У цій угоді дуже важко знайти будь-які розбіжності, тому що це політична домовленість про наміри і зобов’язання. І цей документ є узгодженим між сторонами. Він чіткий. Кожне положення однаково зрозуміле сторонам.

Питання оскарження або врегулювання спорів здійснюється в загальному порядку. І це не погано, оскільки залишає нам поле для винайдення оптимального способу врегулювання спору, якщо він відбудеться. Але найбільш важливим врегулювання цього питання буде на наступному етапі, оскільки мова йтиме вже про конкретні фінансові та правові наслідки після укладення договору.

— Чи передбачено можливість перегляду або розірвання угоди за ініціативою України або США?

— Як Україна, так і Сполучені Штати Америки можуть розірвати угоду в загальному порядку.

— Чи потребуватиме угода внесення змін до законодавства України?

— Безумовно, на етапі імплементації наше законодавство потребуватиме суттєвого перегляду. Насамперед бюджетного законодавства з точки зору порядку використання надходжень до державного бюджету. Також потребуватиме перегляду низка інших державних програм, які дадуть змогу збалансувати державний бюджет, щоб не було втрат у загальній частині бюджету на оборонні потреби. І безумовно, ми будемо проводити окрему комунікацію з Європейською комісією стосовно забезпечення фінансової стабільності в умовах реалізації цієї угоди.

Перегляду потребуватиме і певне галузеве законодавство, але передусім бюджетне.

—Тобто законодавство саме про видобуток природних ресурсів в Україні теж буде переглядатися?

— Я не впевнена, що на цьому етапі секторальні законодавчі акти потребуватимуть суттєвих змін.

Передовсім мова йде про наповнення Фонду за рахунок надходжень до державного бюджету від генерування коштів в окремих сферах. Це користування надрами, викопними ресурсами, і відповідно, інфраструктура, зокрема портова.

Найперше потрібно буде змінювати законодавство, яке стосується розподілу коштів, що надходять до державного бюджету. Водночас передбачається, що кошти, згенеровані Фондом, реінвестуються у сфери, які генерують кошти цього Фонду. Тож згодом потрібно буде вносити зміни до майже всіх секторальних актів, які передбачатимуть залучення інвестицій з цього Фонду в ті сфери, якими вони охоплюються.

Санкційна політика

— Перейдімо від міжнародних відносин до внутрішніх питань. Якими є результати Мін’юсту на санкційному треку, зокрема в супроводі стягнення активів підсанкційних осіб на користь України? І які плани?

— Зауважу, що це порівняно нова практика, сформована в Міністерстві юстиції близько двох років тому. Вона постійно вдосконалюється. І звісно, це дуже масштабна робота. Сьогодні в Міністерстві юстиції відбуваються певні реорганізаційні зміни, які дадуть змогу об’єднати всю міць професіоналів Міністерства, що працюють у сфері судової роботи з командою санкційних спеціалістів.

Підготовка 70 позовів, поданих Мін’юстом, із яких у 65 справах уже ухвалені судові рішення, потребує колосальних зусиль. Подаючи позов, Міністерство юстиції має отримати та проаналізувати інформацію від усіх державних органів, зокрема правоохоронних, які вели або ведуть слідство в тих чи інших провадженнях. І оскільки мова йде про застосування санкцій, ми повинні ідентифікувати й підтвердити наявність майна в підсанкційних осіб, яке підлягає стягненню. Це колосальна робота, вона має нарощуватись, тому що перед нами стоять ще більш амбітні цілі щодо стягнення такого майна за кордоном. Ми вже ведемо перемовини з державними і приватними компаніями про супроводження їхніх комерційних, господарських позовів, а також їх підтримку в цьому процесі. До кінця цього року в планах Міністерства подати низку гучних позовів проти росіян, які є санкціонованими в Україні та чиє майно ідентифіковано.

Один із таких позовів я підписала минулого тижня. Це позов проти російського олігарха Дерипаски, майно і активи якого були ідентифіковані в Україні, і на сьогодні Вищий антикорупційний суд розглядає цей позов.

Хочу звернути увагу, що, оскільки ця практика нова, а олігархи «старі», вони добре юридично підковані, тому ми постійно вдосконалюємося, зокрема кожен позов супроводжуємо забезпечувальним позовом, який унеможливлює вимивання цих активів у період судового розгляду. Це дуже важливий момент, що, звісно, не подобається підсанкційним особам, але це елемент якісної реалізації функції, яку має Міністерство юстиції.

— Відомо, що вже ініційовано перші арбітражі щодо де-факто націоналізованих активів. Чи очікуєте ви значної кількості таких справ?

— У Мін’юсті працює окремий підрозділ, який забезпечує взаємодію з іноземними юридичними компаніями, що представляють інтереси України в судах. Планується посилення команди, тобто з’являться нові спеціалісти, які мають великий досвід роботи з американськими інституціями. Відомо, що Департамент юстиції США вже ухвалив рішення щодо стягнення активів. Там є потужна правова база, яка дає нам змогу взаємодіяти та мінімізувати ризики в цих процесах. Водночас уже є низка міжнародних арбітражів, ініційованих підсанкційними особами. І ми зараз у процесі пошуку найкращих юридичних радників, які б змогли в більш фаховий спосіб забезпечити комплексне супроводження разом із нами цього процесу. Ми готові. Нас важко здивувати, але, безумовно, ми не применшуємо спроможності осіб, чиї кошти стягнені лише в Україні. Водночас не факт, що всі активи заморожені за кордоном, тому вони продовжують мати значний ресурс для повернення своїх злочинних активів.

— Це українські компанії чи закордонні?

— Це іноземні компанії, залежно від юрисдикції та від фаховості. Ми також працюємо з українськими компаніями, держорганами, які вже залучали юридичних радників і мають успішні кейси, такі як «Ощадбанк» чи Нафтогаз.

Виконання судових рішень

— За даними Верховного Суду, у 2024 році українські суди розглянули 4,4 млн справ. Проте, за інформацією правників, виконання судових рішень як завершальний етап здійснення судочинства залишається ахіллесовою п’ятою для України. Що ви можете сказати з цього приводу? Які показники фіксує Мін’юст?

— Ми фіксуємо недостатні показники.

За весь час здійснено виконавчих проваджень на загальну суму 1,9 трлн грн. На мою думку, це свідчить про системні проблеми, пов’язані з виконанням судових рішень. І це не лише в державній виконавчій службі. Потрібно апелювати також до судової практики, адже іноді судові рішення передбачають такий спосіб їх виконання, який це виконання ускладнює.

Також у період дії воєнного стану парламент ухвалив дуже багато мораторіїв на виконання судових рішень. Деякі, безумовно, є життєво важливими для функціонування держави, забезпечення енергетичної стійкості держави та Сил безпеки й оборони. Деякі з них, що були актуальними на період ухвалення рішення, зараз, можливо, ми будемо переглядати. Тому це відкладене виконання рішень.

Ми очікуємо ухвалення парламентом законопроєкту № 9363, який передбачає цифровізацію виконавчих проваджень. Це основне тіло невиконаних проваджень, які стосуються маленьких боргів, обтяжень, їх зняття, перереєстрації. Відповідно, це дасть змогу суттєво підвищити показники, оскільки такі виконавчі провадження можна виконати на рівні регіонів без людського фактору, мінімізуючи взаємодію із самою виконавчою службою.

Зараз я окремо приділяю увагу питанням виконання судових рішень через реалізацію арештованого майна. У Міністерстві юстиції діє державне підприємство «Сетам». Цей майданчик є дуже простим, і мені здається, в цьому його основна перевага. Мінімальна кількість маніпуляцій: є майно, є можливість його зберігати і воно виставляється для реалізації на торги. Це дуже проста система, і тому вона максимально прозора.

Після призначення я виявила, що взаємодія між інституціями всередині Міністерства юстиції України не налагоджена належним чином. Зараз така взаємодія є. Призначений новий керівник державного підприємства «Сетам», дуже скоро буде призначений новий керівник державної виконавчої служби, і я очікую, що профільний заступник міністра забезпечить належну координацію цих структур.

— Чи впливає така ситуація з виконанням судових рішень на євроінтеграційний процес України?

— Так. Після призначення міністром юстиції, а також у статусі віцепрем’єра з питань європейської інтеграції я відповідала за перемовини, які стосуються політичних кроків у сфері верховенства права, і основне законодавство, що було ухвалено протягом останніх чотирьох років. І я здивувалася даним звіту OECD щодо антикорупційних реформ, де зазначено, що Україна перебуває в жовтій зоні саме в частині виконання судових рішень: це один із найнижчих показників. Це свідчить і про слабку комунікацію, оскільки, крім проблемних питань, є певні позитиви, і про те, що державній виконавчій службі зручніше було залишатися в тіні. Ми виведемо її на світло, і я сподіваюся, що ті показники покращяться. Є певні індикатори OECD, я на них буду орієнтуватися. Так само забезпечимо виконання положень законопроєкту № 9363. Я дуже вдячна членам Комітету Верховної Ради України з правової політики, Денису Маслову за плідну роботу над цим законопроєктом. Сподіваюся, він буде підтриманий парламентом.

— Чи досліджували в Міністерстві, кому віддає перевагу бізнес та фізичні особи в питаннях виконання судових рішень: приватним чи державним виконавцям?

— Виконання судових рішень має різну природу. Це можуть бути виконавчі провадження щодо великих компаній, великих стягнень, реалізації певних активів великого бізнесу, але так само це може бути і сплата аліментів, зняття арештів, реалізація незначного майна, якихось активів невеликої цінності. Тому, звісно, основне тіло щоденної роботи виконавчої служби припадає на державних виконавців. Водночас з усього обсягу виконаних судових рішень десь третина — за приватними виконавцями.

Ми проводили дискусію стосовно змоги розширити сфери повноважень приватних виконавців і надання їм більших можливостей. Я підтримую такий підхід, але вважаю, що це має супроводжуватись і певним соціальним навантаженням, щоб не було диспропорції між державними і приватними виконавцями. Проте ця дискусія буде тривати в майбутньому, на сьогодні наше основне завдання — підвищити показники, цифровізувати «побутові» виконавчі провадження, автоматизувати цей процес та зробити його безпроблемним для громадян. Далі забезпечити підвищення показників і вже на наступному етапі говорити про баланс повноважень між державними та приватними виконавцями.

— Чимало державних виконавців стали приватними виконавцями. Це свідчить про нижчий рівень мотивації?

— Я теж так думала до призначення міністром юстиції, але з подивом відкрила для себе, що станом на сьогодні Асоціація приватних виконавців налічує трохи більш ніж 200 виконавців. Тобто це не така велика спільнота. Але, безумовно, приватні виконавці мають привабливіше становище, тому що вони не обтяжені рутиною. Нині на державного виконавця фактично покладено всі зобов’язання, а не тільки ті, які визначені конкретною компетенцією. Він має забезпечувати виконання абсолютно всіх судових рішень. Це величезний обсяг роботи. І завдяки цифровізації виконавчого провадження поточка, яка не потребує насправді прямого залучення людини, буде автоматизована. Безумовно, це зменшить навантаження державних виконавців і дасть їм змогу забезпечувати більш якісні показники, концентруючись на складніших кейсах.

(Бесіду вів Анатолій Гвоздецький, «Юридична практика»)