Мова як політика

Чим незадоволені представники українських меншин та їх патрони за кордоном?

Двадцять восьмого вересня набув чинності новий освітянський закон. Нещодавно підписаний Президентом, він уже отримав перші виклики й саме за мовною ознакою. Знайшлися критики не лише вітчизняні, а й закордонні. Практично всі сусіди зробили нам зауваження, а Угорщина навіть заявила про блокування нашого руху до ЄС. Пошук ворогів там, де їх не має і не може бути, схоже, стає в сучасному світі невід’ємною складовою внутрішнього стану суспільств і державотворення. 

Проте цей закон, напрацьований за участі великої кількості експертів та громадськості є зрілим і по-справжньому потрібен усім нам. Адже відповідно до сучасних європейських тенденцій у ньому передбачається сучасні форми здобуття освіти, а саме формальна (офіційне підвищення рівня освіти), неформальна (підвищення рівня поза офіційною системою підвищення кваліфікації — тренінги, гуртки, курси) та інформальна чи самоосвіта. Слід зазначити, що передбачені в законі реформи, мають також поліпшити умови праці вчителя за рахунок зменшення бюрократичного контролю, розширення академічних свобод і формування простору для творчої праці. До того ж, має бути обмежено втручання в освітній процес державних органів та органів місцевого самоврядування, а стандарти освіти реалізуються в праксеологічному сенсі. В який спосіб їх буде досягнуто, то вже мистецтво вчителя.

Закон передбачає зміну старої парадигми, коли зміст освіти визначався Міністерством освіти і науки. Замість неї пропонується сучасна європейська модель, за якої МОН лише розроблятиме й затверджуватиме стандарти освіти, а навчальні заклади самі формуватимуть відповідні програми, що мають гарантувати виконання освітніх стандартів. І у випадках отримання документу про освіту саме від держави програми й заклади освіти проходитимуть  акредитацію. Якість освіти має стати визначальною рисою діяльності навчальних закладів. Тобто на базі Державної інспекції навчальних закладів буде створено незалежний орган Агентство забезпечення якості освіти, до повноважень якого входитимуть питання акредитації освітніх закладів (крім вищої освіти). Регіональні підрозділи агентства забезпечуватимуть фахове інспектування закладів освіти, при цьому органи місцевого самоврядування будуть позбавлені права проводити таке інспектування.

Довгоочікуваний Закон «Про освіту» є базовим у  законодавчому забезпеченні освіти. Він надасть можливість оновити Закони «Про середню освіту» та «Про професійну освіту», а в подальшому також створити закон «Про національну систему кваліфікацій».

Нагадаю, що ЮВУ вже розглядала окремі питання щодо цього закону, піддавши його аналізу й відзначивши, як і позитивні, так і критичні нюанси. Проте на мовному питанні ми не зосереджувалися, бо воно не викликало проблемних зауважень. Та, як виявилося, саме це питання стало контрольним, лакмусовим для виявлення дружнього, справжнього ставлення до суверенної держави. А вона набуває такого статусу не лише за недоторканності кордону, міцної безпеки, могутньої військової сили, але й бережливого ставлення до мови, інших похідних від мови складових — розмовної культури, мистецтва, книговидання, соціальної ідентичності тощо. Тому питання захисту української мови, підтримки мов національних меншин є корінним у цьому законі. Та ситуація, коли є люди, які не державною українською мовою, однак готові робити кар’єру на державній службі, в органах самоврядування тощо є не лише питанням національної безпеки, воно межує з перспективою збереження ментальної єдності й української державності.

Фантазувати на тему про те, що в Україні позбавляють права освіти мовами національних меншин, можна скільки завгодно, спекулюючи на неправді, адже в школах нацменшин вивчають українську мову як розмовну, а інші предмети — тільки мовами національних меншин. Постає питання, а яку соціальну перспективу можуть мати діти, котрі достеменно не можуть володіти термінологією точних і соціальних наук державною мовою? Щодо насилля чи примусу у вивченні української мови, то нічого подібного в цій сфері не повинно бути. Вивчення предметів рідною для представників нацменшин мовою зберігається й лише в 5–9 класах буде вводитися кілька предметів українською. Хоча для спекуляцій тут існує величезне поле. Та інформаційно-правовий простір є більшим, структурованим, україномовним. Іншого в будь-якій суверенній державі й не повинно бути.

Віктор Ковальський  

Джерело: ЮВУ