Про надмірний формалізм на стадії відкриття провадження у справі, що впливає на доступ до суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши справу про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділ спільно набутого майна, скасував судові рішення судів попередніх інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, а саме вирішення питання про відкриття провадження у справі, з огляду на таке.

Ухвала суду першої інстанції про визнання позовної заяви неподаною та її повернення, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що у визначений законом строк позивач не усунув недоліків, зазначених в ухвалі суду, а додані до клопотання позивача письмові докази щодо грошової оцінки нерухомого майна на підтвердження ціни уточненого позову викликають обґрунтовані сумніви у добросовісному здійсненні позивачем його процесуальних прав щодо надання доказів.

Із цим висновком колегія суддів Верховного Суду погодитися також не може з таких підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява, крім інших обов’язкових реквізитів, має містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Як зазначено в п. 9 ч. 1 ст. 176 цього Кодексу, ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, визначається дійсною вартістю нерухомого майна.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою.

Оскільки позивач з метою підтвердження ціни позову на підготовчому судовому засіданні надав суду звіти про оцінку майна, то суд першої інстанції відповідно до статей 189, 196, 197, 198 ЦПК України не мав повноважень вирішувати процесуальні питання щодо оцінки доказів.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не встановив, що ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, і всупереч частинам 3, 4 ст. 176 ЦПК України суди зробили висновок про недобросовісне здійснення позивачем його процесуальних прав та обов’язків.

Крім того, у ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання, підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб’єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 цього Закону оцінювачі та суб’єкти оціночної діяльності – суб’єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ’єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції – ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати  як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.

Постанова Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/90847615.