Сім років міністра Авакова – від столичного Печерська до харківських пагорбів?

Звільнення з посади міністра МВС політика-важковика Арсена Борисовича Авакова дехто з експертів порівнює із закінченням цілої епохи в історії України. Колишні співробітнини органів внутришніх справ, учасники акцій під стінами Кабміну його імя  озвучують «не злим тихим словом». Надто по-різному ставляться до нього люди.

Тим не менше… до останньої хвилини багатьох не покидала думка про те, що це черговий «вкид» противників Авакова, бо коней на переправі не міняють. І міністр-важковик таки лишиться в своєму кріслі, бо, врешті-решт, хтось та має довести розпочаті реформи поліції до логічного завершення.  Ні, не склалося. Буде хтось інший розгрібати цей котел, в якому опинилися «всі внутрішні справи». А тут завжди було гаряче. Від самого 22 лютого 2014 року, коли і в родинах, і на вулицях, і в серцях все палало, коли «північний брат», вже захоплював Крим, коли довіра до міліції була на рівні мізерної статистичної похибки. І до 15 липня 2021. Так, ми не можемо не згадати про особисту участь уже екс-міністра у врятуванні країни, в боротьбі за український Харків, за організацію добробатів, за створення Національної поліції, за авіаційну безпеку й розвиток Служби порятунку, за боротьбу з лісовими пожежами та повенями, врешті-решт за довіру громадян і створення правоохоронної системи цілодобової комунікації. А ще варто пригадати про іпотечну програму для працівників системи, які працюють нині без надії отримати службове житло, та за оснащення підрозділів, за новації, що відбулися тут. Якщо коротко, то міністр внутрішніх справ Аваков завжди був на вістрі системи балансів і противаг, прагнув протидіяти небезпекам, щоб «держава не опинилася в прірві». Він іде з МВС з купою сивого волосся на голові, говорячи всім офіцерське «Маю честь»..

Проте можна пригадати і його суперечливі рішення, зайві кроки, за які. думаю, доведеться виправдовуватися не лише його команді, а й Президенту (та ж справа вбивства журналіста Шеремета). Цю справу в суспільстві вже охрестили «юридичним трешем». Питання, а чи має міністр бути професійним службовцем органів внутрішних справ лишається відкритим?

Головного претендента на звільнене крісло міністра Дениса Монастирського це стосується безпосередньо. Не маючи достатнього досвіду, тим не менше він повинен буде уникати «проколів» свого попередника.  Занадто дорого вони коштують всім нам. Згаданий претендент №1 на практичній роботі жодного дня не працював, та й загалом його послужний список досить скромний: у 2007 році працював юристом в компанії Hillmont Partners, в 2009-му – в Global Ties KC, а з 2015 по 2017 р. р. – в компанії ТОВ «Лігал Консалтинг». Проте бу визнаний кращим волонтером року за результатами Національного конкурсу «Волонтер року». Хоча, безумовно, парламентар та голова профільного комітету ВРУ ймовірно знає про загальний стан справ у системі та про те, що з нею робити, далі.

Водночас все ж дивним виглядає те, що у 2019 року Д. Монастирського представили як експерта команди Зеленського з питань реформування правоохоронної системи. Влітку того ж року він пройшов в український парламент за списком партії «Слуга народу», будучи дев`ятнадцятим номером у списку партії. Одразу ж очолив у Верховній Раді комітет з питань правоохоронної діяльності. Ось так, не треба розуміти як розкриваються та закриваються злочини, як зникають докази у справах або раптом змінюється підслідність у слідчих, як формується кримінальна статистика та скількі коштує розкриття злочину? Озброєний загін поліцейських несе службу скрізь, хоча не лише однією цією службою переймається МВС. Треба визначити що є головним в діяльності міністерства – це виключити службу з політичних та бізнесових відносин. Міністр-бізнесмен це є абсолютний нонсенс. Хоча президента-бізнесмена ми вже мали.

Що буде далі з Арсеном Аваковим історія, здається, вже визначила – у Харкові восени вибори мера і як харків`янин своєму місту не відмовиться підстваити плече. Можливо, з популярним колишнім мером Харкова йому і важко буде тягатися, але ж і бути другим не в його характері. Отже, владний пікнік продовжуватиметься. Головне, щоб він не нагадувало нам сюжет фільму, відомого ще з радянських часів, коли один «щасливець» тягнув у заборонену зону інших «щасливців» і всі вони божеволіли від свободи та віри в свою велич. Сподіваємося, що «А.Б.А.» далекий від цього.

Віктор Ковальський