in

Як державне підприємство програло 45 мільйонів приватному банку

Зигзаг банківської гарантії

Як державне підприємство програло 45 мільйонів приватному банку

У тій грі, де козирною картою є документ під назвою банківська гарантія, традиційно беруть участь троє: принципал, бенефіціар і гарант. Принципал – це фірма яка готова поставити товар чи виконати роботи, але їй для розкрутки потрібні гроші. Бенефіціар – підприємство, якому, з одного боку, хочеться придбати щось з переліченого за привабливою ціною, але з іншого колеться, оскільки воно не впевнене, що принципал його не обдурить. Ну й, нарешті, гарант – банк, який не дає грошей ні тому, ні другому, але ручається, що принципал поводитиме себе порядно і на підтвердження цьому дає банківську гарантію на ту суму, яку покупець ризикне довірити продавцеві. Донедавна вважалося, що гарант повинен сплатити гроші бенефіціару за першою його вимогою, а потім уже сам з’ясовує стосунки з тим, за кого поручився. Однак 18 червня Верховний Суд ухвалив постанову, з якої витікає, що цього замало – бенефіціар ще повинен довести, що принципал зі своєї вини порушив умови договору поставки товарів чи виконання робіт, і тільки тоді банк має віддати кошти, зазначені в банківській гарантії.

 

Предметом договору була реконструкція Іллічівського порту

 

Ця історія почалася з того, що три роки тому – 30 липня 2018 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» уклала з ТОВ «Гідробуд Україна» договір про виконання робіт з реконструкції одного з причалів Іллічівського порту. В ході переговорів, що передували його підписанню, виконавець попросив у замовника дати йому аванс у 43 мільйони гривень, які були йому потрібні для закупівлі матеріалів, конструкцій та оренди техніки. АМПУ погодилася, але зажадала банківської гарантії на зазначену, суму, яку Гідробуду надало акціонерне товариство «Банк Альянс». За умовами договору виконавець зобов’язався взятися за діло не пізніше двох місяців після підписання акту приймання-передачі фронту робіт, але оскільки той і через півроку не взявся ні за холодну воду, замовник у квітні 2019 року направив йому листа з вимогою повернути аванс. Марно прочекавши три місяці, АМПУ в липні того ж року в односторонньому порядку розірвала договір підряду і направила до «Банку Альянс» письмову вимогу перерахувати йому 43 мільйони за банківською гарантією повернення авансового платежу, й ось після цього в гру вступили нові гравці в особі судів.

Не бажаючи повертати гроші, Гідробуд подав один за одним два позови: перший до господарського суду Одеської області, в якому просив визнати неправомірним розірвання договору з ним АМПУ, другий – до господарського суду Києва, в якому просив визнати зазначену гарантію такою, що не підлягає виконанню. Як до першої, так і до другої заяви були додані заяви про забезпечення позову, яке полягало в тому, щоб заборонити «Банку Альянс» платити АМПУ за виданою ним банківською гарантію. Мотиви цих заяв були явно надумані, проте це не завадило обом суддям зазначених судів їх задовольнити. Правда їхні ухвали були через певний час скасовані спочатку в Південно-Західному потім у Північному апеляційному судах, але дії цих суддів дозволили банку протягом чотирьох місяців на цілком законних підставах не виконувати свої зобов’язання, передбачені Цивільним кодексом України та Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 р. Коли ж Альянс відмовився платити гроші взагалі без будь-яких законних на думку Адміністрації МПУ підстав, та в грудні 2019 р. подала до нього до Господарського суду Києва позов про стягнення 43 млн грн.

 

Реверс Верховного Суду

 

Рішенням ГС Києва від 20.02.2020 р., залишеним без змін постановою Північного АГС від 17.02.2021 р., позов було задоволено. Невиконання принципалом своїх зобов’язань з виконання робіт були очевидними – на тому причалі й кіт не валявся, необхідні для реконструкції матеріали й вироби закуплені й завезені не були, а той факт, що частину отриманих від державного підприємства грошей виконавець перерахував своєму контрагенту ніяк не міг бути підтвердженням зворотного. Даної обставини не заперечував і сам «Банк Альянс», однак все одно наполягав на відсутності настання гарантійного випадку й раз за разом подавав клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення двох інших згаданих вище справ, порушених за позовом Гідробуду до АМПУ. Проте судді ці доводи не переконали – на їх думку банківська гарантія, навколо якої розгорівся сир-бор, відповідно до чинних норм права була за своєю сутністю безумовною та безвідкличною, тобто такою, за якою банк-гарант сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Такий правовий режим комерційних операцій з банківською гарантією, яким передбачена така собі презумпція правоти бенефіціара є цілком зрозумілим. Адже дійсно, ніхто з-під батога не примушував банк брати на себе зобов’язання за банківською гарантією, так банк, дбаючи за збереження, а головне примноження, своїх грошей (грошей своїх вкладників) не повинен ручатися за аби кого, а якщо вже ручатися, то за порядного та надійного підприємця, здатного окрім того працювати в прибуток. Проте у Верховного Суду з цього приводу виявилася інша точка зору. Оскільки виникла необхідність відступлення від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові ВС щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, для вирішення спору між «Банком Альянс» й Адміністрацією МПУ була сформована об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі дев’яти суддів на чолі з Іриною  Булгаковою, яка й вирішила, що в даному випадку для виплати коштів за банківською гарантією недостатньо вимоги бенефіціара, як і недостатньо беззаперечного факту невиконання принципалом взятих на себе зобов’язань – необхідно ще довести факт, що їх невиконання сталося саме з його вини.

Підстави для такого висновку, звичайно ж, були. Тим часом якраз набрали законної сили й благополучно пройшли через сито суду останньої інстанції дві господарські справи, ініційовані товариством «Гідробуд Україна». У київській справі, де воно вимагало визнати банківську гарантію такою, що не підлягає виконанню, в задоволенні позову було підмовлено, зате було його задоволено в одеській справі, в якій позивач вимагав визнати неправомірним одностороннє розірвання Адміністрацією МПУ договору з підрядником. Судді, зокрема, визнали переконливими доводи Гідробуду про те, що замовник сам був винуватий у тому, що виконавець не зміг розпочати роботи. Так, відповідно до передбаченого договором проекту, керівництво підпорядкованого АМПУ Іллічівського морського порту повинне було вивести з експлуатації той самий причал, реконструкція якого мала бути проведена, а відтак Гідробуд не зміг облаштувати необхідний для проведення робіт будівельний майданчик – він просто не міг права цього робити, виходячи з вимог Правил технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.05.2005 № 257.

На думку об’єднаної палати судове рішення в зазначеній одеській справі має преюдиційне значення для вирішення даної справи, оскільки підтверджує відсутність порушень з боку Гідробуду відповідно до своїх зобов’язань за договором, а відтак гарантійний випадок слід вважати відсутнім, так само як і обов’язок банку-гаранту платити гроші підприємству-бенефіціару. На цій підставі рішення попередніх судів були скасовані й ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову Адміністрації МПУ було відмовлено. Цікаво, що на той момент ці рішення були виконанні. Так, через місяць після ухвалення постанови Північного АГС, а саме 16.03.2021 р. Господарський суд Києва видав наказ на примусове виконання свого рішення шляхом стягнення з АТ «Банк Альянс» на користь позивача вже не 43, а 48 млн грн, що й було зроблено приватним виконавцем виконавчого округу Києва Євгеном Д’яченком. Тож відповідно до постанови ВС було вирішено здійснити поворот і стягнути ці 48 мільйонів вже з АМПУ на користь «Банку Альянс». Крім того, з державного підприємства були стягнуті ще 2,3 млн грн для компенсації відповідачеві витрат на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

 

І великої кримінальної хмари вийшов малий дощ

 

Лишається додати, що Адміністрація морських портів України входить до числа 15 найбільших державних підприємств. У її підпорядкуванні 13 портів на узбережжі Чорного та Азовського морів, а також днопоглиблювальний флот у складі 162 кораблів. Приємним є також і те, що воно є не просто одним з найбільших, але ще й одним з найбільших прибуткових державних підприємств – за підсумками 2020 року його офіційний плюс дорівнював 2,7 мільярда гривень. Але разом із тим треба додати, що донедавна АМПУ вважалася однією з найбільш корумпованих компаній, і схему розкрадання державних коштів під час реконструкції гідротехнічних споруд образно прозвали «золотим дном». До 2014 року це була годівничка для найближчого оточення колишнього президента Віктора Януковича. За даними журналістських розслідувань, після втечі останнього естафета перейшла до партії Народний фронт, яка делегувала на посаду голови зазначеного державного підприємства свого ставленика на прізвище Андрій Амелін.

У 2017 році детективи Національного антикорупційного бюро України відкрили доволі масштабне кримінальне провадження, а в квітні 2018 року передало до суду обвинувальний акт щодо семи зловмисників, які обвинувачувались у заволодінні державним майном у розмірі 247 мільйонів гривень. Серед обвинувачуваних був згаданий вище Амелін і ще низка співробітників держпідприємства. Однак, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень відтоді й донині за участь у фінансових махінаціях АМПУ була засуджена лише одна людина – інженер відділу матеріально-технічного забезпечення Бердянської філії ДП «Адміністрація морських портів України»: вироком Вищого антикорупційного суду від 5.03.2021 р. було затверджено угоду про визнання винуватості між ним і прокурором та призначене покарання у вигляді трьох років умовного позбавлення волі.

Юрий Котнюк, спеціально для ЮВУ

Рейтинг публікації

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Сім років міністра Авакова – від столичного Печерська до харківських пагорбів?

Коли недоїмка з ЄСВ та виконавче провадження є, але ні ФОПа, ні бажання платити – немає