Атомники виграли в уряду справу про скасування «неправильної» постанови

27 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову, якою Національну компанію «Енергоатом» було остаточно визнано переможцем у її п’ятирічному спорі з Кабінетом Міністрів України за скасування регуляторного акту, що збільшував з позивача суму відрахувань до державного бюджету. Назвати дане рішення доленосним було б, звичайно, перебільшенням, але нагадати деякі уроки цієї вже дещо призабутої історії було б не зайве.

Як відомо, Енергоатом силами своїх п’яти працюючих атомних електростанцій виробляє більше половини всієї української електроенергії, але внаслідок того, що його продукція до недавнього часу продавалася за неринковими й штучно заниженими цінами, офіційні фінансові показники діяльності цієї компанії протягом багатьох років не відповідали її реальному економічному значенню. Наприкінці ж 2014 року Кабмін ще більше заплутав ситуацію, ухваливши постанову № 710 «Про внесення змін до Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями». Сам цей Порядок було затверджено іншим нормативно правовим актом – постановою КМУ № 138 від 23.02.2011 р. Не можна сказати, що він був ідеальним, але внесені до нього зміни, відповідно до яких до складу чистого прибутку мали включатися суми дооцінки необоротних активів, взагалі спричинили повний хаос в галузі бухгалтерського обліку.

Так, наприклад, Енергоатом, який у 2014 мав збиток у сумі шість мільярдів гривень, неначе за помахом чарівної палички перетворився на підприємство з прибутком у 15,6 млрд грн, з яких 4,7 млрд грн належало віддати до держбюджету. Схожа ситуація ще в позаминулому столітті була змальована в оповіданні Івана Франка «Добрий заробок», коли канцелярські маніпуляції фіскальних чиновників перетворили убогого старця на успішного підприємця, здатного платити податок у сумі «п’ятнадцять ринських річно».

Але про все по порядку. Офіційна назва позивача – Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, тож на нього поширюється дія Закону України “Про управління об’єктами державної власності”, відповідно до якого такі як він підприємства зобов’язані в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, спрямовувати до Державного бюджету України 30 відсотків свого чистого прибутку. Змінити названу вище цифру без згоди парламенту уряд ніяк не міг, але, користуючись тією обставиною, що йому належать повноваження визначати порядок відрахувань, спробував змінити формулу чистого прибутку, додавши до числа її складових суми дооцінки необоротних активів та амортизаційних відрахувань за 2010-2013 роки.

Варто зазначити, що уряд неабияк напартачив при підготовці оскаржуваної постанови, що можна пояснити лихоманковими пошуками місць, з яких можна наскребти грошей, які звично спостерігаються напередодні ухвалення законів про Держбюджет на наступний рік. Зокрема, Міністерство фінансів, яке було ініціатором та розробником даного нормативно-правового акту, порушило всі вимоги Регламенту Кабінету Міністрів України (затвердженого постановою КМУ від 18.07.2007 р. № 950), які тільки можна було порушити в даному випадку. Справа в тому, що новий порядок стосувався не лише Енергоатому, який відносився до сфери управління  Міністерства енергетики та вугільної промисловості, а й інших державних підприємств, які перебували у віданні Міністерства інфраструктури чи Міністерства аграрної політики та продовольства, але з жодним із них проект постанови погоджено не було, а Міністерства юстиції, яке ніяк не можна було оминути, чорним по білому написало у своєму висновку, що цей регуляторний акт не відповідає актам законодавства, які мають вищу юридичну силу.

Попри ці очевидні недоліки Окружний адміністративний суд Києва в особі суддів Олексія Огурцова, Руслана Арсірія та Валері Кузьменка постановою від 16 листопада 2015 р. відмовив Енергоатому в задоволенні його позову про скасування постанови уряду, вказавши при цьому, що той діяв у межах своїх повноважень. Інакше вирішив Київський апеляційний адміністративний суд, який 28 січня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив і визнав спірний регуляторний акт незаконним та нечинним з моменту прийняття.

Для того, щоб дійти такого висновку, суддям КААС довелося підняти не лише Регламент КМУ, де все більш-менш було зрозуміло, а й інші документи, які в значнішій мірі були наповнені специфічною термінологією. Так, у постанові ОАС Києва відправним постулатом була фраза про те, що Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та інші нормативно-правові акти не містять визначення поняття «чистий прибуток». З першою її частиною ще можна було погодитись – у згаданому вище законі значення цього терміну розписане не було. А от з другою вже ні, бо воно згадувалося в документі під назвою Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку  “Загальні вимоги до фінансової звітності”, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, а детально було розписане в Методичних рекомендаціях щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених наказом того ж Мінфіну від 28.03.2013 № 433. І в них немає й натяку на те, що до складу чистого прибутку мають або можуть бути включені суми дооцінки необоротних активів.

Отже, маємо ситуацію, коли постанова Кабміну суперечить наказу Мінфіну. За таких обставин, здавалося б, коригувати чи взагалі скасовувати треба міністерський наказ, юридична сила якого менша за силу урядової постанови. Але це якраз не той випадок: на думку Мін′юсту, з якою погодилися судді апеляційної інстанції, регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності   здійснюється  центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, тобто Міністерством фінансів, і не можуть бути предметом правового регулювання постанови Кабміну.

Постанова Київського ААС була оскаржена Кабінетом Міністрів і Міністерством фінансів. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04.03.2016 р., але відмовив у задоволенні клопотання про зупинення її виконання. Таким чином оскаржуваний урядовий акт втратив чинність, і внаслідок чого позивач в особі Енергоатому міг полегшено зітхнути.

Як бачите, в суді касаційної інстанції справа лежала чотири роки – строк, який важко назвати розумним, адже за цей період в країні змінилося три склади уряду, але врешті решт Верховний Суд сказав своє слово й залишив постанову КААС без змін.

Юрій Котнюк